Новітня журналістика, аби привернути до себе увагу, використовує цілий спектр рекламних методів, часом і не надто етичних, подекуди – взагалі заборонених.  Проте такі «жертви» завжди вартісні, адже аудиторія, яку вдасться «приручити» за допомогою сенсаційності до певного медіа, забезпечить чималий прибуток,  а це найголовніше у всіх ЗМК. Саме тому роботодавці, підбираючи працівника на вакансію журналіста у свій таблоїд (у серйозному виданні більшу увагу приділяють аналітичним матеріалам, хоча і в таких газетах часто не гребують «інтелектуальними збоченнями» та іронією), акцентують увагу на його вміння писати оперативні повідомлення сенсаційного змісту.

Одначе в українській журналістській науці досі не має ґрунтовних дослідницьких матеріалів щодо дефініції та класифікації явища сенсації. З огляду на це, потреба в об’єктивному вивчені цього питання є очевидною, доцільною й, безперечно, актуальною. Мета нашої роботи – дослідити сенсацію як один із жанрів у сучасній журналістській практиці, орієнтуючись на функціональний аспект. Мета передбачає виконання таких завдань: 1) визначити специфіку цікавого у сенсації; 2) проаналізувати  скандал як диференційну ознаку сенсації; 3) дослідити сфери використання цього жанру та ситуативність як визначальний фактор професійності/непрофесійності журналіста.

Щоб чітко сформувати уявлення про сенсацію, варто замислитися, чому взагалі вона так часто використовується в журналістиці і, якщо вона покликана привернути нашу увагу, то на що журналіст, який пише такий матеріал, повинен зважати? А для цього спробуймо з'ясувати, що ж цікавить аудиторію  найбільше. Звичайно, все те, що безпосередньо стосується її екзистенції як біологічного і соціального організму. Якщо вірити ієрархічній системі потреб людини, складеної американським психологом Абрахамом Маслоу, спочатку людина задовольняє свої фізіологічні, а вже потім  ̶  соціальні потреби. У ЗМК правило «пірамідальної теорії» Маслоу теж доречне, але не універсальне. Окрім вже окреслених потреб, ми вважаємо доцільним доповнити їх іншими, адаптуючи до сфери масової комунікації. Основа нашої «піраміди» ¬– підтримання контакту між особою та світом (практично усі люди похилого віку вечори проводять перед телевізором, переглядаючи серіали, що транслюються десятиліттями, «вічні» кінострічки із радянської минувшини; ільми про війну, післявоєнні роки і т.п.). Молоді люди також вмикають телевізор або радіо, аби не сумувати під час роботи, навчання, відпочинку. Так, з огляду на цей складник масово-комунікаційної піраміди людських потреб, практично кожне повідомлення новинарного характеру сприймається реципієнтом як непогане.

Не менш важливою є потреба в інформуванні. Кожен користувач будь-якого каналу ЗМК, вмикаючи телевізор, «блукаючи»  просторами Інтернету, прагне знайти  інформацію, котра є необхідною для вирішення певного питання. Іноді це переростає у звичку, наприклад, традиційні сімейні перегляди вечірніх новин на загальнонаціональному чи регіональному каналах. Хоч така інформація подається тиражовано, але вона є актуальною для великої кількості людей. Вершина нашої піраміди – розваги. Саме розважальність ЗМК найбільше привертає увагу людини, зацікавлює її. Ось тут одну із головних ролей виконує сенсація. 

Сенсація – це «гаряче» новинарне повідомлення, актуальне лише обмежену кількість часу (далі воно тиражується іншими виданнями, стає загальновідомим), його вартість оцінюється за двома найголовнішими критеріями: масштабом скандалу (або події!) і – першістю. Зазвичай поняття «скандалу» вмонтовують у потік негативного дискурсу, однак скандалом може стати навіть пожежа чи потоп (журналісти часто знаходять оригінальні «ходи» можливого розвитку історій: конкуренція в бізнесі – отже, підпал; неналежний стан мостів і дамб – от вам і потоп!). В. Германов поділяє сенсацію на три групи: власне сенсації, сенсації-прогнози та псевдосенсації. З об’єктивних причин ми не можемо погодитись з декількома твердженнями концепції цього дослідника, оскільки  не вважаємо скандал («випадок, що набуває розголосу і ганьбить його учасників»[4]) безумовним прикладом псевдосенсації, адже він може ґрунтуватися на фактах, а може бути абсолютно вигаданим. Хоча найактивніше скандалом дійсно послуговується саме світська хроніка,  наприклад (подаємо із сторонніми посиланнями): 

