Постановка наукової проблеми та її значення. Ми живемо в епоху інноваційних технологій, інформація дуже швидко змінюється і оновлюється. Суспільство отримало нове означення, а саме інформаційне. Завдяки тому, що інформація стала дуже доступна і відкрита, кожна людина отримала однакову можливість користуватися нею. Ключовим моментом стало правильне застосування інформації. І звичайно, в період швидких змін постала нова проблема перед людиною, а саме концептуальне осмислення стародавньої культури та філософії. Проблеми, поставлені перед людиною тисячі років тому так і не отримали відповіді. Хто створив світ? Як з’явилась людина? Що чекає людину після смерті? Як досягнути щастя? Як людина взаємодіє зі світом? Тому необхідно по новому осмислити грецьку культуру в інформаційну епоху, бо саме з неї починається дослідження основних проблем людини.

Людина цікавила стародавніх греків у всіх сферах її життя. Вони намагалися дати відповіді на важливі питання. Як влаштований світ? Хто створив цей дивовижний світ? Яке місце у ньому належить людині? Передовсім еллінам притаманна увага до людини, її внутрішнього світу та того, що її оточує. А зображення духовного життя людини завжди цікавило, цікавить і цікавитиме читача.
    
Виклад основного матеріалу. Давньогрецька література виросла на основі міфології і тісно пов’язана з докласовим суспільством і життям первісного колективу. Звільнення від родових авторитетів сприяло розвитку індивідуального мислення. Звичайно, міфологія не в силі була і надалі пояснювати нові соціально-політичні та економічні стосунки. В першому тисячолітті до нашої ери виникає література з метою відобразити нову соціально-історичну епоху.
    
Відбувається плавний перехід з міфології в літературу. Цього вимагає суспільство в якого з’являються нові ідеали, нове самоусвідомлення і нове бачення людини. „Через те, що зародилося рабовласницька ідеологія та рабовласницьке суспільство, виникла потреба розвинути ще не використану суспільно-економічну силу, а саме приватну ініціативу, приватну власність, приватну працю і свободу. Але це означало звільнити також і мислення кожної окремої людини від родової опіки та надати їй можливість самій знаходити кошти для життя. В цих умовах міфологія не могла забезпечити потреби суспільної свідомості. Замість неї почали виникати спроби наукового дослідження природи і спроби технічно застосувати результати цього дослідження для задоволення життєвих потреб”[5].
    
Грецька література стала тим рушійним началом, яке дало світу образ нової людини. „Коріння античної літератури є у глибині міфологічного розвитку. Прекрасне в міфі та літературі є надзвичайно активним початком. Якщо в архаїчній міфології краса приваблива й згубна сила, то класичні олімпійські боги, змагаючись з чудовиськами, самі є носіями творчої краси, яка стає принципом космічного, а значить, людського життя. Антична міфологія і література наповнені драматичними сюжетами про боротьбу богів і героїв зі злом, дефектами, несправедливістю за встановлення впорядкованої, прекрасної, заснованої на гармонії і благородній праці життя. Щоб зрозуміти цю ідею, досить звернутися до епічної поезії і великих трагіків. Недарма в античній літературі народжується розуміння про єдність зовнішньої і внутрішньої краси, фізичної та духовної. Тому античність так цінує красу думки, мудрості, поетичного натхнення, і нітрохи не зменшуючи красу подвигу, нехай і пов’язаного із загибеллю героя” [5].
    
Саме тут народжується уявлення про безсмертну славу, яку будуть оспівувати нащадки, згадуючи героїв давніх часів. Самі твори античної літератури є як би живою матеріалізацією цієї слави, що залишилася на віки. Прекрасні боги мистецтва, музи й Аполлон, що надихають поетів, співаків і музикантів. Тому, хто володіє цією вищої красою, властивий пророчий дар і знання не лише минулого, але й майбутнього. Вся антична література пронизана поклонінням і захопленням красою натхнення, що володіла воістину чаклунською силою. Орфей змушував своєю грою на лірі рухатися скелі і деревам, він зачарував навіть богів царства смерті. Амфіон, граючи на лірі, рухав величезне каміння, яке саме складалося в потужні стіни. Мистецтво й краса – нерозривні. Тому античність представила дев’ять сестер муз, дочок Зевса, прекрасними і благородними богинями, які наділяють людину приємними промовами, розумом, даром переконання, прихильністю правді. Недарма знаменитий поет Гесіод писав про надихаючу і перетворюючу силу олімпійських муз на людину.

