Розвиток України в сучасному інформаційному суспільстві, світі, особливо її трудового і творчого потенціалу, чи не найбільше залежить від його інтелектуальної складової — інформації (науково - технічної, технологічної, економічної та ін.) як рушійної сили розвитку суспільства взагалі, від сприятливих умов ви¬никнення нових видів інформації і найперше від творчої праці її носіїв і генераторів — людей, їхніх знань, ідей, досвіду, духовних і морально - етичних якостей.

Тобто особистос¬тей, здатних генерувати нові знання та ідеї, творити відповідне інформаційно-інтелектуальне середовище, передавати ці ідеї і знання по вертикалі (від покоління до покоління) і при¬множувати їх по горизонталі (на рівні одного покоління чи особи).

Сила інтелектуальних, емоційних, фізичних, культурно – пізнавальних, духовних можливостей людини, залежить як від інформаційних взаємозв'язків зі світовою спільнотою, так і від природного зв'язку поколінь, збереження і розвитку традицій, звичаїв народу, освіти, мови, науки і культури в цілому, тобто, від використання інформації як феномена національного, загаль¬нолюдського, планетарного роз¬витку.

Виходячи із пріоритетного зна¬чення інформаційних факторів суспільного розвитку, генеза сьогодні українського народу як у внутрішньому, так і зовнішньому просторі, означає, перш за все, навчання його по - сучасному працювати, пізнавати й розвивати світ.

Активізація руху інформації в суспільстві, якість та темпи тво¬рення нових її видів, це — інтегральний показник і водночас доленосний фактор розвитку України в глобальному світовому інформаційному просторі.

І тут домінантне значення має підвищення духовної інформаційної мобільності нації, особливості її інтелектуального ядра — духовної еліти як носія і продуцента нових знань і передового досвіду.

Під цією мобільністю розуміються ті якості народу, що відображають свідомість і активність саморозвитку його як нації шляхом збереження традиційних та створення на його основі нових знань, тобто шля¬хом одночасного соціального руху пізнавально–культурної, науково - технічної інформації по вер¬тикалі і по горизонталі.

Ця мобільність не лише інтенсифікує напрями руху знань, досвіду у суспільстві, а вказує на основні інформаційні принципи розвитку сучасного українського суспільства — соціальну спадкоємність (наступність) і новотворення; перетворення його в повноправну частину загальнолюдської спільноти.

За допомогою структур вертикальної передачі інформації формується соціальна пам'ять, суспільна свідомість, менталітет народу, базовий (ресурсний) рівень знань — національна освіта, культура, духовність, традиції, громадська думка, норми поведінки, ціннісні орієнтації і т.д.

За допомогою горизонтальної передачі — наука і наукові школи, система інтелектуальних національних центрів, різні творчі організації, об'єднання новаторів у різних сферах діяльності, розмаїття форм соціальної пізнавально–культурної активності, альтернативність наукового мислення, прискорюється виробництво нових знань, впровадження соціальних інновацій, процес державотворчих пропозицій, науково – технічних винаходів, виробничих новацій та творчих пошуків.

Отже, інформаційна мобільність сучасного українського суспільства пропонується як важливий фактор української національної ідеї, яка виходить з засад соціальної генетики розвитку (наступництва) шляхом природної для народу еволюції і новацій вітчизняного та світового передового науково-технічного, освітнього, культурного досвіду. В цьому плані важливо, що вона вбирає у себе і елементи відомих інших ідеологічних доктрин дер¬жавотворення — консервативної, ліберальної, націоналістичної, соціальної тощо.

Так, інформаційна мобільність через вертикальні форми передачі інформації (із покоління в покоління), інтегрує такі характерні елементи консерватизму, як збереження форм державного і суспільного життя, що теоретично сформувалися і втілилися в історії українського народу та його соціальних інститутах — освіті, релігії, сім'ї, мистецтві, власності тощо.
Водночас вона не протистоїть і лібералізмові як ідеології демократичних свобод і вільного підприємництва, бо враховує активність одного покоління чи окремої особи по горизонталі — на рівні вільної творчої людини, конкуренції її ідей, свободи сло¬ва, активізації руху соціальної культурної інформації у суспільстві і творення нових її видів як фактора розвитку.
Разом з тим, вона несе у собі навантаження національної, оскільки виступає проти денаціоналізації особистості чи цілого народу, за невід'ємне природне право кожного народу розвивати власні мову, науку, культуру тощо.

В основу соціального механізму цієї парадигми закладені природні елементи процесу розвитку — нагромадження, збагачення і використання інформації, формування індивідуального і суспільного інтелекту, який на рівні суспільного розвитку базується як на збереженні і використанні традиційної, набутої і відфільтрованої віками інформації, так і на створенні соціально нової пізнавально–культуротворчої інформації.

