В наш час стрімкого розвитку інформаційних технологій, зокрема, телебачення та Internet, гостро постає питання нового осмислення пам’яток культури та мистецтва в контексті їх поступової віртуалізації. Для того щоб “зустрітися” із самими видатними пам’ятками культури та мистецтва вже не обов’язково бачити їх на власні очі в оригіналі. Віртуальні музеї, галереї, сайти, що тематизовані як мистецтвознавчі та культурологічні, цикли телевізійних фільмів та передач майже в повній мірі дають змогу так би мовити “доторкнутись до прекрасного”.

Актуальність теми даного дослідження зумовлена, в першу чергу, необхідністю аналізу картини естетичного сприйняття культурних артефактів крізь призму сучасних засобів передачі (особливо візуальної передачі) інформації.


Іншим, не менш цікавим питанням, є порівняння процесу безпосереднього, “живого” сприйняття культурних феноменів (в першу чергу творів образотворчого мистецтва) та процесу сприйняття їх електронних копій.

Об'єктом даного дослідження  є культурні феномени у світлі їх сучасного сприйняття.

Предметом дослідження є  проблема естетичного сприйняття культурних феноменів в контексті віртуального простору.

Характерною особливістю даної епохи – епохи інформаційних технологій є можливість копіювання, тиражування, розмноження багатьох елементів оточуючого нас світу. Ця особливість в свою чергу нерозривно пов’язана зі “зміною масштабів” нашого життя (вираз Д. Белла), що відображається і в щоденному знайомстві (або можливості знайомства) та сприйнятті через посередництво різноманітних медіа засобів, величезної кількості візуальної інформації в тому числі і культурних феноменів. Із урахуванням тих творів мистецтва, які ми щоденно спостерігаємо за допомогою засобів масової інформації, а також в зв’язку із розвитком світової культури, кількість культурних артефактів, з якими ми ознайомлюємось, стрімко зростає. Ми щоденно спостерігаємо та пізнаємо щось нове не завжди пов’язане із нашими безпосередніми (життєвими) потребами.

В зв’язку з цим постає ще одна проблема – проблема  набуття знання в нематеріальній області, знання яке не має безпосередньої (життєвої) необхідності. Макс Шелер визначав це знання як знання в області нематеріальної культури (Bildungswissen). Ф. Махлуп у своїй книзі “Виробництво та розподілення знань у Сполучених Штатах” визначає цей тип знання як “інтелектуальне знання” (якщо воно відноситься до знання набутого в процесі активного прикладання зусиль до оцінки існуючих проблем та цінностей) або як “непотрібне та розважальне знання” (якщо воно відноситься до знання, що було набуто внаслідок бажання отримати легку розвагу або емоційний стимул).

Характерною рисою швидкого розвитку будь – якого суспільства (див. поняття “модерніті” у Д. Белла) є потреба у новизні. Слід зауважити, що: ”...подібні вимоги не стільки  являють собою якісь нові аспекти людського досвіду, скільки зміни в масштабах явища”[2, c.253]. Стара концепція культури, що базувалась на сталій традиції в контексті “модерніті” змінюється на сучасну, що базується на багатоманітті.

Саме це багатоманіття і призводить до зміни у сприйнятті сучасною людиною культурних феноменів. По перше збільшується темп, швидкість ознайомлення людини з об’єктами світової культури. Наявність (а, в першу чергу доступність через посередництво засобів масової інформації, зокрема,  Internet) великої кількості культурних артефактів (картин, скульптур, архітектурних споруд і т.д.) спонукає до швидкого з ними ознайомлення.

В жодному разі не наголошуючи на негативному боці цієї проблеми (автор вважає, що доступність об’єктів мистецтва та різноманітних джерел інформації про них носить більш позитивний ніж негативний характер) слід відмітити, що на сьогодні проблема адекватного сприйняття та засвоєння людиною великого масиву оточуючого її інформаційного матеріалу стоїть дуже гостро.

В першу чергу слід акцентувати увагу на такому важливому аспекті естетичного сприйняття культурних артефактів крізь призму сучасних засобів передачі інформації як аспект індивідуального сприйняття. Сучасний світ несе на собі відбиток цієї індивідуалізації. Більш ніж 150 років тому А. де Торквіль приїхавши до Америки назвав “індивідуалізмом” та засудив схильність “кожного громадянина відрізнятися від маси громадян” оскільки людина може “замкнутися у самотності своєї душі”. Соціологами XX століття особистісне життя суб’єкта зображується як сховище де ми шукаємо порятунку від суворої реальності зовнішнього світу [5, с.270]. Ця тенденція в повній мірі відображається в сучасному Internet – просторі де будь – який користувач одночасно будучи представником єдиної Internet – спільноти є при цьому її окремою, незалежною часткою. На цю частку (як на окремо мислячого індивіда) орієнтовано безліч ресурсів Internet.

