Кіноклуб і науковий гурток "Imago"

Майк Лі, живий класик британського кіно, цього разу створив надзвичайно повільне, але тим не менше затишне кіно, переповнене живими емоціями та переживаннями. Не пропонуючи нам ніякого сюжету, фільм важко назвати віддаленим від життя. Радше навпаки, реалістичність історії місцями нагадує документальну хроніку однієї пересічної родини. Картина умовно може бути поділена на декілька ключових актів, що розділяють певні відрізки із життя героїв. Цими актами є пори року, протягом яких відбуваються різні події. Серед них – приїзд старого друга до Тома та Джеррі, придбання Мері авто, похорон родича, знайомство із дівчиною Джо. Найцікавіше те, що за цими подіями приховуються внутрішні переживання героїв, їх страх визнати свою недосконалість перед часм, а основне – страх бути собою.

Детальніше...

Глядач "Амадея" стає свідком кількох народжень Моцарта: спершу як народного улюбленця, потім як талановитого виконавця яких завгодно творів, а наприкінці – як людини, яка зилишилася наодинці зі своїми страхами. Режисер швидко змінює оптику: як тільки ми змирилися з одним баченням головного героя, він пропонує щось несподівано протилежне. Особливого драматизму фільмові додають стосунки із Сальєрі, майстерним – але не геніальним – італійським композитором, який усіма силами намагається забрати геніальний дар у Моцарта, дискредитуючи його за кожної можливості (зрештою, те саме робить і Моцарт – може, йому, довершеному, просто легше пробачати такі вчинки?).

Зіштовхуючи дві протилежності, режисер немов зіштовхує два різні світи. Моцарт – хаотичний, позбавлений виразної стратегії, зате переповнений життєвою енергією. Сальєрі ж більш упорядкований, дисциплінований, багато працює над собою, постійно перебуває у глибоких міркуваннях. Їхня музика теж народжується по-різному: в одного вона просто ллється, коли він сідає за фортепіано, а в іншого з’являється через тяжкі муки та старання. Моцарт прагне свободи в музиці, намагається вирватись за межі видимого світу в духовний, звідки отримав свій талант, а Сальєрі мимоволі ув’язнює себе у творчих поривах. Конфлікт між ними, здається, неуникненний.

Детальніше...

«Ми не відповідальні за те, ким ми є. Усвідомивши це, ти стаєш вільним», - так починається трилер режисури Фільм Пака Чхан Ука «Стокер». Сценарій фільму Вентворта Міллера, що є ремінісценцією «Тіні сумніву» Хічкока, посів п’яте місце у «Чорному списку» - десятці найкращих нереалізованих сценаріїв у 2010 році. Схожий на похмуру казку, він викликає епатаж своєю відвертістю і таємничістю водночас, переплітається у багатьох пунктах із фільмом «Що з Кевіном?» та книгою «Здібний учень» Стівена Кінга. Фільм-книга, пазл, який без однієї упущеної деталі не стає гіршим, проте із усвідомленням найменших подробиць стає глибшим. Фільм, названий The Guardian «сімейним детективом у стилі готичної казки та з задушливою атмосферою і пишними візуальними ефектами». «Не турбуйте родину», - слоган фільму, мораль якого вибухова для нинішнього демократичного суспільства: як далеко може зайти людська свобода?

Детальніше...

27 листопада 2013 року дивитимемось фільм Девіда Лінча "Малхолланд Драйв", культове кіно від культового режисера. «Любовна історія у місті снів», — так пояснює свій фільм режисер. Водночас зміст та жоден із символів Лінч відмовився пояснювати. «Мені приємно слухати, як по-різному трактують люди мої фільми», — пояснив Девід. Фільм розповідає глядачеві про темноволосу дівчину Ріту (Лора Герінґ), котра в результаті аварії втрачає пам'ять. Вона знайомиться із блондинкою Бетті (Наомі Вотс), талановитою молодою акторкою. Разом вони намагаються відновити пам'ять Ріти. У цей час їм на шляху трапляються дивні речі — гроші, знайдені у сумочці Ріти, труп у будинку Даян Селвін, чиє ім'я Ріта випадково пригадала та інші сюрреалістичні деталі.

Критики тепло зустріли фільм, про що свідчать приз за найкращу режисуру Каннського кінофестивалю 2001 року та номінація на премію «Оскар» у цій же категорії. Підводячи підсумки першого десятиліття XXI століття, асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса, а також видання «Кає дю сінема» і «Time Out» визнали «Малхолланд Драйв» найкращим фільмом цих років.

20 листопада 2013 року дивимось чергове хрестоматійне кіно. Стрічка "Дзеркало" Андрія Тарковського не потребує особливої презентації, адже універсальність сюжетів торкаються кожного із нас. Серед них - розуміння та любов близьких людей, мотив прощення, дороги, жертвопринесення, самотності, пошук надійних смислових основ світу, вічності сущого. Тарковський, працюючи із цими екзистенційними універсаліями, подібний до Інгмара Бергмана, Мікеланджело Антоніоні, Карла Теодора Дреєра, адже мимоволі перетворює свій фільм на повноцінне метафізичне полотно, котре може потрактувати кожен, не вичерпуючи його глибин.

«А вам никогда не казалось, что растения чувствуют, познают, может даже постигают».