Ідея «віртуальної реальності», покладена в основу функціонування музею, породжує принципово нове явище – «віртуальний музей», в якому реалізовуються всі можливі інноваційні музейні технології. Віртуальний музей являє собою набір електронних артефактів і інформаційних ресурсів, практично все, що може бути цифровим. Колекція може включати в себе картини, малюнки, фотографії, схеми, записи, відеофрагменти, газетні статті, стенограми, інтерв’ю, чисельні бази даних і безліч інших предметів, які можуть бути збережені на файл-сервері віртуального музею [6]. Особливість віртуального сервера полягає в тому, що на ньому можуть бути представлені тисячі зображень творів мистецтва з максимально докладним текстом. Це дозволяє активізувати інтерес до історичного минулого людства. Віртуальний музей на сьогоднішній день вміщує в собі більше, ніж просто різні типи медіа.

Реалізація ідеї «віртуального музею» з використанням оригінальних музейних предметів, гравюр, кінодокументів дозволяє створити принципово нову музейну експозицію, яка не лише забезпечує зорове сприйняття пам’яток матеріальної культури, а й супроводжується відповідними звуковими ефектами і навіть уможливлює тактильні відчуття. Для перегляду інтерактивні експонати доступні людям із захворюваннями органів зору і слуху: замість візуальних елементів в такій експозиції використовуються аудіоелементи, а замість слухових – оптичні ефекти [4]. Віртуальні музеї є не лише вмістилищем основної інформації, а й те яким чином ця інформація буде представлена   користувачам.

Андре Мальро у своїй праці «Голоса безмолвия» піднімає проблему виникнення нового естетичного досвіду з феномена, якому він дає ім’я «уявного музею» [3]. Як саме виникнення «музею» у звичному для нас розумінні означало радикальну зміну сприйняття – разом з «музеєм» виникло й те, що ми визначаємо як «витвір мистецтва», так пришестя різноманітних фоторепродукцій «витворів мистецтва» не тільки розширило кількісно число тих, хто має можливість розглядати живопис і скульптуру, так і модифікувало саме сприйняття. Якщо звернення до музейної колекції вимагає особливого, спеціального руху навіть у межах одного міста – ми повинні зібратися і піти «споглядати мистецтво». Тобто в нашому випадку це окрема подія, час, виділений, відокремлений від інших станів, які наповнюють наше існування, то звернення до репродукції, розглядання альбомів і листівок можливе в будь-який момент. Музей – завжди якась обмежена колекція, те, що вийшло зібрати стараннями двох Наполеонів чи Катерини II та її наступників, чи інші об’єкти, начебто вирубані в скелях статуї Будди, не можуть виставлятися в музейних колекціях. Репродукція дозволяє нам бачити і порівнювати об’єкти, відокремлені один від одного тисячами кілометрів; там, де раніше рідкісному «цінителю прекрасного» і «знавцеві» залишалося покладатися на свою пам’ять– порівнюючи, наприклад, полотна, що зберігаються в Прадо, з картинами, що висять у стінах Лувру – тепер ми можемо порівняти їх безпосередньо. Але порівняти ми можемо тільки їх репродукції, зрідка зіставляючи їх з пам’яттю про оригінали – у багатьох же випадках репродукція єдине, що нам доступно або, у всякому разі, єдине, на що у нас вистачає часу і терпіння. Репродукція ж не є, зрозуміло, тим, на що претендує – відтворенням оригіналу з тим або іншим ступенем точності: це зміна масштабу, положення глядача, що породжує нові зіставлення – так, наприклад, в репродукції можна порівняти мініатюру та фреску, статую і ювелірну прикрасу. Тобто ми сприймаємо мистецтво в новій ситуації – ситуації доступності та одночасного приведення до одного знаменника.

К. Мюллер ставить питання: яка роль музею в тому поєднанні реального та віртуального, яке сьогодні складає саме сучасне існування музею? Необхідно враховувати, що, як вважає глава інформаційної служби Клівлендського художнього музею Л. Штайнбах, картина, виставлена в Інтернеті, – це не просто інформація, це – витвір мистецтва, який стає доступним для набагато більшого числа людей, ніж коли б то не було в історії культури, а її сприйняття – це щось набагато більше в порівнянні з розгляданням звичайного об’єкта. З одного боку, онлайнова експозиція схожа на книгу, з іншого – цифрові технології інтерактивні, вони дозволяють не тільки змінити масштаб зображення, а й зробити екскурсію, познайомитися з музейним зберігачем, зайти в магазин при музеї і т.п. У таких відвідувань немає часових обмежень, вони виявляються джерелом індивідуального, «інтимного» споглядання.

При цьому віртуальна музейна експозиція будується як послідовність «вікон» і «посилань», що відкриваються. В результаті складається картинка, яка визначається монтажем відразу декількох елементів (зображення, звуку, тексту, дизайну), які сприймаються як єдине ціле. В цьому відношенні віртуальна навігація нагадує перегляд телевізійної передачі, а не відвідування реального музею [5]. Розробникам музейних сайтів доводиться замислюватися про те, як відтворити відчуття особливого простору, який би утримував віртуального відвідувача.

Віртуальний музей дасть користувачам можливість побачити будь-який експонат колекції в його натуральному, тривимірному вигляді, а також, в ідеалі, всі тематично пов'язані з ним експонати та матеріали.

Віртуальність (віртуальне оточення) – взаємодія людини з синтезованими на комп'ютері тривимірним простором. Віртуальне оточення поміщає учасника всередині інформаційного простору. Це моделювання присутності в машинно-генерованому світі призводить до нової парадигми взаємодії людини з комп'ютером і світом, яким він генерує.

