Науково-технічний прогрес, який відбувся в кінці ХХ ст. породив для суспільства безліч різноманітних феноменів, одним з яких і виступає «кліпова культура». Розвиток інформаційних технологій та їх вплив на формування особистості, відкритість інформаційного простору та висока інтенсивність впливу різноманітної інформації на людську свідомість на сьогодні проявляються надзвичайно гостро в сучасному світі. Таким чино ці проблеми, які виникають, постають особливою актуальність для сучасної науки. Проблема впливу інформації репрезентується тим фактом, що та інформація, яка впливає на людей, подається надзвичайно різноманітною та багатогранною і в дуже великій кількості, що вони виявляються непідготовленими до її сприйняття та не спроможні засвоїти її в культурному контексті.

Проблемам кліпової культури у сучасному суспільстві приділено багато уваги. Зокрема, цим питанням займалися досить багато визначних науковців. Серед найперших потрібно зазначити Е. Тоффлера [15] який є автором самого поняття «кліпова культура». Зокрема, він розглядав цей феномен в якості складної загальної інформаційної культурної ситуації, яка склалася у кінці ХХ ст. Цій проблематиці значну увагу приділяли такі дослідники як Г. П. Бахтіна, Н. І. Зражевська, Л. Б. Омарова, які аналізували вплив цього феномена на людину.

Питанням про вплив інформації на людську реальність постає ключовим у роботах М. Кастельса, та Н. Больца. Окрім того, проблеми світосприйняття та змін у сфері передачі інформації є ключовими для Ж.Бодріяра, та Ж-Ф. Ліотара, які показують мультикультурність людського буття.

Для сучасної культурології розгляд феномену «кліпової культури» постає в досить широкій формі і стосується того аспекти, саме яким чином здійснюється вплив на світосприйняття особистості інформаційного суспільства.

Виходячи з всього вищесказаного, при розгляді даної проблеми потрібно буде вирішити наступні завдання:
1.    прослідкувати витоки та становлення «кліпової культури»;
2.    проаналізувати вплив інформаційного потоку на свідомість людини;
3.    спробувати охарактеризувати сучасний стан суспільства

Англійське слово «clip», від якого і походять терміни «кліпова свідомість, мислення, сприйняття» і, нарешті, «кліпова культура», в перекладі означає фрагмент тексту, уривок з фільму або вирізку з газети. При розгляді даної проблематики, С. Ейзенштейн зазначає, що кліп стає логічним завершенням і найбільш ефектною реалізацією принципу «монтажу атракціонів», який полягає в підборі агресивних засобів, що піддають глядача чуттєвому або психологічному впливу, дослідно-вивіреному і математично розрахованому на певні потрясіння [7; 75]. У відеокліпі кожен окремий кадр за своїм впливом близький до миттєво схоплюючого «моментального образу». У таких образах інформація легко впливає на підсвідомість, проникаючи крізь бар’єр усвідомленого сприйняття за рахунок високої швидкості свого впливу, тим самим кліп актуалізує енергію несвідомої частини нашої психіки і ірраціональність сприйняття.

Вперше феномен «кліпової культури», як принципово нового явища, був відзначений американським футурологом Е. Тоффлером. Дане поняття він розглядав як складову часину загальної інформаційної культури у структурі сьогодення.

Феномен «кліпового свідомості» є одним з відмінних ознак культури останніх десятиліть. Одночасно з цим кліп також стає кращою моделлю художнього тексту в найбільш поширених видах медіа-арту: в кіно- і відеопрограмах, за допомогою якого здійснюється вплив на свідомість людини.

Як і будь-який феномен культури, кліп також має свої особливості:
1. багатоманітність та нелогічність образів, через які проявляється розпливчастість або пряма відсутність принципу вибору з численних (навіть безкінечних) образів реальності;
2. трансформація реальності в художньому образі до ступеня знака-індексу;
3. строга самоідентифікація окремого елемента кліпу, через що формується непроникність окремої знакової структури (окремого кадру) для сусідніх з нею в монтажному ряду структур-елементів.