Для прикладу ми можемо взяти один із найбільш крупних світових ресурсів по образотворчому мистецтву – Art Renewall Center. Даний сайт повністю пристосований під потреби користувача, що цікавиться зразками образотворчого мистецтва як минулого так і сучасності. На сторінках цього ресурсу “…твори мистецтва минулого знайдуть свій відгук в майбутніх поколіннях, встановлять з ними контакт, в результаті чого вони набудуть актуальності ...”[1, с.64] а твори мистецтва сьогодення знаходять своїх майбутніх покупців та просто поціновувачів. Структура сайту спрямована саме на створення найбільш комфортних умов для індивідуальної роботи користувача.

Ще одним яскравим прикладом прояву індивідуальності в Internet – просторі можуть слугувати блоги та різноманітні соціальні мережі (хоча частіше ми саме  в них спостерігаємо найбільш яскраві прояви масовості). Власне структура блогів (наприклад, блоги Google) та соціальних мереж (Twitter, Facebook та ін.) спрямована на те щоб користувач за допомогою мінімальних зусиль міг створити свій власний, неповторний стиль спілкування.

Ця індивідуалізація суб’єкта призводить, в соціальному плані, до зміни пріоритетів (та авторитетів). Індивід все в більшій мірі вимушений розраховувати на себе, на власні ресурси в пошуках власної ідентичності та форм спільності із собою. Відомі соціологи Хейдж та Пауерс (Hage J. and C. H. Powers) вважають, що подібна ситуація призводить до того, що у індивідів перестає вистачати ресурсу для того, щоб впоратись із так званим “ролевим фіаско”(Post-Industrial Lives: Roles and Relationships in the 21st Century (1992)) .

Все більш ускладнюючись (особливо в контексті Internet – культури де реальна людина схована за картинкою (аватара) та прізвиськом (нік)) рольові набори потребують навичок взаємовідносин, заснованих на постійних зусиллях, здатності до емоційних навантажень, невизначенності та соціальної креативності [5, с.271].

Підкреслені індивідуальність та анонімність користувача Internet спричиняють більш вільне осмислення їм в рамках віртуального простору культурних артефактів. Людина стає більш розкутішою у своїх судженнях (що не завжди добре). Внаслідок цього змінюється й естетична  складова у сприйнятті різноманітних культурних феноменів. Твори мистецтва сприймаються у вигляді електронних копій відірваних від контексту, від середовища (палаци, музеї, виставкові комплекси і т.д.), що спеціально створене для більш чіткого сприйняття мистецтва. Зрозуміло, що їх сила впливу  на естетичні почуття людини – користувача Internet значно зменьшена.

В кращому випадку сама структура електронного ресурсу допомагає заглибитись у атмосферу мистецтва (як структура вищезгадуваного сайту Art Renewall Center або деяких інших) в гіршому випадку оформлення ресурсу не має ніякого відношення до мистецтва або прямо протилежне йому. Ситуація погіршується ще й тим, що внаслідок величезної кількості візуальної інформації яку треба відобразити, розробники багатьох сайтів ідуть шляхом навмисного спрощення у оформленні та розміщенні матеріалу.

Внаслідок цього в багатьох випадках поданий матеріал не відображає своєї високої естетичної функції. Він сприймається лише як картинка, як фон та зовсім не як витвір мистецтва. Від широких виставкових галерей Лувру користувач Internet переходить до сайтів на яких картини викладені просто у вигляді зразків (не завжди в прийнятній якості). З одного боку це полегшує та спрощує процес знайомства із культурними феноменами, з іншого зводить цей процес до рівня автоматизму. Частково цитуючи вислів Ч. Дженкса (який щоправда відноситься до архітектури другої половини XX століття) можна сказати, що зараз “...все це охоплює соціальну активність туриста із середнього прошарку”[3, с. 37]. В нашому випадку цей турист - середньостатистичний користувач Internet.