„... Блаженна людина, якщо Музи люблять її: як приємний з вуст її ллється голос! Якщо неочікуване горе раптово в душу увійде Якщо хто сохне, сумом переймаючись, то варто йому лише пісню почути служителя Муз, співця, про славні подвиги стародавніх людей, про блаженних богів олімпійських, і забуває він відразу ж про горе; про турботи. Більше не пам’ятає: зовсім він від дару богинь змінюється” [2]. „Примітно, що берегинею всієї історії людства з усіма її досягненнями і прагненнями, за уявленнями давніх греків, є мати дев’яти сестер, богиня Мнемосіна, тобто не хто інший, як сама Пам’ять, без якої неможливо уявити розвиток культури, що спирається на тисячолітню традицію”[5].
    
Рабовласницька формація звільнила невеликий суспільний прошарок; який отримав можливість розвивати науки і мистецтво. Література стала відображати життя простих людей. З’явившись, вона в свою чергу вплинула на життя народу. Перші писемні пам’ятники грецької літератури відносяться до VIII століття до нашої ери.
    
Попередні міфологічні образи переосмислювалися, ставали художніми образами. „Разом з тим отримав деяке звільнення і внутрішній світ особистості, який раніше був повністю підпорядкований служінню родової общини, нівелювався нею. Духовні потреби людини починають диференціюватися, і вона почала відчувати потреби, які не сумісні з потребами інших людей. Виникає боротьба між особистістю і особистими установами. Саме суспільство починає розвиватися, схоже до того як розвивалася і окрема особистість”[5].
    
Першими давньогрецьким літературними творами вважають „Іліаду”, „Одіссею” Гомера. Цікавою є передісторія Троянської війни. У ній людина стає безстрашною і впевненою у собі. Коли зблизька подивитися на образ Паріса, то можна побачити самовпевненість і пихатість. . „Виходить, людина рахує себе настільки сильною і мудрою, вона настільки відійшла від первісної безпорадності і від страху, перед демонічними створіннями, що може навіть творити суд над богами” [5]. В результаті того, що Паріс віддав яблуко Афродіті, яка допомогла вкрасти спартанську царівну Олену, почалась Троянська війна. „Ці міфи, безумовно відображають собою древні сутички європейських греків, які шукали для себе збагачення шляхом війни з населенням Малої Азії, які до того часу мали високу матеріальну культуру” [5].

Біля витоків еллінської літератури стоїть загадкова й велична постать Гомера, легендарного епічного співця (аеда). Йому приписують авторство поем „Іліада” й „Одіссея”. Здавалося б, розмаїття найтонших людських почуттів і переживань у суворому героїчному епосі відтворити неможливо. Проте навіть у „найгероїчніших” сценах Гомер не забуває сказати „крилате слово” про душі й серця своїх героїв. Так, вбивши Гектора, Ахілл відчуває не очікувану радість від перемоги над наймогутнішим ворогом, не задоволення від нарешті здійсненої помсти, а смуток за загиблим другом: „...Чом же тепер так оцим моє миле журиться серце? В суднах лежить неоплаканий друг, непохований, мертвий. Друг мій Патрокл, якого мені не забути, аж поки / Я перебуваю живий і мої ще ворушаться ноги” [3]. Тонким психологізмом позначена також сцена „Пріама у Ахілла”, коли обидва одночасно плачуть, але з різних причин: Ахілл – згадавши свого вбитого друга Патрокла і старого батька, якого йому (він це знає) більше не судилося побачити, а Пріам – своїх убитих під Троєю дітей.