Беззаперечним залишається той факт, що структура кліпу в сучасній культурі все частіше замінює смислову сюжетну структуру художнього тексту, засновану на оповіданні. Але розповідь, як несуча конструкція художнього тексту, вимагає в якості обов’язкової умови світового порядку присутності людини, що несе звістку людині. Звертаючись до естетики кліпу, тобто послаблюючи принцип розповідності до повної його втрати, замінюючи його принципом збирання, колекціонування, ось саме цей принцип – розповідності, фактично повністю втрачається. Грінуей [6] демонструє, наскільки безмежна можливість сучасної людини мати, як і те, наскільки безсила її здатність бути.

Спочатку саме ЗМІ, а не Всесвітня мережа виробили універсальний формат подачі інформації – так звану послідовність актуальних кліпів. Це в свою чергу, призвело до специфічного світосприйняття дійсності. Кліп, таким чином постає як короткий набір тез, що подаються без визначення свого контексту, оскільки в силу своєї актуальності контекстом для кліпу є об’єктивна дійсність. Тому, людина здатна вільно сприймати та трактувати кожний кліп в силу того, що закладене в цю саму дійсність.

В даний час ЗМІ активно інтерпретують слово «кліп» в контексті мислення. Сталося це явище не миттєво. Сам термін «кліпове мислення» у філософсько-психологічній літературі, як зазначалося, з’явився ще наприкінці 90-х рр. ХХ ст. і позначав особливість людини сприймати світ за допомогою короткого, яскравого фрагменту, втіленого у формі або відеокліпу (звідси й назва), або теленовини.

В роботах американського футуролога Е. Тоффлера термін «кліпова культура» розуміється як принципово нове явище, і розглядається в якості складової загальної інформаційної культури майбутнього, заснованої на нескінченному мерехтінні інформаційних відрізків і постає комфортною для людей відповідного складу розуму. У своїй роботі «Шок майбутнього» він писав: «Людство захоплює такий психологічний стан, який раніше не був відомий, який за своїм впливом може бути прирівняний до хвороби. Є у цієї хвороби і назва «футурошок» – «шок майбутнього» [16; 75]. Аналізуючи ті перипетії які відбувалися в суспільстві, він зазначав, що людство може загинути не від того, що вичерпаються всі ресурси землі, вийде з-під контролю атомна енергія чи загине вся жива природа, а через те, що людство просто не витримає психологічного навантаження.

Вільям Огберн в своїй відомій теорії культурного відставання показав, яким чином соціальний стрес виникає з неоднакової швидкості змін, які відбуваються в різних секторах суспільства. Концепція шоку майбутнього – і теорія адаптації, яка з неї виводиться – показує, що повинна існувати рівновага не тільки між швидкістю перемін в різних секторах, а між швидкістю змін оточення і обмеженою швидкістю людської реакції. Оскільки причина шоку майбутнього – збільшення розриву між ними.

У своїй книзі «Третя хвиля» Е. Тоффлер кліп-культуру описує наступним чином: «…на особистісному рівні нас осаджують і засліплюють суперечливими фрагментами образного ряду, що до нас і не відносяться, які вибивають грунт з-під ніг наших старих ідей, обстрілюють нас розірваними, позбавленими сенсу «кліпами», миттєвими кадрами» [15; 160].

Герберт Маркузе, досліджуючи психологічні особливості сучасної людини, теж негативно трактував вплив інформаційних технологій на неї. Сучасну людину він визначив як одновимірну, тобто позбавлену можливості мислити панорамно і критично [13; 115]. Переосмислюючи погляди цих дослідників, можна сказати, що в інформаційному середовищі, де формується тип сучасної людини, вже не залишається місця для багатовимірного світогляду, для критичного мислення та діяльності «чистого розуму», про який писав І. Кант.

Формуючи сучасну картину світу з шматочків банального змісту, досягаючи максимального спрощення при мінімалізації об’єму знака, кліпове мислення в режимі миттєвих, інтенсивних образів, фрагментарних та тимчасових модульних спалахів інформації (можливо, прагматично цілеспрямованих), створює новий образний ряд в химерній, скороченій, незв’язній формі, який не піддається ніякій класифікації. Тобто, повністю залишається деструктурованим, а тому і алогічним. Ю Бєлов зазначає, ще це є ментальною моделлю реальності – часу «коротких фраз і думок» та «безмежної ейфорії неофітів гедонізму» [2; 58].

