проф. П. Кралюк "Історія української філософії"

В. Щурат і Д. Чижевський1.1. Початки вивчення історії філософії України

Питання про існування на українських землях своєї специфічної філософської думки виникло ще в кінці ХІХ ст. Вперше поставив його Клим Ганкевич (1842-1924). Він здобув освіту у Відні, де в 1868 р. склав докторат. Уже тоді в нього з’явився інтерес до української філософії. У 1869 р. К.Ганкевич опублікував у Кракові, а в 1873 р. перевидав у Ряшеві (зараз це м. Жешув на території Польщі) книгу німецькою мовою «Основні риси слов’янської філософії». Автор, виходячи із геґельянських уявлень, дотримувався думки, що нації – це «інструменти духу, що розвивається протягом століть і прогресує від народу до народу… Одна форма, один ступінь ідеї приходить до свідомості в одному народі таким чином, що цей народ і цей час виражають лише цю форму, в межах якої він створює собі свій універсум і розробляє свій стан» [1]. Творення свого універсуму й осмислення власного стану, власне, є філософією. У тому сенсі можна вести мову про філософію слов’янську.

Детальніше...

2.1. Філософія та філософські традиції

Термін «філософія» з’явився в Стародавні Греції. Вперше слово «філософствувати» зустрічаємо в Геродота. Проте, відповідно легендарній традиції, вважається, що першим його почав уживати Піфагор. Хоча дехто першість у цьому віддає Геракліту. Та як би не було, це поняття почало вживатися у V-ІV ст. до н.е.

Дане слово (якщо давати йому буквальний переклад із давньогрецької мови) означає любов до мудрості, любомудріє. Воно набуло поширення не лише в європейських культурах, а й культурах тих народів, які мають відношення до античного спадку. Наприклад, вказаний термін функціонує в арабській культурі.

Детальніше...

3.1. Давньогрецька філософська культура та українські землі

Як уже говорилося, європейська філософська традиція зародилася в період «осьового часу» (VІ-V ст. до н.е.) в Стародавній Греції. Перші філософські школи з’явилися в Іонії (західному узбережжі Малої Азії), а також у грецьких колоніях Південної Італії. При цьому «забувається», що був ще один осередок зародження філософії – грецькі колонії Північного Причорномор’я. Хоча є чимало свідчень античних авторів на користь цього, даний факт постійно випадає з поля зору більшості дослідників. Назвати це простим непорозумінням не можна. У даному випадку простежується чітка тенденція.

Свого часу на роль грецьких колоній Північного Причорномор’я, на зв’язок давньогрецької та архаїчної української культур звернув увагу Є.Маланюк. «Наша бо земля, – писав він, – протягом довгих століть належала до антично-грецького кругу, до кругу античної культури Еллади – родовища пізнішої культури і Риму, і Європейського Заходу.

Детальніше...

4.1. Особливості архаїчного мислення та перетворення міфу в логос

У деяких роботах зустрічається думка, що в українців, точніше в їхніх далеких предків, існувала своя народна філософія [1]. Остання знайшла вияв у фольклорі. Мовляв, у творах фольклорного характеру можна знайти чимало цікавих космогонічних поглядів, а також погляди щодо сенсу людського буття, місця людини в світі і т.д. Саме вони тривалий час визначали світогляд праукраїнців, існуючи паралельно з «офіційними» світоглядними уявленнями, що насаджувалися християнською церквою і знаходили вияв у письмових текстах.

З одного боку, не можна заперечувати того факту, що народні міфологічні уявлення мали деякий «філософський потенціал». Вони знаходили вияв у творчості мислителів, живлячи філософську думку. Не дивно, що філософи іноді зверталися до міфології. Як уже зазначалося, античні мислителі апелювали до поем Гомера, давньоіндійські – до Вед, стародавні китайські філософи –до т.зв. П’ятикнижжя.

Детальніше...

