На сучасному етапі всесвітня мережа Інтернет пропонує широкий спектр інформаційних послуг, без яких практично не можливо уявити сучасні наукові дослідження, зокрема у сфері культури. Актуальність Інтернет-джерел полягає не тільки у наявності самої інформації, а й у швидкості її отримання (як, наприклад, у доступі до електронних версій відомих бібліотек чи спеціально сформованих online-бібліотек, спеціалізованих Інтернет-видань, тощо). Досить широко можливості Інтернету використовуються при дослідженнях сучасної культурно-мистецької проблематики, так як широкий спектр культурних феноменів представлено у глобальній мережі не лише у текстовому, але й  в ілюстративному та мультимедійному форматі, що є важливим фактором для даної сфери досліджень.

Специфіка сучасної художньої культури, на відміну від художніх культур попередніх історичних періодів, полягає в її перехідному характері, що пов'язано з істотними змінами в культурі рубежу XX – XXI століть, і формуванням глобалізованого інформаційного суспільства. [5] Багато зарубіжних авторів, зокрема  Иоскевич Я. інтерпретують Інтернет як нове середовище художньої культури, досліджуючи як його можливості, так і механізми впливу на споживачів; алгоритми програмних продуктів; мережеву специфіку функціонування окремих видів мистецтва [4]. Окремі дослідники вважають, що надмірність інформації в Інтернеті веде користувачів до втрати уваги та зацікавленості предметом, відучує від самостійного мислення і пошуків альтернативної думки. Проте, порівняно з паперовими носіями, Інтернет без сумніву  має значні переваги в швидкості, оновленні інформації. Натомість, інші дослідники акцентують на ролі електронних бібліотек та актуальності використання інформаційних електронних науково-освітніх ресурсів. [6] Також існує значна кількість досліджень, орієнтована на вивчення взаємодії сучасної  комунікаційної сфери зі сферою культури та мистецтва. Зокрема, це питання висвітлено у працях В. Бореева, А. Коваленко, О. Берегової, Лазаревої та ін. [2; 3; 5]

Однак, незважаючи на кількість напрацювань, орієнтованих на вивчення проблем інформатизації культурного та мистецького простору, все ще недостатньо дослідженими залишаються основні аспекти віртуалізації сучасних мистецьких практик  в Інтернет-просторі.

Використання електронних інформаційних ресурсів особливо актуальне в Україні при вивченні сучасних  культурних  феноменів, так як ця сфера ще не досліджена і немає достатньої кількості друкованих джерел. Тому, значний об’єм  необхідної інформації черпається з іноземних електронних ресурсів, доступ до яких ми отримуємо завдяки Інтернету. Домінуюча роль глобальної мережі підкреслена також тим, що як українське так і світове сучасне мистецтво більшою мірою репрезентоване у віртуальному інформаційному просторі, а ніж у друкованих виданнях.

Особливості використання електронних ресурсів при дослідженні сучасних мистецьких практик ми розглянули на прикладі  конкретного феномену, а саме «публічного мистецтва» (public art), що і визначає актуальність даного дослідження.
Відповідно, метою статті став аналіз провідних Інтернет-ресурсів, що репрезентують віртуальний зріз практик публічного мистецтва в Україні та за кордоном .

Публічне мистецтво – «public art» –  вважається одним з головних феноменів в культурі другої половини  ХХ – початку ХХІ ст., який багато в чому сформував сприйняття сучасного мистецтва широкою аудиторією, визначивши його роль в оформленні нового «суспільного простору» і місце в соціумі в цілому. Це своєрідна форма існування сучасного мистецтва поза художніми інституціями, у відкритому  суспільному просторі. Воно розраховане на комунікацію з глядачем та проблематизацію різних питань як сучасного мистецтва так і простору в якому воно репрезентовано. Для public art характерною є постмодерністична стратегія «вбудови» в різні контексти з урахуванням різних факторів (просторових, соціальних, історико-політичних, культурно-ідеологічних та ін.). Першими формами офіційно санкціонованого public art вважається абстрактна модерністична скульптура, інстальована в конкретному місці, враховуючи не лише архітектурно-просторовий, а й культурно-ідеологічний контекст цього місця. Оскільки відбулися значні зрушення від традиції використання скульптурного об’єкта як головного засобу художнього вираження у відкритому публічному просторі до більш широкого діапазону художніх практик, public art, як дефініція передбачає об’єкти візуального мистецтва, інтерактивні проекти, дизайн міського середовища, перфоменси, інсталяції та будь-які інші форми. [7]

Якщо детальніше звернутись до класифікації цього мистецького напряму, то сьогодні public art хронологічно поділяють на такі основні категорії: - art in public places (мистецтво в публічних місцях); - art as public spaces (твори мистецтва як публічні місця);- art in the public interest або «новий жанр public art» (мистецтво в громадських інтересах) [8].