Надзвичайній популярності Гомерових поем сприяє також їх гуманістичний пафос, зокрема – співчуття людському горю і засудження війни. Дехто здивується: як можна створити героїчний епос, де оспівуються ратні подвиги, і водночас засуджується війна? Але Гомерові це вдалося. Більше того, він це зробив устами доблесного героя – Ахілла, який каже своїй матері Фетіді: „Хай же загине навік між людей і богів ворожнеча /І гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями” [3]. Навіть Зевс вичитуючи Ареса засуджує війну. „Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний! / Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі! / Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві. / Матері вдача у тебе затята, украй непокірна / Гери, що ледве її погамовую й сам я словами, / Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха. / Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання. / Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила./ Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний, / Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана” [3]. Злісно засуджує війну Нестор. „Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі / Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні” [3]. Сам Гомер вважає людину іграшкою у руках богів. „Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса. / Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить - Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись. / Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла” [3].

Поеми Гомера є енциклопедією життя стародавніх греків (так, на щиті Ахілла зображена не лише війна, а й мирне життя еллінів: весільний бенкет, судочинство тощо). „Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний / Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім / Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій / В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата / Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім / В легких одіяннях дівчата були, юнаки ж у хітонах / Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих / Ті – у віночках чудових були, а ці – на ремінні / Срібному мали ножі, із щирого золота куті / В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли, / Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає / Він перевірити тільки, як круг обертатися буде, / То розійдуться рядами й одні нападають на одних. / Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми / Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний / Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання / Два скоморохи стрибали в середині людного кола” [3].

В поемі постають славнозвісні образи Гектора та Ахілла. Вони є уособленням ідеальної людини, героя, воїна. Сам Зевс на небосхилі співчуває Гектору. Він намагається спасти його від неминучої смерті. „Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона / Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко / Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих / Він на ущелинах Іди в верхів’ях і в високоверхій Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий / Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама. / Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте, / Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду / Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен” [3].

Та судилось Гектору загинути, доля його була визначена і час смерті прийшов, він мав упасти від рук доблесного героя Ахілла. Він вибрав героїчну смерть і помер захищаючи свою Вітчизну. „Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть! / Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене, / Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна! / Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї / Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби / Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше / Допомагали мені. І от доля уже настигає. / Але нехай уже не без борні, не без слави загину, / Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки” [3]. Гомер співчуває Гектору, він на його стороні, бо саме Гектор є захисником свого дому і вітчизни. Він є уособленням справжнього героя і улюбленця Зевса.

Образи героїв пронизані любов’ю до Вітчизни. „Ідея повернення героя на батьківщину, любові до неї і до своїх співвітчизників, не дивлячись на всі катастрофи, перетворила початковий казково-авантюрний сюжет „Одіссеї” і зробила її твором гуманізму і високої моралі” [5]. Каліпсо пообіцяла Одіссею безсмертя, якщо він залишиться з нею. Та відмовився герой від безсмертя. „Каліпсо / Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши, / Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним / Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи. / Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити” [4].

Пригодницький, казковий і побутовий елементи „Одіссеї”. Звеличення людського розуму, винахідливості та допитливості. Засудження беззаконня, тупої несправедливої сили (кіклоп Поліфем), а також самовпевненості й пихи людини (конфлікт Одіссея з Посейдоном). „І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки, / Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнуть / Скрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували, / Крім Посейдона, – гнівом його Одіссей богорівний / Вічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався” [4].

Образ Одіссея: воїна, ватажка, батька, сина, чоловіка, мандрівника, патріота. У цьому творі Гомер використовує елементи пригодницького роману (романтика подорожей, відкриття нових для героїв, земель тощо), казкового (чарівні персонажі, відвідини Аїду і т. ін.) і побутового (побут Ітаки, життя греків і т. д.)

