Важливим засобом збереження етнічної самобутності, власного етнічного «я» в іноетнічному середовищі є засоби масової інформації рідною мовою – преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет. Сьогодні у «всесвітньому павутинні» існує немало сайтів, які презентують життя українців закордоння. Серед них можна назвати: «Народний Оглядач», започаткований Всесвітнім українським клубом знайомств «Перехід-IV», де є спеціальний розділ «Українська етномережа», що інформує про події в діаспорі. «Брама» - сайт, на якому подається велика кількість посилок на Інтернет-мережі українських організацій в країнах розселення, а також інформація про поточні події в українських громадах (переважно США і Канади). «Домівка» та «Гайдамака» - молодіжні портали, що мають дуже жвавий форум і ще більш жваву балачку (чат), де спілкується українська молодь з різних країн. «Європейська діаспора» - колекція розсіяних по всій Європі сторінок, які мають якесь відношення до України. «Імміграда» - часопис українців закордоння з посиланнями на веб-сторінки українських діаспор різних країн Європи й Америки. Є також сайти, присвячені українській літературі, бізнесу, спорту, пошуку родичів тощо.
Українці, що за кількістю становлять третю (після росіян і татар) етнічну групу в Російській Федерації, відчувають особливий дефіцит в спілкуванні рідною мовою, а також в друкованому українському слові, радіо- й телепередачах. В останнє десятиріччя цю культурно-інформаційну «чорну діру» активно заповнює електронна Інтернет-мережа. Зважаючи на велич російських просторів і значну віддаленість українських осередків РФ один від одного, а також на швидкий розвиток електронних засобів зв’язку та інформації, в українських Інтернет-видань Росії (при належній державній підтримці як з боку країни проживання – Російської Федерації, так і з боку України – етнічної батьківщини) бачиться перспективне майбутнє. Це пов’язано з тим, що «специфіка діаспорних груп полягає в тому, що внутрішні інформаційні зв’язки у них значно слабші, ніж ті, які зв’язують їх з нацією країни поселення. Лише частина цих інформаційних зв’язків організується самою діаспорою, знаходиться в межах її специфічної культури, здійснюється її мовою. Переважна частина інформаційних зв’язків обслуговується мовою країни проживання через систему національної освіти, її літературу і пресу, її спільні для всієї нації і не орієнтовані спеціально на дану діаспору радіо і телебачення [1]». Відтак, Інтернет для російського українства є водночас засобом міжособистісного спілкування, джерелом інформації та одним з способів етнічної ідентифікації за допомогою прилучення до інтелектуальних надбань українських діаспорних сайтів Росії – частини національно-культурного простору України.

Не можемо не погодитися з І. Ключковською, директором Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка», яка наголошує на тому, що «на даний час через Інтернет можна глобально об’єднувати людей однієї етнічної групи, створюючи так звану етномережу, бо ця група має свою спільну батьківщину, яка для її члена є джерелом культури, мови, історії, традицій. Етномережа дасть відчуття причетності до спільного кореня, допоможе не втратити свою етнонаціональну ідентичність [2]».

Однією з гілок всесвітнього українства та української діаспори в Росії є українці Нижнього Поволжя, а саме Волгоградської області РФ, яких за переписом 2002 р. є близько 56 тисяч чоловік. За по-над 350-річну історію заселення нижньоволзьких степів українці заснували близько 100 великих і малих поселень, зробили значний (якщо не вирішальний) внесок у розвиток краю. На жаль, сьогодні нащадки українців Нижнього Поволжя майже повністю втратили зв’язок з Батьківщиною, однак, зберегли у мові, побуті, культурі свій національний колорит: звичаї, обряди, музичний та прозовий фольклор; у кожній українській хаті зберігаються елементи національного одягу, вишиті рушники. Нижньоволзькі українці до сьогодні є носіями особливих рис української ментальності (толерантність, працьовитість, особливий український гумор, надзвичайна музикальність). Багатовікове існування в іноетнічному та іншомовному (хоча й спорідненому) середовищі мало своїм наслідком часткову асиміляцію осіб українського походження (яка в умовах сучасної глобалізації стрімко нарощує свої темпи) і поряд з цим досить високий рівень збереження етнічної ідентичності, самосвідомості й тяжіння до зв'язків із землею батьків, що засвідчує існування на території регіону кількох сільських  українських національно-культурних осередків, які ведуть роботу по збереженню й відродженню української культури, мови, традицій у далекому від етнічної батьківщини краю.