Пізнавально-ціннісний інформаціологічний розвиток у такому контексті передбачає трансформацію, модернізацію вищої освіти особливо як суспільного інституту спадковості національних знань та інформації, напрацювання новітнього духовно – ціннісного досвіду в умовах глобального інформаційного суспільства, що характеризується наявністю суспільних і соціальних протиріч відносно реалій цього суспільства, надбань людства в сучасний період.

Такі протиріччя розкриваються в сучасній пізнавальній, соціальній, духовно - ціннісній, організаційній освітньо-інформаційній ситуації, на теренах, перш за все, розуміння в якій знання, культурно - духовні надбання, системи суспільних і соціальних відносин в річищі пізнання, освітнього життя як царини відносин з приводу не тільки отримання нової інформації, але й розвитку особистості, зміни її ролі як джерела оновлення світу, співвідносяться із результатами індивідуальної й колективної науково-технологічної системи обробки інформації, знання про оточуючий світ, духовно-ціннісного досвіду.

Саме тут і полягає основне протиріччя сучасної суспільної науково – освітньої доби, – між індивідуалізацією і усуспільненням знання, соціальної інформації, духовно-ціннісного досвіду. Причому, великий внесок в його вирішення вносить саме вища освіта - царина духовного і соціального життя, що в ній суспільство співвідносить результати колективної та індивідуальної думки, творчої діяльності.

Сучасні ціннісно-пізнавальні трансформаційні процеси, які на сьогоднішній день характеризуються універсальним й глобалістичним характером, змушують поставити проблему щодо змін не лише у змісті й організації освіти, але, в першу чергу, методології розвитку сучасної особистості, застосування принципово нових системних і генералізуючих підходів в проектуванні й моделюванні навчально-виховного процесу.

Головною властивістю сучасного стану вищої освіти в глобальному інформаційному суспільстві є перехід до проективно-адаптаційної парадигми, що має в основі новітні інформаційно-пізнавальні методологічні засади:
- факторна база розвитку особистості в умовах сучасного науково-освітнього процесу;
- генералізуюча (фундаментальна) установка на розуміння цілісної наукової картини Всесвіту;
- ціннісно зорієнтована освіта.

Останні складають проективну модель адаптації особистості до умов глобалізованого інформаційно-пізнавального-ціннісного простору, в якому основну роль відіграє система ЗУН із орієнтації в мультикультурному, багатошаровому інформаційному просторі; можливість самоорганізовано отримувати необхідні пізнавально–праксеологічні дані і систематизовано проективно обробляти їх.

Реалізація таких сучасних інформаційно-пізнавальних методологічних засад розвитку освіти в сучасну епоху полягає у:
- вирішенні проблеми безперервної освіти (у просторі, часі, за умов подолання науково-освітніх, соціумних перешкод - мовних, галузевих, традиціоналістських, технологічних тощо);
- оптимальних стосовно розвитку особистості мотивації, стимулювання інформаційно-пізнавальної діяльності;
- уточненні, модернізації, трансформації мети змісту й організації освіти для особистості, її мотивів, смислів, значень, цінностей тощо;
- модернізації змісту, організації вищої освіти відносно новітніх уявлень про Всесвіт, місце людини у ньому;
- розумінні оптимальної специфікації освіти відносно таких видів людської діяльності, що не були знаними раніше, а тепер змінюють навіть хід розвитку суспільства, суспільно - соціальні відносини в ньому;
- застосуванні таких методів - технологій пізнання й реалізації гуманітарного змісту історії людства (фундаментальних, системних, цілісних, інтегративних), що сягають глибин реалізації людського в усіх природах: об»єктивній, суб»єктивній, віртуальній тощо;
- створенні інформаційно-ціннісних мереж соціальної комунікації, що в них на перше місце виходять засоби, методології, форми, методи, технології для виробництва перш за все, високого рівня послуг, духовних благ, предметів попиту в галузі задоволення індивідуальних і суспільних потреб, інтересів, мотивів, цінностей, ідеалів сучасного суспільства тощо.

Відтворення наукової картини світу, розмаїття полікультурного онтологічного, аксіологічного, праксеологічного, гносеологічного, антропологічного, соціально-філософського тлумачення змісту наукових фактів, подій, явищ оточуючого життя, складних людських відносин на рівні сучасної інформаціологічної картини пізнання потребує від сучасного педагога інформаціологічної фахової компетентності, творчого підходу.

В умовах інформаційного насичення освітньо-виховного процесу, коли аналіз наукової картини світу відтворюється у нескінченній багатоманітності джерел, видань, соціальної інформації, вибір, компактизація, генералізація змістовної, організуючої їх сукупності для впровадження у полілозі "викладач - студент, слухач", "система освітньо- виховних заходів у царині вищої освіти - особистість" потребує неабиякого знання і оптимального впровадження сучасного розмаїття світу наукової, науково-технчної, ціннісно– культурної інформації.

