Матеріали інтернет-конференції - 2012

На сучасному етапі всесвітня мережа Інтернет пропонує широкий спектр інформаційних послуг, без яких практично не можливо уявити сучасні наукові дослідження, зокрема у сфері культури. Актуальність Інтернет-джерел полягає не тільки у наявності самої інформації, а й у швидкості її отримання (як, наприклад, у доступі до електронних версій відомих бібліотек чи спеціально сформованих online-бібліотек, спеціалізованих Інтернет-видань, тощо). Досить широко можливості Інтернету використовуються при дослідженнях сучасної культурно-мистецької проблематики, так як широкий спектр культурних феноменів представлено у глобальній мережі не лише у текстовому, але й  в ілюстративному та мультимедійному форматі, що є важливим фактором для даної сфери досліджень.

Специфіка сучасної художньої культури, на відміну від художніх культур попередніх історичних періодів, полягає в її перехідному характері, що пов'язано з істотними змінами в культурі рубежу XX – XXI століть, і формуванням глобалізованого інформаційного суспільства. [5] Багато зарубіжних авторів, зокрема  Иоскевич Я. інтерпретують Інтернет як нове середовище художньої культури, досліджуючи як його можливості, так і механізми впливу на споживачів; алгоритми програмних продуктів; мережеву специфіку функціонування окремих видів мистецтва [4]. Окремі дослідники вважають, що надмірність інформації в Інтернеті веде користувачів до втрати уваги та зацікавленості предметом, відучує від самостійного мислення і пошуків альтернативної думки.

Детальніше...

У сучасному світі внаслідок постійного зростання значення інформації індустрія її одержання, обробки, реєстрації, передачі та поширення стає однією з провідних галузей діяльності людства, куди з кожним роком вкладають усе більші кошти. Інформація стає найважливішим стратегічним ресурсом, засобом технологічного, пропагандиського та психологічного впливу. Брак потрібної інформації призводить до істотних втрат у всіх сферах життя. Раніше вважалося, що інформація всього лише забезпечує поінформованість людей про події й факти в навколишньому світі. Зараз інформація сприймається як корисний ресурс, призначений для розширення людських можливостей і використовується в спеціальних інформаційних операціях для впливу на людську підсвідомість.

Спеціальні інформаційні операції (СІО)  – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети [1].

Детальніше...

Інтернет – це велика, розгалужена (розподілена) мережа, що включає комп’ютерні вузли, розміщені по всьому світі і з’єднані один з одним будь-якими засобами зв’язку.  У дослівному перекладі на українську Internet – це між мережа, у вузькому значенні – об’єднання мереж [1, с 245].

На сучасному етапі інформаційне суспільство заполонило людство. З розвитком новітніх технологій інформаційне суспільство набирає обертів.

Молодь вдосталь часу проводить саме в соціальних мережах, листуючись з друзями, кидаючи музику на «стіну» контактного простору тощо. Студенти користуються переважно пошуковими сигмами, оскільки це зручно і займає менше часу, проте з іншого боку це  нівелює людські відносини і більш «живе спілкування». Раніше люди стояли черги в бібліотеках чи вчили на вулиці, на свіжому повітрі шкільні предмети, іспити. Зараз все більше модернізується світ. Раніше, в Середні віки, античність, добу Відродження не було Інтернету, соціальних мереж, проте епохи не стали менш видатними.

Детальніше...

В усіх проявах постнекласичної культури проглядає повернення до архаїчного світосприйняття, яке не знало розподілу на реальне й ірреальне. Постнекласична культура являє нам виставу, в якій замість старого Всесвіту, загадки якого вже почасти розгадані, виходить на підмостки не новий, а ще старіший світ, густо замішаний на невідомому: «На наших очах одна реальність «наїздить» на іншу» (О. Геніс). Дійсне й гадане в цьому новому-старому світі дорівнюються в повноваженнях, людська свідомість тяжіє світу примарних образів, віртуальна реальність та реальне життя зливаються – то чи не найнаочніші прикмети постнекласичного світовідчуття. «Вибух всесвіту у множинність» (M. Хейм) пов'язаний передусім із розвитком системи Інтернет; віртуальна реальність – це імерсивна та інтерактивна імітація реалістичних і вигаданих середовищ (Ж. Ланьє), тобто ілюзорний світ, в який занурюється і з яким взаємодіє людина, до того ж створюється цей світ імітаційною системою, здатною формувати відповідні стимули в сенсорному полі людини і сприймати його відповідні реакції в моторному полі в реальному часі.