Культурні феномени  в Internet – просторі перестають виконувати одну зі своїх основних функцій – функцію презентації та репрезентації. Вони перестають бути, за виразом Я. Муражковського “естетичним знаком”. Той же Муражковський ставить питання про важливість в мистецтві суб’єкта, що сприймає. Сприймаючий суб’єкт повинен бути активним по відношенню до об’єкта сприйняття: “усвідомлення єдності сенсу, що відбувається при сприйнятті, зрозуміло, в більшому або меншому ступені визначено внутрішньою організацією твору, але воно не зводиться до відчуття, а має характер зусилля, в результаті якого встановлюються відношення між окремими елементами твору, що сприймається” [6, с.493 - 494].

Це зусилля носить характер творчого акту, в сенсі того, що завдяки встановленню складних та, на перший погляд, не очевидних зв’язків між елементами та частинами твору, що створюють деяку окрему єдність виникає нове значення, яке не міститься в жодному з цих елементів окремо та навіть не виводиться напряму з простого їх додавання. Звичайно, ініціатива сприймаючого суб’єкта є індивідуальною лише в деякій мірі, в більшій мірі вона зумовлена такими факторами, як епоха, покоління, соціальна середа та ін.

Зі зростанням темпу охоплення масиву мистецьких артефактів в Internet – середовищі творчий акт естетичного сприйняття культурних феноменів в контексті віртуального простору поступово перетворюєтся на звичайний механічний процес. Сам процес відкриття людиною для себе множини культурних артефактів зводиться до механічного “кліку” “мишкою” на довільному віртуальному об‘єкті. Схема “вибрав” – “відкрив” – “подивився” – “закрив” сама по собі є набором найбільш простих дій (навіть з фізичної точки зору). Власне вона навіть не потребує (на деякому етапі) активної розумової діяльності – тільки рефлекси, тільки механічні рухи. Свідомість людини перетворюється з активної сили на пасивне “дзеркало”, функція якого лише відображати дійсність а не аналізувати її.
 
На завершення слід відмітити ще один важливий фактор без якого неможливо дати цілісну картину сприйняття людиною – користувачем культурних феноменів в  Internet – просторі, це – естетичне відчуття людини. Атже: “... саме завдяки чуттєвому змісту свідомості, світ є для суб’єкта існуючим не тільки в свідомості, а поза нею – як об’єктивне “поле” і об’єкт її діяльності” [4, с.128].

Відчуття відіграють важливу роль – вони зближують людину з предметним світом саме тому, що частково беруть на себе навантаження практичної діяльності людини і в першу чергу тієї її складової, що визначається як  кінцевий чинник у зв’язку предмета і людини. За висловом А. Канарського: ”Чуттєвий акт є закономірним, і цим можна сказати все, що можна сказати взагалі про всякий закон діяльності людини, який хоча і функціонує не без волі людей, але з рівним правом підкорює їхню волю своїм об’єктивним вимогам” [4, с.141].

Чуттєвий процес є необхідною умовою життєдіяльності людини. Не отримуючи в повній мірі, так би мовити належної “дози” відчуттів, людина поступово втрачає власне інтерес до життя. Певною мірою ця умова життєдіяльності виступає умовою для “самої себе”. Цю умову (самоціль) не треба сприймати як замкнуте та обмежене задоволення від будь – якого одного моменту або вияву життя. Це більш глобальне явище, що являє одне нерозривне ціле з повноцінним функціонуванням людської свідомості. “Я мислю, відповідно я існую”, - каже Декарт. “Я відчуваю, відповідно я існую”, - можемо сказати і ми.

Отримуючи естетичне задоволення від будь – якого культурного феномену ми наповнюємо своє життя чистою емоцією без якої воно не можливе. Зводячи знайомство з об’єктом мистецтва та осмислення його (і отримання естетичного відчуття) до одного натискання кнопки “миші” ми тим самим позбавляємо себе більшої частини цого відчуття – відчуття прекрасного. 

ЛІТЕРАТУРА:
1.    Адорно Теодор В. Эстетическая теория. М.: Республика, 2001. -  527 с.
2.    Даниел Белл. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. М.: Academia, 1999. - 956 с.
3.    Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма. М.: Стройиздат, 1985. - 136 с.
4.    Канарский А.С. Диалектика эстетического процесса. – Киев. 2008. - 378 с.
5.    Социология вещей. Сборник статей / Под ред. В. Вахштайна. - М.: Издательский дом “Территория будущего”, 2006. – 392 с.
6.    Эстетика и теория искусства XX века: Хрестоматия / Ответственные редакторы: Н.А. Хренов, А.С. Мигунов. - М.: Прогресс – Традиця, 2007. – 688 c.

 

 

 

 

 

  Про автора: Матицин Олексій – аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка{jcomments on}