На жаль, Регіональна національна культурна автономія українців в Волгоградській області (РНКА) – організація, що ставила за мету об’єднання навколо себе усіх обласних українських сільських осередків і була зареєстрована у 2003 році – проіснувала всього кілька років, що можна пояснити невисоким рівнем етнічної згуртованості волгоградських українців, молодістю організації, відсутністю повноцінного стабільного фінансування, а також практичною відсутністю українських засобів масової інформації у Волгоградській області. В таких умовах „українська діаспора… витиснена в Інтернет, вона більш віртуальна ніж реальна [3]”.

Однією з перших спроб Інтернет-згуртування українців Волгоградщини було відкриття у 2003 р. першого українського сайту м. Волгограда «Місто на Волзі» (інформація подається двома мовами – українською й англійською [4]). Його розробником став студент Волгоградського Держуніверситету Олег Дерепаско – один з членів президії РНКА. Сайт, який був некомерційним проектом, присвячено українським сторінкам історії м. Волгограда й області, однак увага власника сайту зосереджена здебільшого на новинах культурного життя української меншини міста, наукової інформації обмаль. До того ж з переїздом розробника на навчання в Україну активне життя сайту припинилося, з 2005 р. матеріали не оновлюються, хоча сама поява такого електронного ресурсу стала на той час помітною подією у житті української автономії Волгоградської області і сприяла активізації її роботи.

Важливим кроком у відродженні та підтримці українства нижньоволзького регіону стало відкриття у листопаді 2004 р. Інтернет-сайту «Жовтий Клин – українці Нижнього Поволжя» [5], засновником якого стала група саратовських ентузіастів-науковців на чолі з кандидатом історичних наук Ігорем Шульгою. За визначенням відомого російського журналіста-україніста Андрія Бондаренка (м. Самара), на сьогодні це один з найбільш якісних українських регіональних Інтернет-ресурсів в Росії [6]. Метою цього проекту є збирання й подання інформації про історичну спадщину і сучасне життя українців Саратовської, Волгоградської та Астраханської областей. На сторінках Web-проекту трьома мовами – українською, російською та англійською – подані ґрунтовні наукові статті з оглядом понад 350-річної історії українських поселень від Саратова до Астрахані. Особливо підкреслимо, що автори сайту розмістили в рубриці «Наукові матеріали» як рідкісні, раритетні літературно-історичні праці ХІХ – поч. ХХ ст. (наприклад «Свадьба переселенцев – Малороссиян, находящихся в Саратовской губернии» з багатотомного дослідження О. Терещенка «Быт русского народа» 1848 року видання та «Очерки из жизни и быта Эльтонских соляных ломщиков и возчиков второй половины XVIII в.» А. Гераклітова початку ХХ ст.), так і не менш рідкісні (зважаючи на сучасні скрутні умови друку дослідницьких матеріалів та досить обмежене наукове коло їх побутування) праці кінця ХХ – початку ХХІ ст. (лінгвістичні розвідки волгоградських філологів О. Север’янової, В. Супруна, історичні статті І. Шульги, історико-етнографічні дослідження київського етнолога В. Сінельнікової та ін.), що дає змогу прослідкувати життя нижньоволзького українства в історичній ретроспективі, а також ознайомитися з новітніми розвідками з даної проблеми. Окрім наукової літератури сайт подає матеріали етнографічних експедицій, історичні та архівні документи,  фотоматеріали. Представлена й творчість поволзьких українців: народні пісні, обряди, прислів’я, дитячі ігри, записані в нижньоволзькому регіоні Росії по-над століття тому. В електронній бібліотеці вміщено також твори сучасних українських поетів і прозаїків, які живуть у Саратові; для бажаючих прилучитися до світу українського слова розміщено цикл уроків української мови; для меломанів, які бажають долучитися до народної спадщини – частки загальнонаціональної культури та духовності, є записи українських пісень у виконанні саратовського гурту «Балагури». З 2005 р. «Жовтий клин» було доповнено Інтернет-сторінкою «Український часопис» (Саратов), що діє як періодичне видання з новинами з життя українців Поволзького регіону, інформацією про взаємини між українськими громадами Нижнього Поволжя й іншими членами діаспори світу.