«Алла Пугачова вирішила ще раз стати матір'ю. Про це розповіли друзі співачки, пишуть російські ЗМІ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Алла Пугачова склала заповіт
За чутками, Примадонна планує народити дитину за допомогою сурогатної матері – як це зробив її колишній чоловік Філіп Кіркоров. До речі, Пугачова й Галкін уже придумали майбутній дитині ім'я – його хочуть назвати Володимиром» [3].

У цей «факт» важко повірити, проте цікавість виникла. Адже теоретично таке може статись, але практично – малоймовірно. Щоб перевірити достовірність повідомлення, нам щонайменше потрібно перечитати матеріал, а потім порівняти інформацію ще в декількох більш-менш надійних джерелах (однак надійні джерела про таке писати не будуть). На це і сподіваються журналісти Інтернет-видання «Glamyrchic», звідки ми узяли повідомлення. Отже, нас намагаються підступно використати у комерційних інтересах. З точки зору журналістської етики – це річ неприпустима; з точки зору сучасного медійного простору – єдиний спосіб зробити конкретний ЗМК популярним, а тому і рентабельним. Схема із сенсаціями спрацьовує завжди і без збоїв, тому, на нашу думку, матеріали сенсаційного змісту з’являтимуться в інформаційному просторі дедалі частіше, особливо в період економічної кризи, коли конкуренція стає не на жарт серйозною.

Інколи журналістські матеріалами сенсаційного змісту дезінформують суспільство, виконуючи роль «зіпсованого телефону», грають на почуттях людей. Згадаймо випадок з Оксаною Макар. Ось, як про це написала «Gazeta.ua» (подаємо повідомлення у первинному вигляді з суміжними посиланнями):

«23 березня, в ході IX сесії Миколаївської обласної ради, депутати заслухали інформацію правоохоронних органів з приводу розслідування злочину, пов'язаного із замахом на життя Оксани Макар. Доповідав з питання начальник УМВС України в Миколаївській області Валентин Парсенюк, пишуть "Новости-N".
Він розповів всю історію – починаючи тим, як правоохоронці, які приїхали за викликом до недобудованого будинку по вул. Дзержинського, виявили в ньому дівчину з 55% опіків тіла, і закінчуючи слідчими діями і свідченнями, які давали троє підозрюваних у справі за зґвалтування і спалення Оксани Макар.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оксана Макар ходила на трасу заробляти проституцією - сусідка.
При цьому полковник озвучив подробиці справи, які ніким озвучені ще не були. Він сказав, що спочатку правоохоронці прийняли Оксану Макар за бомжиху.
"Первісне враження від цієї події – що це бомжиха. Там грілася, там пила горілку – бо була пляшка недопита, був пакет. Все це свідчило про те, що десь дійсно так і було. У вогні вона не була, вона була поруч з ним. Про себе вона нічого не могла сказати - говорила лише "дайте закурити" і "я нічого не пам'ятаю". Тому й почався огляд місця події тією слідчо-оперативною групою, тими працівниками, як по нещасному випадку. І він так і був зареєстрований спочатку", – сказав головний міліціонер Миколаївщини» [2].

У цій ситуації редакція видання вчинила абсолютно непрофесійно, неетично, використовуючи однобоку інформацію, яка надає повідомленню відверто негативного змісту (суб’єктивна і, як виявилось пізніше, не надто правдива думка представника правоохоронних органів). Себто ЗМІ розповсюджували повідомлення, що Оксана Макар була жебрачкою, повією, тому і втрапила у таку ситуацію. Але ж це не має ніякого значення! Людина, ким би вона не була, все одно у смертельній небезпеці! Втім така заява, особливо від міліціонера, миттєво привертає увагу й зацікавлює читача. Інтуїтивно повідомленням подібного типу довіряти у суспільстві не звикли, хоча в силу людської психіки ми «споживаємо» навіть такий, неякісний інформаційний продукт.