Мистецтво в громадських місцях (art in public places) – це зазвичай модерністська абстрактна скульптура, розміщена під відкритим небом з метою прикрасити або збагатити міські простори. Цей підхід домінував до початку 1970-х рр. та визначав, насамперед, естетичну функцію мистецтва в громадських місцях. Окрім естетизації міського простору, важливим завданням стала актуалізація сучасного мистецтва у широких масах незацікавленої аудиторії.

Art as public spaces – мистецтво, орієнтоване на особливості місця. Цей концепт передбачав відповідність між мистецтвом, архітектурою і ландшафтом: кожен твір тісно взаємодіє з місцем інсталяції, однак не може трактуватись завершеним і відкритим для сприйняття без урахування контексту простору. У свою чергу, простір завдяки твору трансформується: public art підкреслює або доповнює його культурний, соціальний чи історичний сенс. [8] В цьому контексті можна розглядати також «site-specific art» (мистецтво, орієнтоване на специфіку місця) та «street art» («мистецтво вулиці»). Зокрема, щодо останнього, то саме «street art» є невід’ємною складовою публічного мистецтва.

У 1995 р. американські художники і критики об’єднались щоб проаналізувати спектр соціально-активних практик в сфері публічного мистецтва, що розвиваються та актуалізуються в постмодерністичному суспільстві. Ці практики суттєво відрізнялися від панівної раніше ідеї public art як мистецтва, втіленого в матеріальних об’єктах і були визначені як «новий жанр public art».  [7] Цей термін дозволяє провести межу між нерухомим об’єктом та колом практик, що передбачають вирішення соціальних цілей та скеровані на ескалацію суспільної свідомості. До таких практик належать флеш-моби, хепенінги, community art тощо. Саме тому «art in the public interest» або «новий жанр public art» слід трактувати як соціально-орієнтоване мистецтво.    

Практики   публічного мистецтва  посідають важливе місце в сучасній культурі, і поступово актуалізовуються в Україні. Однак  тут цей напрям ще не має належного теоретичної та практичної бази, що, в свою чергу підкреслює необхідність  його подальшого дослідження.  Як вже зазначалось, вивчення цієї проблематики в Україні базується переважно на теорії зарубіжних дослідників, доступ до якої надає саме Інтернет.

Серед Інтернет-джерел першочергово слід відзначити спеціалізовані Веб-сторінки, присвячені  феномену «публічного мистецтва», в яких найповніше відображена його специфіка, розкрито основні аспекти та виявлено останні світові тенденції даного мистецького явища, подано якісний візуальний матеріал, проаналізовано знакові проекти тощо. На таких порталах також розміщено низку наукових досліджень, що в комплексі формують деякі теоретичні основи public art.  До цих ресурсів можна віднести наступні Веб-сторінки:
http://www.publicartonline.org.uk/; http://www.publicartaroundtheworld.com/;
http://nnpaf.org/what_is_art.html; http://www.forecastpublicart.org;
http://www.zpub.com;  http://publicart.shu.ac.uk; /http://www.arttec.net/; http://www.cabq.gov/publicart/public-art-handbook; http://www.publicart.at/  http://www.davidharding.net;  http://www.woostercollective.com; http://www.art-omma.org.

Актуальним в даному контексті Інтернет-ресурсом є російський Веб-сайт  www.propublicart.ru, який характеризується потужним інформаційним наповненням та відображає різнобічні аспекти публічного мистецтва. Зокрема, цей електронний ресурс слід відзначити через те, що він містить низку  наукових статей західних авторів – теоретиків public art, перекладених російською мовою, що в свою чергу полегшує завдання при дослідженні цього явища в Україні. Також вказаний сайт відображає широкий спектр інформації  про міжнародний досвід public art у найбільших центрах його розвитку, а саме США, Канаді,  Австрії, Великобританії,  Нідерландах,  Скандинавії, Франції.    Здійснено історичний огляд становлення цього напряму у кожній із країн та виявлено специфіку застосування терміну, проаналізовано наймасштабніші проекти і провідні інституції, що займаються розвитком public art, а також проаналізовано особливості його регламентації та фінансування. На сайті розміщено архіви наукових публікацій та проектів публічного мистецтва в Росії, які супроводжуються якісним візуальним матеріалом. Цей Інтернет-портал також систематично оновлює інформацію та відображає останні тенденції, дослідження та проекти public art, тому, з огляду на цей факт, його можна вважати найзначнішим електронним ресурсом при дослідженні практик публічного мистецтва.