Яскраві образи людини ми зустрічаємо в творах видатних драматургів Есхіла, Софокла, Еврипіда. Прометей Есхіла є уособленням героя та захисника людей. Він настільки сильна людина, що осмілився повстати проти Зевса і ослухатися його волі. За те, що подарував людям вогонь, покарав його бог і прикував до скелі, де кожного дня орел вириває йому печінку. „Подивіться, ганебне яке / Мордування довгі тисячі літ / Терпітиму я! / Безчесні які мені вигадав пута / Блаженних богів новий володар. / Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх / Я ридаю... Коли ж буде край / Безбережному цьому стражданню” [6]?

Міфологічний образ Едіпа прекрасно втілений Софоклом у творі „Цар Едіп”. Прокляття спіткало увесь Едіповий рід, починаючи з йог батька, закінчуючи нащадками. „О горе, горе! Стало ясно все тепер! / О світло дня, тебе востаннє бачу я. / В проклятті народивсь я, шлюб мій проклятий, / І рідну кров пролив я – замість подвигу” [6]. Події твору розгортаються надзвичайно драматично, Софокл настільки майстерно описує головних героїв, що читач починає їм співчувати.

Софокл зобразив ще один жіночий трагічний образ у творі „Антігона”. Він є ніби продовженням поеми „Цар Едіп”. Головна героїня – дочка Едіпа. ЇЇ чекає теж страшна доля, у передчутті неминучої загибелі вона звертається до своєї сестри: „Ісмено рідна, сестронько улюблена! / Де лиха ті, яких Едіпу-батькові / Й нам, що живі ще ходим, не послав би Зевс? / Ні горя вже, здається, ані напасті, / Ані ганьба й безчестя не знайти ніде, / Яких з тобою, сестро, не зазнали ми” [6]. Вона наділена відвагою і силою духу, не дивлячись на загрозу власному життю, вона проводить поховальний ритуал на могилі свого брата. „Брата поховаю я. / Обов'язок здійснивши,- й вмерти солодко. / Для нього люба, з любим поруч ляжу я – Безвинно погрішивши. Доведеться-бо / Годить померлим довше, ніж живим отут. / Зостанусь там навіки. Ну, а ти – як хоч – Зневаж закони, що й боги шанують їх” [6].

Видатним драматургом Греції вважається також Еврипід. Його трагедії наповнені яскравими образами. Геракл постає перед нами сміливим захисником Вітчизни, оборонцем своєї країни. Спіткає не лише його жахлива доля, але й усю родину. „Ось жертви – вже готові, щоб в Аїд зійти. / Сумний з нас, діти, запряг, із покійників: Дитину, матір, старця - всіх нараз женуть. / Нещасна доле – і моя, і діток цих” [6].

Стародавні греки, ще на той період часу, створили надзвичайно потужну і прогресивну літературу, прозу та драматургію. Там вони відобразили свої думки, своє життя та бачення на світ і речі. Видатні митці, такі як Гомер, Есхіл, Евріпід, Софокл та ін на довгі роки стали тим еталоном, до якого намагаються наблизитися інші. Стародавні греки започаткували надзвичайно потужну літературну традицію, яка закріпилася у світовій практиці і викликає великий інтерес у сучасників. Образ людини, який сформувався в грецькій літературі (поезії, драматургії) вплинув на подальший розвиток філософії. Концептуальне осмислення давньогрецької літератури має велике значення в епоху інформаційного суспільства.

ЛІТЕРАТУРА:
1.    Гомер. Іліада. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua.
2.    Вересаев В. В. Эллинские поэты / В. В. Вересаев.– Режим доступу: http://ae-lib.org.ua
3.    Гомер. Ілліада. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua.
4.    Гомер. Одіссея. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua.
5.    Тахо-Годи А. А. Античная литература / А. А. Тахо-Годи. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks
6.    Тен Б. Давньогрецька трагедія / Б. Тен. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua.

 

 

 

 

Про автора: Кудь Олена – аспірант кафедри філософії та релігієзнавства інституту соціальних наук Волинського національного університету імені Лесі Українки{jcomments on}