Біполярність та поліетнічність сучасного буття унеможливлюють комунікацію і співжиття без взаємопроникнення і діалогу. Власне бріколаж (про який писав Ж.-Ф. Ліотар), як нанесення на вже існуюче і пізнане нового, дозволяє пізнати мультикультурність світу. Він дозволяє постійно конструювати нове, творити потенційне буття. Бріколаж, як спосіб освоєння дійсності та її створення і перетворення є одним із засобів світобудування буття людини у сучасному світі. Бріколажна свідомість не провокує хаос, навпаки, вона дозволяє творити поліваріантні, множинні віртуальні реальності, ймовірні, потенційні реальності, викликані до життя за допомогою трансформації майже однакового сировинного матеріалу.

Сучасна людина, яку визначають як «Homo vіrtualis» характеризується наявністю «кліпового мислення», що є продуктом «кліпової культури». Картина світу сучасної людини складається з мінливих кадрів телебачення, брендових просторів міста, картинок кліпів, програм та операційних систем. «Епістема буденності сьогодні – набір незв’язаних один з одним фреймів-кліпів» [10; 78]. Саме такі фрейми–кліпи Ж. Бодрійяр вважав симулякрами – знаками без значень. Оскільки реальність для людини віртуальної є кліповою, то і мислення стає кліповим, фрагментарним. Людина починає мислити яскравими образами, брендами, рекламними текстами не маючи цілісної картини світу.

Сьогодні, людина яка має змогу будь-якої миті зануритися у віртуальну реальність (потенційну, ймовірнісну) або стати її творцем, відповідним чином починає ставитись і до оточуючого світу. Оскільки вона живе у царині симулякрів, пустих значень, підмін справжнього, то симулятивною для неї стає і об’єктивна реальність. Людина, відповідно до цього, створює свій власний світ і свою реальність в якій вона і живе. Кліпова свідомість стає умонастроєм епохи, коли людина не має часу читати тексти, бо її час заповнений фрагментами новоутворених культурних феноменів.

Сучасні люди, прискоривши темпи змін, назавжди порвали з минулим. Відмовившись від попереднього образу мислення, від попередніх почуттів, від раніше встановлених прийомів пристосування до тих умов життя, які постійно змінювалися, сприяють постійному пошуку своєї ідентичності. Прискорення темпів життя більше не вкладається в рамки нормального людського існування, під його натиском змінюються всі соціальні інститути суспільства. Саме під цим безперервним інформаційним бомбардуванням людської свідомості і сформувалося «кліпове мислення».

Потік інформації у сучасному світі настільки багатоманітний та суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі не лише одна людина, але навіть група фахівців. Фрагментарність, або дроблення, інформації створює видимість різнобічності та оперативності подачі інформації, перешкоджає формуванню цілісної картини соціальних явищ або подій. Це дає можливість маніпулювати аудиторією, акцентуючи її увагу на одних сторонах події та замовчуючи інші. Фрагментарність подачі інформації кінець кінцем дезорієнтує або викликає політичну апатію, або змушує покладатися на оцінки коментаторів. Відбувається спрощення та стереотипізація. Річ у тому, що мозаїчна культура сприймається людиною майже мимоволі, у вигляді шматочків, що вихоплюються з величезного об’єму інформації.

Місце раціонального мислення посідає мислення асоціативне, яке безпосередньо засноване на прийомах асоціації ідей. За такої подачі інформації відбувається розділення цілісної проблеми на окремі фрагменти, внаслідок чого важко зв’язати їх воєдино й осмислити проблему в цілому.

І. Ф. Гіренок зазначав, що понятійне мислення перестало відігравати важливу роль у сучасному світі: «... ось ви запитали, що сьогодні відбувається в філософії, а відбувається заміна лінійного, бінарного мислення нелінійним. Європейська культура вибудовується на системі доказів. Російська культура, оскільки коріння її візантійські – на системі показу. І ми в собі виховали, може бути, після І. Дамаскіна, розуміння картинок. Ми формували в собі не понятійне мислення, а, як я його називаю, кліпове, ... що реагує тільки на удар» [5; 123].