Сьогодні гіпертекстовий каркас віртуального музею отримав нову візуальну форму.  Листання гіпертекстових сторінок може замінюватися на рух в просторі трьохмірної графіки, на переміщення вглибину віртуального простору.

Віртуальна галерея володіє функціями перегляду і/або прослуховування мультимедійних даних  (фото,  аудіо,  відео,  анімація, 3D-зображення та ін.). За допомогою фото-, відео- та аудіоматеріалів віртуальної галереї можна переглянути експонати, прослухати їхню історію та оцінити їхній стан,  тобто отримати вичерпну інформацію про експонати. Наприклад, якщо під експонатом розуміється сільськогосподарське чи інше знаряддя, то відеосюжет може містити інформацію про період часу та місце його побутування;  ким,  з якою метою та яким чином він використовувався;  де і коли був знайдений.  Крім того,  додатковою функцією віртуальної галереї є перегляд відеоматеріалів про експонати музею із можливістю сурдоперекладу, яка, в свою чергу, дасть можливість людям із вадами слуху і/або мови дізнатися більше про музейні експонати. Аудіозаписи ж можуть відображати звуки деяких експонатів музею.

Наприклад, такими звуками можуть бути мелодія музичної шкатулки, спів птахів і т. ін. Крім того, для підвищення свого рейтингу та авторитету віртуальна галерея має функцію віртуальної екскурсії, яку проводить віртуальний екскурсовод.

Віртуальний музей у сучасному інформаційному світі має значну кількість переваг перед класичним музеєм. І тут виникає питання: «А чи не замінить віртуальний музей класичний?». Віртуальна екскурсія не здатна замінити людині справжню екскурсію залами музею. Маленькі картинки на екрані монітора не в змозі замінити художні шедеври, виставлені в залах того чи іншого музею, комп'ютерні картинки – це звичайнісінька інформаційно-психологічна «наживка», що карбується в пам'яті людини й породжує в неї бажання при нагоді неодмінно завітати в цей музей. Формується цільова зацікавленість людини комп'ютерної епохи (яку, до речі, важко кудись витягнути через наявність комп'ютера) музейною спадщиною, їй прищеплюються мистецькі й загальнокультурні цінності, Інтернет мотивує людину до здійснення пізнавальних туристичних подорожей, в обов’язкову чи факультативну програми яких включено відвідання закладів культури (музеїв, анімаційних скансенів, галерей, арт-студій, театрів тощо).

Віртуалізація музеїв ставить проблему предметності експозиції та автентичності представлених у ній об'єктів. У цьому питанні думки широкого музейного співтовариства найчастіше розходяться, а питання про власне «музейний» статус віртуальних структур залишається дискусійним. Прихильники останніх вказують на те, що, вилучивши предмет з його природного середовища та проінтерпретувавши  його у штучному середовищі, музей вже перетворив його «у віртуальний об’єкт у віртуальному просторі [2,ст.41]. У той же час онлайновий доступ ідеальний для крихких речей, які не можна експонувати, у багатьох відносинах віртуальна експозиція дешевше. Крім того, багато музеїв дозволяють відвідувачам створювати свої власні віртуальні колекції, що втягує їх у більш інтенсивну взаємодію з різноманітним контентом музейного сайту. Нарешті, неможливість по тим чи іншим обставинам заснувати «реальний музей» може бути подолана в Мережі, де для створення експозиції немає ніяких перешкод.

Різноманітність віртуальних презентацій музеїв і велика кількість образотворчих матеріалів в Мережі може змінити уявлення про їх значущість для культурної історії людства. Сьогодні кількість веб-сайтів вимірюється мільярдами, включаючи мільйони сайтів, створюваних окремими людьми. На цих сайтах у величезних кількостях виробляється культурний контент, і тому деякі сучасні музеєзнавці саму Мережу пропонують вважати «дезорганізовані музеєм людства» [2, ст. 54]. Як вважає К. Вельтман, все це вимагає створення «нового віртуального середовища, придатного для співробітництва між великомасштабними професійними творіннями і творами окремих авторів, їх виробництвом і сучасною освітою» [1]. В найближчому майбутньому віртуальна культурна спадщина буде тісно пов’язана з використанням систем віртуальної реальності з метою генерування, навігації, використання і вивчення реконструйованого історичного матеріального середовища (ландшафтів або пам’ятних місць), а також нематеріальної спадщини живої культури.

Література:
1. Вельтман К. Электронная культура: достижения и перспективы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://bit.ly/J33WEE.
2. Іванов Д.В. Віртуалізація суспільства. – СПб., 2008.  – 163 с.
3. Мальро А. Голоса безмолвия / Пер. с фр. В.Ю. Быстрова под ред. А.В. Шестакова; прим. А.В. Шестакова. – СПб.: Наука, 2012. – 871 с.
4. Пантелейчук І.В. Віртуальний музей // Питання культурології: Міжвід. зб. наук. ст. – К., 2002. - Вип.18. – С. 60-64.
5. Griffin J., Kelly L., Savage G., Hatherly J. Museums Actively Researching Visitor Experiences and Learning (MARVEL): a methodological study // Open Museum journal. [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://amol.org.au/craft/omjournal/volume7/docs/JGriffin_ab.asp
6. McKenzie J. Building a Virtual Museum Community  [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.lemproject.eu/in-focus/images/kh-seminar-presentations/MassimoNegri.pdf

Про автора: Роїк Юлія – студентка маґістеріуму, спеціальності «Культурологія» Національного університету «Острозька академія»

{jcomments on}