Але щойно людина здолала потрясіння й сум'яття від здійсненності приступу до віртуальної реальності – через посередництво комп’ютера, – вона вкотре усвідомила, що нове – це лише підзабуте старе, що комп'ютерові просто вдалося унаочнити певні реалії, яких досі людина не вміла (чи забула?) помічати, та забезпечити доступ до неї. К. Райда пояснює це трансформаціями психоемоційного комплексу індивіда, його «екзистенціальності», добре відомими з історії культурного розвитку, як відомі й приклади їх дослідження: «згадаймо хоча б середньовічний підхід до інтерпретації взаємодії та взаємозалежності різних реальностей – реальностей різних онтологічних рівнів буття – «лествицю сходження» Ісаака Сірина, де визначальним вважався не абсолютний статус відповідної реальності, а, насамперед, здатність людської істоти «розкрити в собі» або ж «увійти в», «породити в собі» іншу, вищу реальність, реальність наступного рівня, але реальність, «енергетично» залежну і пов’язану зі своєю «первинною матрицею», своїм первинним рівнем» [7, с. 4].

Детальніше...

Початок ХХІ століття дослідники окреслюють як ситуацію культурного та цивілізаційного переходу, що зумовлена зміщенням акцентів з норм та цінностей індустріального суспільства на інформаційне, основним ресурсом якого є знання та освітній капітал.Усі аспекти сучасного людського життя та діяльності пронизані інформацією, під впливом якої створюються нові соціальні структури, виникає новий спосіб розвитку людської цивілізації – інформаціоналізм (М. Кастельс). «В епоху телекомунікацій, потужних потоків інформації, Інтернету ми переповнені відомостями про складність світу, численні інформаційні відомості, що надходять про світ, переважують нашу здатність їх осмислення», - пише Е. Морен [6, c.55-56]. Зростання обсягу інформації породжує фрагментарність світосприйняття та світорозуміння і, як наслідок, кризу само ідентифікації людини, напруженість у міжнаціональних та міжконфесійних відносинах, у її стосунках з природою, соціумом тощо.

У такі періоди суспільного поступу руйнується викристалізована «органічна цілісність епохи» (М.Бердяєв), а людське життя та свідомість перебувають у «граничній ситуації» (К. Ясперс), яка нищить звичний «грунт» людського існування та жорстко впливає на світовідчуття особи.

Детальніше...

Художня публіцистика на початку ХХІ століття стала  панівним жанром у друкованих періодичних виданнях. Навіть аналітичні та інформаційні паперові ЗМІ, що не мають нічого спільного з художніми вісниками,  розміщують деформовані, стилізовані під есе, публікації  на шпальтах, не беручи до уваги їхньої  доцільності у певному контексті, чи хоча б естетичну вартість. Тож проблема функціонування есеїв в сучасних друкованих ЗМІ є актуальною  і потребує оперативного вирішення. Адже есеїстичність журналістських публікацій подекуди призводить до засмічення інформаційного простору, надмірного суб’єктивізму;  подекуди  навіть вуалізує  і  двояко  трактує  правду.

Однак домінування художньої публіцистики в українській пресі залишається поза увагою дослідників та науковців, а проблема есе в ЗМІ не аналізується   належним  чином.  У науковій статті ми вперше  розглядаємо та характеризуємо приклади  використання есеїв у вітчизняних газетах.

Детальніше...

Современность характеризуется возрастанием роли информационных технологий (IT) в социокультурной и социально-религиозной жизни: как известно, в начале 2012 г. число интернет-пользователей во всём мире составило 2,1 млрд., причем больше половины их выходят в Глобальную паутину через мобильные устройства [1]. WWW затрагивает аспекты жизнедеятельности религиозных общин благодаря сетевым богослужениям, виртуальным церквям, веб-кладбищам, музыке для богослужений, теологическим чатам, экуменическим дебатам, сеансам медитации, онлайновым исповедям и встречам, проповедям по электронной почте, круглосуточному обучению миссионеров со всего мира.

