Теорія канадського філософа та культуролога Маршала Маклюена, розвинута у середині ХХ ст., не втратила своєї актуальності і сьогодні. Висловлюючи евристичні ідеї щодо масових комунікацій, глобалізації світу та місця у ньому індустріальної людини, Маклюен передбачив комунікативні тенденції початку ІІІ тисячоліття і не лише у світській, але і в духовній/релігійній царині.

Звернемося до «Зміненої галактики, або Жалюгідного стану масової людини в індивідуалістичному суспільстві» – останньої частини відомої роботи М. Маклюена «Галактика Гутенберга: становлення людини друкованої книги». Автор переконаний, що в основі комунікації лежить уява. Уява – це те, що створює пропорційність між чуттями й здібностями людини, якщо їх не втілено в матеріальні технології. Тільки-но їх утілено, кожне чуття та здібність людини стають закритою системою. До моменту такого відчуження всі форми досвіду перебували в повній взаємнорівновазі, взаємній грі [1, с. 342].

Проте, комунікація як творчий процес, щоб бути прийнятою у суспільстві вимагає інституалізації та перевірки. Тому, єдиним способом досягнути органічного контролю над творчим процесом є передбачення впливу, який матимуть комунікативні образи [1, с. 358]. Наприклад, однією із проблем сучасної релігійної комунікації часто стає бажання наперед прогнозувати реакцію від отриманого повідомлення, тобто добре зманіпулювати свідомістю пересічного віруючого. Релігійне спілкування переводиться на рівень свідомості, а пізніше, за аналогією, такий самий принцип комунікації застосовується і до спілкування з божественним (неорелігії, протестантизм).

М. Маклюен аналізуючи сучасну комунікативну ситуацію звертається до проблем її зв’язку із технологічним процесом, впливом масового споживання на розвиток комунікації, виділенням рис сучасної комунікації. Автор пише: «Коли збочена винахідливість людини призводить до того, що деяка її частина втілюється в матеріальну технологію, порушується рівновага між усіма її якостями. Тоді вона починає сприймати ту частину себе наче «вдягнуту в сталь». Бачачи цю нову для себе річ, вона мусить стати нею. Таким є походження лінійного, фрагментарного аналізу з його жахливою силою гомогенізації» [1, с. 343]. Західна людина знає, що її цінності й спроби діяльності є продуктом писемності. Але самі технологічні засоби – продовження цих цінностей, начебто заходять у суперечність із ними та перетворюються на їхню протилежність [1, с. 348].

У масовому суспільстві мова та мистецтво перестають бути головними посередниками в критичному сприйнятті світу й перетворюються на прості пакувальні пристрої для вербальних товарів масового споживання [1, с. 347]. Мова і мистецтво – канонічні засоби передачі і збереження релігійної інформації, традиції, тому релігійна комунікація зараз є проблемною.

Як і визначало ринкове суспільство, література перейшла до розряду товару (радикальна феміністська теологія), споживачем якого стала публіка. Мистецтво змінило свою роль: від повчань, як треба жити, воно перейшло до різновиду приємної розваги й набуло товарного вигляду. Але виробник, або митець, як ніколи раніше повинен був вивчати наслідки свого впливу на публіку [1, с. 356].

М. Маклюен характеризуючи масові комунікації звертається до їх рис: 1) кліповість/мозаїчність колективної свідомості та комунікації (в популярної преси немає індивідуального бачення, немає кута зору, а є лише мозаїка форм колективної свідомості… Але ці форми колективної, або племінної, свідомості, які поширювалися завдяки телеграфній (одночасній) пресі, залишалися чужими й незрозумілими для тих, хто захоплювався книгами та був ув’язненим «в індивідуальному вузькому баченні та ньютонівському сні» [1, с. 346]).

2) штучна обробка досвіду людини прослідковується у телебаченні – різновиді кіно, що є сучасним засобом обробки людського досвіду, заснованого на операції відтворюваності.

3) використання методу фіксованого кута зору та повторюваності як критерію істинності. Щодо цієї риси М. Маклюен пише: «… гутенбергівський метод усередненої фрагментації, для якого століття фонетичної писемності готували психологічний грунт і який, зрештою, привів до сучасного стану світу. Нескінчена галактика подій і продуктів механізації ручної праці стала лише побічним продуктом самого цього методу. Це – метод фіксованого, або фахового, кута зору, що взяв за основу повторюваність як критерій істинності й практичності. (Авторитет ЗМК (і релігійних також) залежить від об’єму і якості інформації ідентичної у всіх ЗМК. Повторюваність – підтвердження істинності – доповнення наше М. П.) Сьогодні наша наука та її метод роблять спроби спрямувати свої дослідження не на точку бачення, а на те, як позбутися її, не на метод замкненості й перспективи, а на відкрите «поле» взаємодій і уникнення довершених і незмінних суджень. Зараз це – єдино життєвий метод в умовах, коли електронні технології створюють синхронний рух інформаційних потоків і приводять до тотальної взаємозалежності людей» [1, с. 357].

4) поєднання унікального досвіду та механістичності раціональних форм комунікації. У світі зростаючих соціалізації, стандартизації та уніфікації з’явилося прагнення підкреслити унікальність, особистісні моменти досвіду, разом із «механічною» раціональністю проявити інші форми, через які люди можуть виражати себе, розглядаючи життя як набір емоційних глибин, що вимагають логіки, яка відрізняється від такої раціонального світу і яку можна вхопити лише в формі розірваних образів, або потоку свідомих переживань [2, с. 47]. Наприклад, релігійні газети/журнали часто містять поезію читачів, малюнки на релігійну тематику, які є дилетантськими, але спрямовані найперше на розкриття «емоційних глибин» поряд із логікою тлумачення релігійного вчення.

Отже, М. Маклюен спрогнозував технізацію масової комунікації та її проблемність. Людина як творець комунікації накладає основні проблеми масового суспільства на комунікативні акти.

Література:
1. Мак-Люен М. Галактика Гутенберга: Становлення людини друкованої книги / Маршал Мак-Люен. – 2-е вид., перероб. / Пер. з англ. А. А. Галушки, В. І. Постнікова. – К.: Ніка-Центр, 2008. – 392 с.
2. Ford B. The Modern Age, The Pelican Guide to English Literature. – London: Penguin Books, 1961.

Про автора: Петрушкевич Марія – кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри ґендерних досліджень Національного університету «Острозька академія»

{jcomments on}