Все ж інколи сенсаційні матеріали можуть бути корисними, тож є підстави говорити і про позитивно маркований бік сенсацій як жанру.  Вони оперативно інформують суспільство про катастрофи, аварії, політичні перипетії, вбивства (і це все обов’язково показується як соціальний скандал – масово актуалізована і неконтрольована психіатрія, бо в іншому випадку вона не стане дискурсом, а відтак –  і сенсацією). В. Германов у науковій статті «Вплив сенсаційних журналістських матеріалів на підсвідомість аудиторії» зазначив: «Власне сенсаційні матеріали характеризуються високою дієвістю, адже безпрецедентність тієї чи тієї події, яку слід вважати сенсацією, впливає на аудиторію незалежно від журналіста, він фактично є посередником між подією та аудиторією. Власне сенсаційні матеріали характеризуються оперативністю їхньої подачі. Вони займають провідні місця у випусках новин телебачення та радіо, газети виділяють для них перші полоси. Інколи навіть з’являються екстрені випуски новин, щоб детально ознайомити аудиторію з подією, яка стала сенсацією і може вплинути на подальшу долю країни чи регіону. Прикладом можуть бути екстрені випуски програми “Сегодня” на російському телеканалі НТВ в день вибуху будинку на Каширському шосе. Тоді відразу після вибуху (через годину), о п’ятій ранку за московським часом, вийшов перший екстрений випуск, який характеризувався максимальною інформаційною насиченістю матеріалів про цю подію.

Вплив на підсвідомість таких матеріалів очевидний: саме те, що подія є безпрецедентною, привертає увагу великої кількості аудиторії. У неї виникає потреба у поінформованості, тому журналіст намагається максимально насичити свій матеріал подробицями події, на які очікує аудиторія» [1].  Проте В. Германов слушно зазначає: «… у випадку інформаційної ізоляції чи блокади, що за сучасних геополітичних умов та прозорості інформаційних кордонів є штучним явищем, недостатня поінформованість суспільства може спричинити збурення громадської думки, яке, в свою чергу, може перерости у некеровану хаотичну ситуацію, коли влада втратить важелі впливу на суспільство. Така інформаційна блокада притаманна будь-якому тоталітарному суспільству, адже в країнах з подібним режимом інформація подається однобоко. Ця однобокість, звичайно, має свої переваги для тоталітарної влади, але головною її вадою є те, що на якомусь часовому етапі населення країни втрачає довіру до влади, бо вона не здатна вчасно та правдиво поінформувати суспільство про негативні сенсації з людськими жертвами. Така поведінка тоталітарної влади пояснюється тим фактом, що майже завжди винними в національних трагедіях бувають саме ті, хто проводить політику цієї держави» [1].

Професійний журналіст як справжній фахівець має дотримуватись усіх принципів журналістської етики, особливо під час написання текстів відверто сенсаційного характеру, не забувати про основну функцію журналіста – інформувати суспільство. Матеріали повинні ґрунтуватися на достовірних фактах, не допускати перекручування, гри слів. Адже це заплутує реципієнтів,  дезорієнтує. Журналіст, який навчиться використовувати жанр сенсації, зможе не лише завоювати повагу аудиторії, а й отримати непогану заробітну плату.

Наша наукова розвідка має покласти початок більш детальному вивченю особливостей жанру сенсації у сучасному медійному середовищі, що є важливим не лише для представників ЗМК, а й PR-спеціалістів. У науковій статті ми провели системний та ґрунтовний аналіз сенсації та визначили етичні функціональні аспекти використання цього жанру в інформаційному середовищі. У перспективі – дослідження цього феномену як недискретного явища в історії людства.


Література:
1. Германов В.  Вплив сенсаційних журналістських матеріалів на підсвідомість аудиторії  [Режим доступу]: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=367
2.Інтернет-видання «Gazeta.ua» [Режим доступу]: http://gazeta.ua/articles/life/_oksana-makar-hodila-na-trasu-zaroblyati-prostitucieyu-susidka/428196
3.Інтернет-видання «Glamurchik» [Режим доступу]: http://glamurchik.tochka.net/ua/206355-alla-pugacheva-rodit-s-pomoshchyu-surrogatnoy-materi/
4. Сучасний тлумачний словник: 100 000 слів/ За аг. Ред.. д-ра філолог. Наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2009. – 1008 с.

Про автора: Грисюк Володимир – студент Інститута філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

{jcomments on}