Актуальність пропонованого дослідження зумовлена тим, що політична комунікація – це основа демократичного суспільства. Наша ж держава зараз перебуває не на найвищому рівні свого розвитку власне через відсутність культури цього типу комунікації.

Політична комунікація малодосліджена. А от явища масової комунікації (як родового поняття) опрацьовують різні вчені. Однак, на жаль, ці дослідження стосуються дуже глибинних аспектів, у той час як нез’ясованим лишається найпростіше, проте ¬– визначальне, приміром – функції політичної комунікації.

Новизна нашої роботи полягає в тому, що, проаналізувавши усі наявні теоретичні праці, ми створили свою систему аналізу явищ політичної комунікації та ввели нову функцію, яка, на наш погляд, допоможе належно оцінити малодосліджені фактори політичної сфери.
Метою роботи передбачено опрацювати функції політичної комунікації та дослідити їх оптимальну реалізацію в інформаційному просторі України. Об’єкт нашого вивчення – інформаційний простір. Предмет – функції політичної комунікації. Матеріал – проект телеканалу «Інтер» «Велика політика».

Політична комунікація – це процеси вироблення, передачі і обміну політичною інформацією, яка структурує політичну діяльність і надає їй нового значення. Одне з найповніших визначень політичної комунікації дав французький соціолог політики Р. Ж. Шварценберг: «це процес передачі політичної інформації, за допомогою якого інформація циркулює між різними елементами політичної системи. Безперервний процес обміну інформацією може бути як між індивідами, так і між владою та підлеглими» [4; 18]. 

У будь-якому суспільстві політична комунікація виконує ряд функцій.  Дослідники по-різному їх класифікують. Для нашої роботи ми створимо власну класифікацію на основі різноманітних праць. Зокрема, Девід Істон [3; 116] у своїх працях зазначав, що політичну комунікацію потрібно аналізувати на етапах  входу, середини і виходу. 

По-перше, виділимо функції первинні (формування політичної свідомості), вторинні (відповідальність за поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації в суспільстві) та функції третього рівня (розвиток політичної культури суб’єктів політики, підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності) з боку комуніканта (влади). Ці функції нерівноцінні, а перебувають в ієрархічному та односторонньо залежному співвідношенні.

По-друге, виділимо функції політичної комунікації з боку каналу (в нашому випадку ЗМІ). Зокрема також варто виділити функції первинні, вторинні та функції третього рівня. У своїй праці Герд Штромайєр [6] до первинних функцій мас-медіа відносить забезпечення відкритості.

На основі первинної функції формуються вторинні: інформація та контроль. Мас-медіа виконують інформаційну функцію, діючи як платформа для поширення й отримання політичної інформації. ЗМІ виконують також контрольну функцію, контролюючи та у разі потреби критикуючи дійових осіб у політиці. Функції третього рівня об’єднують в собі функції політичної соціалізації та інтеграції, політичного навчання та виховання, формування громадської політичної думки і політичної волі, а також мобілізаційна та інноваційна функції. Усі функції третього рівня можна узагальнити та назвати одним словом – пропагандиські.

Окрім зазначених функцій, які виділяють такі дослідники як Г. Штромайєр, Ф.Кирилюк, М. Юрій, ми додамо власну – релаксаційну. Вона є перехідним етапом між вторинними функціями та функціями третього рівня.  Релаксаційна функція полягає у розважанні населення за допомогою інформації. Основна мета – привернення уваги. Останнім часом все частіше серйозна політична інформація набуває певного розважального характеру. 

По-третє, виділимо функції політичної комунікації стосовно реципієнта – громадянського суспільства – третьої ланки політичної комунікації. Основною функцією отримувача є самовираз індивідів, їх самоорганізація та самостійна реалізація ними власних інтересів. До функцій третього рівня ми віднесемо функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс «бути почутою на горі» владної піраміди. 

Зазначимо, що політична комунікація має бути засобом координації суспільно-політичних інтересів на основі повного інформування, реалізації прав і свобод особистості, демократичної політичної культури та свободи мас-медіа від владних структур.

Політична комунікація реалізується щодня. Найвища ланка, себто політики (джерело інформації, комуніканти), здійснюють свої функції у Верховній Раді, Парламенті, політичних партіях. Каналом інформації виступають усі ЗМІ (телебачення, радіо, преса, Інтернет). Третьою ланкою, яка сприймає інформацію (реципієнт, комунікат), є громадськість.

Аналізуючи інформаційний простір України, в загальному можна сказати, що втілення політичних функцій більш-менш дотримуються усі ланки. Функції політичної комунікації ми будемо аналізувати на прикладі проекту «Велика політика». Він передбачає створення популярної телевізійної програми для обговорення найбільш актуальних суспільно-політичних проблем України. Жанр програми – ток-шоу.  

Підготовка та проведення випусків ток-шоу здійснюється на основі такої схеми: а) обговорення поточних подій; б) спеціальні/тематичні випуски. Ток-шоу проходить в прямому ефірі і передбачає такі категорії учасників: а) ведучий програми Євгеній Кисельов; б) 10 основних учасників програми (гості з членів уряду та парламенту, керівники різних відомств; відомі публічні особистості); в) спеціально запрошені гості (експерти у різних галузях); г) аудиторія (до 100 осіб). Також, при необхідності, участь в програмі беруть зарубіжні або вітчизняні гості, які перебувають в інших країнах світу чи регіонах України.

Отож, як ми бачимо, в проекті беруть участь усі три ланки політичної комунікації: влада або комунікант, журналісти і саме ток-шоу (як канал) і глядацька аудиторія як сприймач.