Нехтуючи раціональністю та принципами критичного мислення, кліповість знищує рівень критичної свідомості та самосвідомості; робить людину такою, на яку досить легко вплинути та контролювати; позбавляє здатності до узагальнень, розміркувань, вміння робити висновки на основі об’єднання фактів та виявлення зв’язків між ними; сприяє тому, що людина не має певних засобів обробки інформації.

У 2010 році культуролог К. Г. Фрумкін [17] виділяє п’ять передумов, які породили феномен «кліпове мислення»:
1) прискорення темпів життя і безпосередньо пов’язане з ним зростання обсягу інформаційного потоку, що породжує проблематику відбору та скорочення інформації, виділення головного і фільтрації зайвого;
2) потреба в більшій актуальності інформації та швидкості її надходження;
3) збільшення різноманітності інформації, що надходить;
4) збільшення кількості справ, якими одна людина займається одночасно;
5) зростання діалогічності на різних рівнях соціальної системи.

З цих передумов випливає, що із збільшенням впливу інформаційного потоку, відбувається зменшення цілісності інформації яка подається. При всій легкодоступності та різноманітності інформації, що подається за допомогою ЗМІ та Інтернету, людина отримує однотипну інформацію, що сприяє тому, що людина відходить від роздумів, аналізу оточуючого середовища, а залишається в світі – «що бачу, те й співаю».

В цілому, феномен «кліпове мислення» за час свого існування набуває яскраво вираженої негативної конотації, найчастіше його застосовують до підлітків і молоді. Вважається, що даний вид мислення катастрофічний, адже вони читають уривками, сприймають інформації фрагментарно, через своє постійне прагнення до динаміки. Тобто, вони отримують інформацію імпульсами, не фокусуючись на ідеях, а лише на окремих спалахах і образах. Але чи так це погано і невже лише підлітки та молодь схильні до кліпового мислення?

Спираючись на погляди дослідників, можна говорити, що кліпове мислення призводить до: масового синдрому розладу уваги; втрати бажань пізнання нового; знищення потреби та здатності до творчості, чому сприяє постійне використання вторинної інформації на рівні її переробки та комбінування; неструктурованості в бажаннях та вчинках; невідповідності образу думок образу життя; непослідовності в прийнятті рішень щодо розв’язання проблем, навіть, суто життєвих та послабленню відповідальності за їх наслідки; оперуванню тільки змістами фіксованої довжини, невмінню працювати з семіотичними структурами довільної складності та зосередитися на будь-якій інформації на довгий час; зниженню здатності до аналізу та синтезу; «віртуальної наркоманії», залежності від пошуку інформації, комунікації в мережі та інших видах діяльності людини в інформаційному просторі всесвітньої павутини; антиінтелектуалізму та плагіату; масової неосвіченості молоді та феномену гордовитої захопленості своїм неуцтвом; абсолютної впевненості у своїй правоті, завдяки тому, що люди, які персоніфікують антиінтелектуалізм, не усвідомлюють даної проблеми; диспропорції між формальним та дійсним рівнем знань; різкому зниженню коефіцієнту засвоєння знань та фактичної успішності навчання; фальсифікації оцінки [1; 151].

Однак, разом з тим, «кліпова культура» – це реакція на суспільну динаміку та на інформаційний бум, що допомагає людині у самозбереженні та адаптації до навколишності. Таким чином можна сказати, що за допомогою «кліпового мислення» людина рятується від того потоку інформації, який на неї тисне.

З вищезазначеного випливає, що «кліпове мислення» – це мислення миттєвого сприйняття, сприйняття тут і тепер, навіть можна сказати, що це не мислення, а миттєва реакція на якийсь об’єкт, що заважає людині бути цілісною.

Однозначного визначення поняття «кліпового мислення» немає. Однак, спираючись на погляди різних дослідників випливає: «кліпове мислення» – це процес відображення безлічі різноманітних властивостей об’єктів, без урахування зв’язків між ними, що характеризується фрагментарністю інформаційного потоку, алогічністю, повною різнорідністю надходження інформації, високою швидкістю перемикання між частинами, фрагментами інформації, відсутністю цілісної картини сприйняття оточуючого середовища.