Релятивизируя континуум пространственно-временного мира, религиозный Интернет пренебрегает такими ранее непреодолимыми преградами, как государственные границы, языковые барьеры, стратификационные идентификации и пр. – это является причиной поиска виртуального мира как лучшего из миров. Своеобразной моделью медиального сетевого консьюмеристского мегасоциума выступает Матрица, что может свидетельствовать о складывании идеологии нетократизма и нетократической философии. Коммуникации эпохи постмодернизма влияют на информационные потоки в церквах. В 2000-х гг. практически все религиозные лидеры «подключились» к онлайн-среде, став пользователями мультимедийных сервисов, организовывая видеоконференции и общение в режиме реального времени. Мы являемся свидетелями межрелигиозной конкуренции за контроль над глобальными каналами коммуникаций. В Сети существует множество приложений, позволяющие закачивать Священные Писания в цифровые устройства.

Детальніше...

В останнє десятиліття відбувається активне проникнення постмодерністських ідей в творчість українських кінорежисерів. Головними історичними подіями, поряд з якими слід говорити про початок становлення постмодерністської культури – це зміни, що відбулися в економічно розвинутих державах в другій половині 60-х рр., які в загальному вигляді можна охарактеризувати як початок переходу від індустріального суспільства до постіндустріального, або інформаційного.

Постмодернізм говорить про запрограмованість людських фантазій, які утворюють віртуальні реальність. Люди лише сприймають реальність, яка створена безособовим соціальним інститутом, отже розум починає працювати за готовими зразками. Суттєвою особливістю постмодернізму є також естетизація зла і потворності, герої, які наділені людськими пороками подаються в привабливому й героїчному світлі.

Практика постмодерністського мистецтва показала, що митець тяжіє до контрастного поєднання елементів різних естетичних систем минулого та сьогочасного, до використання традиційно не сумісних матеріалів, барв, звуків заради створення нової художньої цілісності. Все це обумовлено інтенціями сучасного мистецтва до інтеграції, до створення єдності зі збереженням множинності, що до нього входить.

Детальніше...

У царині масової комунікації не варто ідентифікувати спільнокореневі поняття «публіцистика» та «публіцистичність». Якщо звернутися до найдавнішої (латинської) традиції, то побачимо, що тоді слово «publicus» означало суспільний або – народний. Першими речниками публіцистичного дискурсу вважаються сатири та міми, згодом їх замінили оратори та проповідники, далі – вістовники, квестори, глашатаї, кедді, новелісти і нарешті – журналісти. Система масової комунікації постійно ускладнювалася. Першою сферою її втілення стало усне мовлення (фольклорні тексти, публічні промови), згодом – твори художньої літератури, насамкінець – власне журналістські або ж – публіцистичні тексти.

Отже, публіцистичність і професія публіциста набагато давніші, аніж власне публіцистика (в розумінні – журналістика). У словнику В. Даля подається таке визначення публіциста: «письменник більш газетний, який займається проблемами народного права» [1]. В Америці спершу публіцистами також називали не журналістів, а юристів. Отже, публіцистичність – це, вочевидь, ширше поняття, аніж публіцистика. Спробуємо дати визначення цим термінам. Публіцистичність, в нашій інтерпретації, – це наскрізний інтеркурс, який наділяє інші дискурси і тексти аспектом суспільної важливості та актуальності. Публіцистика ж – то синонім журналістики, що означає власне медіатекст (журналістський твір). У зазначеному потрактуванні, публіцистичними є вистави Фрініха, історія Геродота та Флавія, філософія Аристотеля, Платона, Макіавеллі, романи М. Хвильового та уся художня література радянського часу, а також наукові праці А. Ейнштейна, В. Вернадського, Д. Сахарова тощо.

Детальніше...

Проблему культури мовлення в мережі  досліджували такі вчені:  О. В. Шликова, С. М. Іщук, М. Б. Бергельсон, Т. Ю. Виноградова, Г. Г. Гусейнов, Л. Ю. Іванов, О. А. Леонтович, Г. Н. Трофимова, А. Є. Войскунський та інші. В основному науковцями розглянуто лінгвістичний  та психологічний аспекти культури спілкування в інтернеті. Однак,  коментарі публікацій інтернет-видань, як засіб вираження культури мовлення, поки що залишаються поза увагою.

Метою нашого дослідження є дослідити та проаналізувати коментування журналістських матеріалів.
Відповідно до поставленої мети визначаємо такі завдання:
-    дослідити психологічні особливості спілкування в мережі інтернет;
-    з'ясувати вираження власного «Я» через коментування;
-    простежити застосування мовних та експресивно-емоційних засобів в мережевій комунікації.

Інтернет - нове медійне середовище, новий засіб поширення та отримання інформації. Він узятий на озброєння різними видами соціальних комунікацій, включає їх у свій простір, в своє оточення [2. c.13].

Детальніше...