Матеріали з історії та сьогодення української діаспори Нижнього Поволжя (наукові та правозахисні матеріали, огляди культурно-мистецьких подій, випуски новин «Українського часопису», що розміщений у рубриці «Регіональні видання») можна знайти на незалежному правозахисному сайті українців Росії «Кобза», заснованому у 2001 р. [7], а також на відкритому історично-культурному порталі «Українці в Росії» [8]. Перший електронний ресурс існує вже понад 10 років, за цей час набув неабиякої популярності серед діаспорних кіл і на сьогодні є безперечним лідером українського Інтернету в Росії. Щодо нижньоволзької тематики, з сайтом «Кобза» тісно співпрацює співголова саратовського українського осередку І. Шульга, співголова волгоградської РНКА професор-лінгвіст В. Супрун, київський етнолог В. Сінельнікова та інші активні представники нижньоволзького українства, які надають для розміщення на сайті інформацію про історію та сьогодення українців Нижнього Поволжя.

Історично-культурний сайт «Українці в Росії», відкритий наприкінці 2009 р., позиціонує себе як портал для науковців-україністів і ставить на меті об’єднання навколо себе сучасних, як українських, так і російських, дослідників історії та етнокультури українців різних регіонів Росії. Наприклад, на сайті розміщені інформаційні листи науково-практичних конференцій з питань історії та культури українства Росії (досить цінна інформація з огляду на те, що з даної тематики наукові розвідки є рідкісними), у розділі «Статті» розміщені чисельні дослідження сучасних науковців – лінгвістів, істориків, етнографів різних регіонів Росії й України, що, зважаючи на ексклюзивність матеріалу, має особливу значущість. З огляду на те, що наукової літератури з історії та культури нижньоволзьких українців обмаль, матеріали Інтернет-сайтів є чи не єдиним джерелом знань з даної проблеми, тому приємно відзначити, що українські та російські науковці - україністи (В. Бабенко, Д. Чернієнко, В. Чорномаз, І. Шульга, В. Супрун, Ю. Сіренко, В. Сінельнікова та ін.) вважають за честь співпрацю з цими електронними виданнями. Зазначимо, що наявність, активне життя та періодичне оновлення цих електронних ресурсів свідчать за те, що їх тематика є актуальною.

На жаль, сьогодні українська меншина у Волгоградській області знаходиться в процесі інтенсивної асиміляції, молодше покоління вже не володіє діалектом, неохоче згадує про етнічне коріння. Сприяти підтримці та відродженню української етнокультури Нижньоволзького регіону має розвиток українського Інтернету, який поки стримується відносно невисоким рівнем комп’ютеризації в РФ та деякими неоднозначними питаннями, що на сьогодні існують між російськими та українськими політичними діячами. Більшість українських web-сайтів існують рік-два і припиняють свою роботу через брак коштів, інші розвиваються зусиллями фахівців-ентузіастів, які не отримують жодної винагороди за свою роботу.

Однак відродження і підтримка українства в Росії, зокрема у Нижньому Поволжі, потребує не аматорських зусиль. Наявність значної кількості українського населення в Російській Федерації, завдання збереження та подальшого забезпечення його етнічної самоідентифікації, розширення українських інформаційно-культурних зв’язків потребують пильної уваги до проблеми становлення  та існування українського Інтернету та українських засобів масової інформації в Росії як з боку російських, так і з боку українських можновладців.

Література:
1.    Проблеми етнічної самоідентифікації в українській діаспорі / Микола Махній. Етноеволюція: Науково-пізнавальні нариси / Махній Микола. – К.: Blox.ua, 2010 / Режим доступу: http://makhniy.blox.ua/2010/02...html
2.    Ключковська Ірина. Освіта українського зарубіжжя як фактор збереження етнонаціональної ідентичності / Ірина Ключковська. / Режим доступу: http://duda.org.ua
3.    Кирчанів Максим. Про нашу українську діаспору / Максим Кирчанів. / Режим доступу: http://kobza.com.ua/index.2.php?option=com_content...html
4.    «Місто на Волзі» – перший український сайт м. Волгограду /
Режим доступу: http://ukrautonomy.narod.ru/history.txt
5.    «Жовтий Клин» – сайт українців Нижнього Поволжья / Режим доступу: http://ukrvolga.seun.ru.html.
6.    Бондаренко Андрій. Про історію і проблеми ЗМІ російських українців / Андрій Бондаренко. / Режим доступу: http://kobza.com.ua/content/view/1486/29
7.    «Українці Росії – КОБЗА» - незалежний сайт діаспори / Режим доступу: http://www.kobza.com.ua/
8.    «Украинцы в России» - историко-культурный портал / Режим доступу: http://www.ukrainistika.ru/

Про автора: Сінельнікова Валентина – кандидат історичних наук, ст. викладач кафедри фольклору, народнопісенного та хорового мистецтва Київського Національного університету культури і мистецтв (м. Київ){jcomments on}