У віртуальному  інформаційному просторі України проблематика публічного мистецтва відображена дещо меншою мірою ніж на Заході та у Росії, однак вже існують електронні ресурси, які репрезентують останні українські дослідження даного явища. Серед них слід відзначити сайт Інституту проблем сучасного мистецтва http://www.mari.kiev.ua/. Цей  портал надає доступ до електронних версій індивідуальних та колективних монографій, збірників наукових праць, таких як «Художня культура. Актуальні проблеми», «Міст»,  «Сучасне мистецтво», «Мистецтвознавство України»; наукового журналу «Арт-курсив»,  в якому висвітлено багатоаспектні явища сучасного мистецтва. Цей Інтернет-ресурс репрезентує ґрунтовні наукові дослідження, які аналізують найрізноманітніші аспекти публічного мистецтва.

Важливим джерелом інформації щодо  проектів публічного мистецтва в Україні  став сайт Фонду розвитку сучасного мистецтва «Ейдос» – http://www.eidosfund.org/.  Слід відзначити, що мистецьким фондом «Ейдос» було започатковано спеціалізовану програму розвитку  публічного мистецтва в Україні та реалізовано масштабні проекти такі як «Місто – територія мистецтва», «Сучасне мистецтво у публічному просторі», інформація про які відображена на Веб-сторінці фонду. Окрім того,  цей  портал  репрезентує останні новини у світі сучасного мистецтва, публікації, фото- та відеоматеріали визначних проектів та мистецьких заходів,  біографічні довідки про художників, тощо. Проте, найбільш визначальною рисою даної Веб-сторінки є електронна бібліотека, яка містить найавторитетніші у світі видання з сучасного мистецтва, серед яких «Flash Art», «Art Review», «Parkett Art», «frieze», «CIRCA», «Art Monthly», «Art Investor,» «Art.es», «ХЖ», «Артхроника» та інші, а також каталоги, монографії, збірки статей українських та зарубіжних авторів. Окрім того, можна ознайомитись з медіа-архівом: відео- та фото-документаціями акцій, відео- та медіа-артом. До фонду бібліотеки постійно надходять нові джерела, доступ до яких мають усі бажаючі. Деякі видання можна абсолютно вільно і безкоштовно завантажити у цифровому форматі. Цей  електронний ресурс відіграє провідну роль у дослідженнях сучасних мистецьких практик і, зокрема, публічного мистецтва, оскільки це єдиний в Україні Інтренет-портал, який надає настільки широкий доступ до інформації про сучасне   мистецтво.