5.1 Костянтин-філософ на українських землях

Незважаючи на т.зв. «велике переселення народів», що припало на середину І тис. н.е. і яке супроводжувалося навалою кочових племен зі Сходу та руйнуванням існуючих культурних осередків у Європі, на українських землях все ж збереглися деякі міста-держави, засновані стародавніми греками. Зокрема, це стосується Херсонеса, а також міст Боспорського царства. Всі вони і в плані економічному, і в плані культурному були пов’язані зі Східною Римською імперією (Візантією), яка стала державою, де домінував грецький етнос. Тому зміни, що відбувалися у Візантії, так чи інакше знаходили відгук у Північному Причорномор’ї.

Уже в перші віки нашої ери тут поширюється християнство. Головним християнським осередком виступав Херсонес, що був центром однієї з давніх християнських єпархій. А єпископи херсонеські брали участь у роботі перших вселенських соборів. Херсонес був містом, де «зустрічалися» різні культури.

Детальніше...

6.1. Політична й соціокультурна ситуація

З кінця ХІІІ ст. на теренах Київські Русі спостерігалися тенденції культурного занепаду. Однією з причин цього була монгольська навала. Хоча даний чинник не варто перебільшувати. Адже удільні князівства-держави, що творили політичну систему Київської Русі, продовжували зберігатися. Щоправда, соціокультурна ситуація помітно змінилася. Тепер ці державні утворення зазнавали помітного впливу ординських правителів.

Зокрема, це стосувалося об’єднаного князівства Волині й Галичини, створеного князем Романом Мстиславовичем в останні роки ХІІ ст. (Дане об’єднання в літературі часто іменується Галицько-Волинським князівством, хоча ця назва не більше, ніж конструкт кабінетних вчених-істориків).

Детальніше...

7.1. Олельківський ренесанс

Занепад та падіння Візантії у 1453 р. стали поворотним моментом у долі європейських народів. Ця подія мала велике значення для українських земель, які в політичному і особливо в культурно-релігійному плані були пов’язані з Візантією.

Напередодні падіння цієї імперської держави у ній набули поширення явища, котрі ми звикли трактувати як ренесансні. Зокрема, з’являється інтерес до античної культури. Цей інтерес «перенесли» візантійські емігранти в Італію, де антична спадщина «лежала під ногами» і де в ХV ст. починається період раннього Відродження. У Італії це явище отримало назву rinascimento (тобто – «повторне народження»). У даному випадку йшлося про відродження (щоправда, уже на новій основі) античної культурної традиції. Сам же термін Ренесанс (від французького слова renaissance – відродження), який ми зазвичай уживаємо, з’явився набагато пізніше. У 1855 р. його ввів французький історик Жуль Мішлє і з того часу він набув поширення в європейській гуманітаристиці.

Детальніше...

8.1. Третя комунікативна революція та її вплив на розвиток української культури й філософії

    У ХV-ХVІ ст. в країнах Західної й почасти Центральної Європи відбуваються помітні зміни як у плані соціальному, економічному, політичному, так і культурному. Ці зміни (особливо культурні) були пов’язані з т.зв. третьою комунікативною революцією, зумовленою винайденням книгодрукування.
    
Книгодрукування започаткувало масову комунікацію, зробило можливим більш інтенсивний обмін інформацією. Це не могло не вплинути на розвиток філософії.  У період Середньовіччя бачимо намагання зберегти філософський спадок, забезпечити йому часову трансляцію. Не випадково в Західній Європі професійна філософія в той час існувала у формі схоластики (шкільної філософії).
 

Детальніше...

9.1. Берестейська унія як суспільно-релігійне та культурне явище

Події, що відбулися в жовтні 1596 р. в Бересті і були пов’язані з укладенням церковної унії між православними й католиками, мали для українських та білоруських земель важливе значення. Вони визначили їхню історичну долю на тривалий період часу (XVII-XVIII ст.). Відголоски цих подій давали про себе знати і в ХІХ, і в ХХ ст. Мали вони відношення й до розвитку української філософської думки. Адже укладення й утвердження унії супроводжувалися не стільки і не скільки силовими конфліктами, як сеймовою боротьбою та релігійною полемікою.

У жовтні 1596 р. в Бресті відбулися два собори. На один зібралися вищі православні ієрархи України й Білорусії, за винятком львівського та перемиського єпипископів, разом із представниками католицького духовенства та влади Речі Посполитої.

Детальніше...