Головна роль серед ланок політичної комунікації у проекті відводиться все-таки каналу, тобто ток-шоу. Ми можемо наочно прослідкувати дотримання первинної функції каналу – забезпечення відкритості. Це підтверджується кількома факторами: по-перше, в студію може прийти будь-який політик (тобто владна ланка чітко прослідковується); по-друге, в студію може прийти будь-яка людина (представник третьої ланки політичної комунікації); по-третє, проект виходить у прямому ефірі (себто будь-яка людина має вільний доступ до інформації).

Цікавий той факт, що керівництво проекту націлене на зв’язок з аудиторією. Це полягає у тому, що на початку телепередачі ведучий ставить питання, на яке телеглядачі можуть відповідати за допомогою смс та короткої відповіді «так» чи «ні». Ще один приклад зв’язку проекту з реципієнтами є на офіційній веб-сторінці: це пропозиція поставити питання або написати новину, яка може стати приводом та темою для нової передачі.

В студію щоразу запрошують відомих політиків, таких як Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Володимир Литвин, Сергій Тігіпко, Дмитро Табачник та інших, залежно від подій, які трапилися за тиждень. Наприклад, в той час, коли була так звана епідемія грипу в Україні, в студію був запрошений лікар Володимир Комаровський.

Ток-шоу – це певна можливість для політиків сформувати політичну свідомість реципієнтів відповідно до своїх поглядів, наводячи ті факти, які вигідні самим урядовцям. Звичайно, ведучий телепередачі Євген Кисельов ставить впливовим гостям провокаційні питання, але це і їхня можливість виправдатися. Тобто первинна функція комуніканта – формування політичної свідомості – у передачі дотримана.

Щодо третьої ланки політичної комунікації – громадянського суспільства – то його первинна функція, як було зазначено вище, полягає у самовираженні індивідів. Ця функція в аналізованому проекті теж задіяна: представники громадянського суспільства, які присутні в студії, можуть поставити питання безпосередньо там. Телеглядачі мають можливість голосувати за допомогою смс. Ще одна первинна функція громадського суспільства констатується у реалізації ним власних інтересів. На нашу думку, ця функція дотримана. Щодо вищенаведеного випуску на тему епідемії грипу, ми бачили, що народ прагнув знати більше як про стан самої епідемії та хвороби, так і про її лікування. У студію були запрошені експерти, які пояснили та прояснили ситуацію, яка склалася на той час в країні. Проект зреалізував функцію задоволення власних інтересів громадськості повністю.

Політики, які запрошені в студію несуть повну відповідальність за поширення ідейно-політичних цінностей та знань. А це вже виконання вторинної функції владної ланки. Представники влади ґрунтовно готуються до ефіру, тому що їх контролюють не лише представники ЗМІ, але й громадськість. Отже, вторинна функція ЗМІ – критика та контроль. В цій передачі вона зреалізована, мабуть, найбільше. В студії щоразу присутні журналісти таких видань як «Тижневик 2000», «Сьогодні», «Кореспондент», іноземні журналісти (Айрад Шивалієв, кореспондент російського телеканалу НТВ та ін.). Вони контролюють та, залежно від ситуації, критикують кожен вислів політика. Ведучий, який теж є представником ЗМІ, виконує функцію контролю як за політиком, так і за журналістами. Слугувати прикладом контролю та критики може уривок передачі з Віктором Януковичем, коли один журналіст попросив роз’яснити ситуацію з «відомим українським поетом Антоном Павловичем Чеховим».

Вторинними функціями громадськості є систематизація та регулювання політичної інформації. Аналізуючи передачі, можна зробити висновок, що кожен глядач, себто реципієнт, окремо для себе систематизує отриманий матеріал та робить власні висновки.

Функції третього рівня збігаються у влади та ЗМІ – це пропаганда. Як представники влади, так і представники ЗМІ прагнуть зреалізувати функцію формування громадської думки та політичної волі. За допомогою аналізованого ток-шоу і політики, і журналісти можуть спрямувати реципієнта в потрібний або правильний (за їхніми поглядами) бік. Функції третього рівня збігаються і для ланок громадськості та представників ЗМІ. Вони полягають у захисті інтересів та зворотньому зв’язку. Представники громадськості, як уже було зазначено раніше, підтримують зворотній зв’язок через смс-голосування, а також за допомогою коментування телепередачі через мережу Інтернет на офіційному веб-сайті. Зворотній зв’язок здійснюється безпосередньо через канал політичної комунікації (представників ЗМІ). Прикладом такої взаємодії можуть слугувати блоги на офіційному веб-сайті, дзвінки та листи до редакції телепроекту.

Отож, визначені функції політичної комунікації у суспільно-політичному проекті «Велика політика» дотримано та втілено.

Література: 
1.    Журналистика в мире политики: исследоват. подходы и практика участия [текст] / С. Г. Корносенко. – С.ПБ. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 446 с.
2.    Методология исследования политического дискурса: Актуальные проблемы содержательного анали за общественно-политических текстов [текст]. – Вып. 2 / Сост. и общ. Ред.. И. Ф. Ухвановой-Шмыговой. – Минск: БГУ, 2000. – 479 с.
3.    Почепцов Г. Г. Информационно-политические технологии [текст] / Г. Почепцов. – М. : Центр, 2003. – 381 с.
4.    Шварценберг Р. Ж. Политическая социология [текст] / Р. Ж. Шварценберг. – М. : Центр, 1992. – 469 с.
5.    Шиманова О. Політична комунікація: особливості дослідження [електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : www.postua.info/shymanova.htm.
6.    Штромайєр Г. Політика і мас-медіа [текст] / Пер. з нім. А. Орган. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 303 с.

Про автора: Романюк Альона – 4 курс, спеціальність «Журналістика» Волинського національного університету імені Лесі Українки
{jcomments on}