Слід відзначити, що електронні бібліотеки  займають важливе місце у наукових дослідженнях, і зокрема у сфері сучасного мистецтва.
Це один з популярних та перспективних напрямків організації електронних інформаційних ресурсів. Вони  функціонують  як розподілені інформаційні системи, які дозволяють надійно нагромаджувати, зберігати і ефективно використовувати інформаційні ресурси, що надаються в цифрових форматах та доступні через глобальні мережі передачі даних у зручній для користувача формфі [6]. Серед таких електронних ресурсів відзначається сайт Національної бібліотеки України ім. Вернадського  – www.nbuv.gov.ua, який надає найширший доступ до останніх наукових публікацій, програм конференцій, збірників статей та окремих монографій, а також  містить каталог авторефератів та дисертаційних досліджень, який постійно оновлюється. Сайт Національної бібліотеки ім. Вернадського вважається  наймасштабнішим освітньо-науковим Інтернет-порталом в Україні
Важливі довідки щодо проблематики публічного мистецтва можна отримати на сторінках віртуальних енциклопедій, таких як  Wikipedia – www. Wikipedia (Тhe free encyclopedia) та мистецька енциклопедія  www.artprojekt.ru. Тут розміщено  інформацію про найбільш знакові проекти, їх авторів, провідних науковців цього напрямку та  їх дослідження. Вікіпедії також містять бібліографію та дотичні посилання за темою.            
При дослідженнях практик публічного мистецтва актуальним електронним ресурсом  є спеціалізовані Інтернет-видання,  що охоплюють сучасну культурно-мистецьку проблематику. В цьому контексті слід відзначити наступні: арт-журнал «Аж» – http://www.azh.com.ua/,;  критичний онлайн – журнал, присвячений сучасному мистецтву і сучасній культурі «KORYDOR» – http://korydor.in.ua/; щоденний електронний журнал про дизайн, сучасне мистецтво і  архітектуру «SHNICK» –  http://shnick.com.ua.    
Особливе місце посідають електронні версії друкованих періодичних видань,  які доступні одночасно набагато більшій кількості споживачів, ніж паперовий варіант та мають здатність миттєво переходити  до   архівів користувачів. Зокрема, актуальним для даного дослідження є електронна версія найпопулярнішого в Україні журналу про мистецтво «Art-Ukraine» –  http://www.artukraine.com.ua.     Своєрідними джерелами інформації при дослідженні практик публічного мистецтва в Україні також можуть слугувати різного роду публіцистичні інформаційні портали, аналітичні ресурси, як наприклад http://zaxid.net, Веб-сторінки регіональних мистецьких організацій;-; http://dzyga.com.ua, інформативні арт-блоги – http://artoteka.com.ua/blog/, форуми та навіть соціальні мережі. Звичайно, подібні інформаційні ресурси не можна приймати як єдині у наукових дослідженнях певної проблематики, однак вони часто містять важливий фактологічний та ілюстративний матеріал.
Проаналізувавши особливості відображення сучасних мистецьких практик в Інтернет-просторі можемо стверджувати, що  суттєвим джерелом дослідження  феномену публічного мистецтва в Україні стали саме електронні ресурси, які поступово складають альтернативу друкованим виданням.  Для систематизації доцільно буде сформувати  сформувати типологічну модель  та поділити ці електронні ресурси на:

-    спеціалізовані  Інтернет–портали, присвячені безпосередньо публічному мистецтву;
-    Веб-сторінки мистецьких інституцій, що відображають останні наукові дослідження з даної проблематики;
-     електронні бібліотеки;
-     спеціалізовані Інтернет-видання, що охоплюють проблематику сучасного мистецтва.
-     публіцистичні інформаційні портали, Веб-сторінки регіональних мистецьких організацій; блоги, соціальні мережі, форуми,

Вищесказане дозволяє констатувати той факт, що сьогодні Інтернет є найбільшим джерелом отримання інформації, що висвітлює різнобічні аспекти досліджуваного нами явища. Аналіз  Веб-сторінок, що найповніше репрезентують віртуальний зріз практик публічного мистецтва, продемонстрував наявність широкого спектру інформаційних ресурсів та ще раз підкреслив, що в умовах глобалізованого інформаційного суспільства дослідження сучасної культурно-мистецької проблематики без використання електронних ресурсів є практично неможливими.

Література:
1.    Баркова О. Електронні ресурси: аспекти типології. Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25–26 травня 2004 р. – К., 2004. – С. 147–149.
2.    Берегова О. Комунікація в соціокультурному просторі України: технологія чи творчість? / О. Берегова. – Київ: НМАУ ім. П.Чайковського, 2006. – 388 с.
3.    Бореев В., Коваленко А. Культура и массовая коммуникация / В.Бореев, А.Коваленко. – М.: Наука, 1986. – 303 с.
4.    Иоскевич Я. Интернет как новая среда художественной культуры / Я. Иоскевич. – СПб: РИИИ, 2006. – 168 с.
5.    Лазарєва Л. Моделі художньої комунікації у сучасному інформаційному просторі. //[Електронний ресурс] – режим доступу – http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdakk/2011_2/29.pd
6.    СавченкоЗ. Формування і використання інформаційних електронних науково-освітніх ресурсів. Інформаційні технології і засоби навчання. 2010.№4 (18). //[Електронний ресурс] – режим доступу –: http://www.ime.edu-ua.net/em.html
7.    Harding D. Public art – contentious term and contested practice/ D. Harding//[Електронний ресурс] – режим доступу – http://www.davidharding.net/article07/article0701.php
8.    Kwon M. For Hamburg: Public Art and Urban Identities// M. Kwon //[Електронний ресурс] – режим доступу –http://www.art_omma.org/issue6/text/kwon.htm.

Про автора: Єфімова Анна - аспірант Львівської національної  академії мистецтв{jcomments on}