Складність вироблення оптимізовного набору інформаційних засобів реалізації змісту й організації вищої освіти для розвитку сучасної особистості посилюється "інформаційним вибухом", коли кількість джерел і комунікацій соціальної інформації сягнула реально усвідомлюваних меж.
Осягнення і впровадження сучасним педагогом нескінченості останніх докорінним чином змінює навчання і виховання. Слідування відтворювальній парадигмі навчання, стрижнем якої є тільки трансляція надбаного людством знання, духовно-ціннісного досвіду з їх механічним відпрацюванням у системі освітньо-виховної роботи, є даниною минулого, що сягає своїми коренями епохи Просвітництва.

Навпаки, навчання особистості навичкам роботи з будь - яким обсягом інформації, творчого оволодіння нею, вимагає від сучасного педагога новітніх підходів.

Актуальним завданням приведення нескінченності соціальної інформації до певного її змісту, організаційних підстав освіти є мінімізація, ущільнення, оптимізація, генералізація соціальної інформації.

Останні є методологічною квінтесенцією науково обгрунтованого відображення світу інформації у свідомості й знаннях людини, що знаходиться в освітньо–науковому середовищі.

Таке відображення відбувається на рівні філософсько- методологічного аналізу. Якщо філософія є загальномедологічною основою наукової систематизації усіх елементів людського світогляду, то філософія освіти відіграє подібну інтегруючу роль стосовно усіх ланок і функцій педагогічної діяльності. Серед таких принципів й методологічних засад мінімізації, компактизації, ущільнення соціальної інформації пізнавально–культурного характеру слід виділити такі, як:
•    принцип тотожності протилежностей у нескінченному;
•    метод сходження від абстрактного до конкретного;
•    метод порівняння;
•    система діалогічного спілкування різних точок зору, позицій, яка може, бути розглянута на рівні діалогу "система педагогічної діяльності - особистість", діалогу між уявним передбаченням педагогічного процесу й конкретними результатами педагогічних дій;
•    метод плюралізму;
•    принцип обернення методу тощо.
Перспективним уявляється прилучення цієї системи до надбань синергетичної методології. Серед вихідних засадах цієї методології треба визнати такі, як:
•    характеристика нелінійності будь–якого процесу, особливо що таким є вища освіта;
•    дослідження аттракторів (зокрема, інформаціологічних), що визначають розвиток освітньої системи тощо.

Визнання невпорядкованості соціальної дії, наявність тенденції самоорганізації у будь - якому соціальному процесі підводить до розуміння його характеристик, визначальних чинників його векторного руху.

Знання сучасним педагогом методологічних засад ущільнення, мінімізації, компактизації, генералізації соціальної інформації науково – освітнього характеру дає змогу творчого застосування ним будь-якої кількості джерел і комунікацій такої інформації, й впровадження її змісту та оранізаційних засад у знання, духовно-ціннісні орієнтації, навіть світогляд особистостей, що навчаються.

ЛІТЕРАТУРА:
1.    Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. – М.: Владос, 1994. – 336 с.
2.    Андрущенко В.П. та ін. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія: Підручник для ВНЗ; В.П. Андрущенко, Л.В. Губерський, М.І. Михальченко. – К,: Генеза, 2006. – 656 с.
3.    Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект; Монографія; К.: «Твім інтер», 2003. – 389 с.
4.    Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Введение в философию образования: Учебное пособие. – М.: Логос, 2001. – 234 с.
5.    Забродська Л.М. Інформатизація закладу освіти: управлінський аспект. – Х. Видавнича група “Основа”, 2003. – 240 с.
6.    Інтеграція вищої освіти України в європейську систему: Збірник наукових праць: За матеріалами Міжнародної науково-методологічної конференції «Інтеграція вищої освіти України в європейську систему», Дніпропетровськ, 5 травня 2001 р. / Н.Є. Бойцун (ред.); Міжнародний фонд «Відродження». – Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2001. – 108 с.
7.    Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. – М.: Интер-Пресс, 2000. – 345 с.
8.    Кулицький С.П. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2002. – 224 с.
9.    Лутай В.С. Основной вопрос современной философии. Синергетический вопрос. – К.: Издатель ПАРАПАН, 2004. – 156 с.
10.    Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства. – Х.: Основа, 2000. – 240 с.
11.    Урсул А.Д. Модель ноосферно–опережающего образования ІІІ–го тысячелетия // Сб. тезисов и материалов ІІІ-го Международного симпозиума «Открытое общество и устойчивое развитие». – Т.VІІ. –Зеленоград, 2001.–456 с.
12.    Філософський енциклопедичний словник. НАН України, Інститут філософії ім.. Г.С. Сковороди; В.І. Шинкарук (голова редколегії); Державний фонд фундаментальних досліджень; К.: «Абрис», 2002. – 742 с.
13.    Фініков Т.В. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна / Міжнародний фонд досліджень освітньої політики, Інститут економіки та права «КРОК». – К.: Таксол, 2002. – 176 с.
14.    Яблонський В.А. Вища освіта України на рубежі тисячоліть: проблеми глобалізації та інтернаціоналізації. – К., 1998. – 278 с.

Про автора: Мудрак Вадим – кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Національного університету біоресурсів і природокористування України{jcomments on}