Таким чином, ми бачимо, як масові ЗМІ та Інтернет перетворюються в додатковий та дуже ефективний інструмент управління та маніпулювання масами, створюють певного роду норматив сприйняття світу та його аналізу. При цьому за рахунок вмілого маніпулювання емоційно-насиченими фразами, тексти формують у читача певне емоційне, а не логічне відношення до того, що відбувається; створюється не нове знання, а сукупність оцінок, певний емоційний стан, відвертання від сприйняття логічної послідовності, що призводить наприкінці до гіпертрофії й етичної складової сприйняття інформації. Найбільш довгостроковий, але й самий ефективний шлях, який забезпечує успіх маніпулювання суспільною думкою, передбачає трансформацію соціального й соціально-культурного структурованого суспільства в масове та соціально аморфне, чому і сприяють новітні технології.

Отже, проблема людини полягає в тому, яким чином звикнути їй до тих змін які присутні у її світі, а заразом, яким же чином зберегти ціннісно-психологічне ядро культури.

Література
1.    Бахтіна Г.П. Математика як «щеплення» проти «кліповості» інформації та «колажу» сучасного мислення / Г.П. Бахтіна // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – Луганськ: Вид-во Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». – Альма-матер. – 2010. – № 1(188) січень. – С. 144-155.
2.    Бєлов Ю.А. Як соціум обирає свій шлях. Роздуми після прочитання «подієвої» книги. (С.И. Дорогунцов, А.Н. Ральчук. Хозяйствование – синергетический вариант. К. : Оріяни, 2006. – 228 с.) / Ю. Бєлов // Вісник Національної академії наук України, 2007. – № 10. – С. 57–70.
3.    Бодрийяр Жан. Символический обмен и смерть / Жан Бодрийяр. – М.: Добросвет, 2000. – 390 с.
4.    Больц Н. Азбука медиа / Н. Больц. – М.: Европа, 2011. – 136 с.
5.    Гиренок Ф.И. Метафизика пата (косноязычие усталого человека) / Ф. И. Гиренок – М: Лабиринт, 1995. – 201 с.
6.    Гринуэй П. Пять голландских фильмов, поставленных в воображении / П. Гринуэй // Искусство кино. – 1991. – № 8. – С. 113-129.
7.    Ейзенштейн С. М. Вертикальный монтаж [Електронний ресурс] М.: Искусство 1968. Режим доступу: http://www.lib.ru/CINEMA/kinolit/EJZENSHTEJN/s_montazh_1938.txt (31. 01. 2013).
8.    Зражевська Н. І. Масова комунікація і культура: Лекції. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 172 с.
9.    Иванов Д.В. Виртуализация общества. Версия 2.0 / Д. В. Иванов. – СПб.: Петербургское востоковедение, 2002. – 214 с.
10.    Калмыков В.А. О виртуалистической природе коммуникации / А.В. Калмыков // Философские науки. – 2007. - № 8. – С. 76-87.
11.    Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
12.    Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар. – М.: Институт эксперементальной социологии, 1998. – 160 с.
13.    Маркузе Г. Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства [глави з книги] / пер. В.Курганський // Сучасна зарубіжна соціальна філософія: Хрестоматія. — Київ: «Либідь», 1996. — С. 87-134.
14.    Омарова Л.Б. Мера свободы личности в информационных потоках современности // Гуманитарные науки. Вестник Финансового университета. №4, 2011
15.    Тоффлэр Э. Третья волна / Э. Тофлэр. – М.: АСТ, 1999. – 664с.
16.    Тоффлэр Э. Шок будущего / Э. Тоффлэр. – М.: АСТ, 2002. – 557 с.
17.    Фрумкин К. Г. Клиповое мышление и судьба линейного текста [Електронний ресурс] // Ineternum 2010. – №1. – Режим доступа: http://nounivers.narod.ru/pub/kf_clip.htm (4.  02. 2013).

Про автора: Гриценя Олександр – студент 4 курсу, спеціальності «Культурологія» Національного університету «Острозька академія»
{jcomments on}