Статті:

28 січня 2017 р. пішов з життя доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Академії педнаук, завідувач кафедри філософії та релігієзнавства, засновник Інституту соціальних наук Східноєвропейського національного університету (Луцьк) Арцишевський Роман Антонович.

Коли йде з життя людина в бутті утворюється лакуна, окреслена нездійсненими мріями, планами, не реалізованими ідеями. І ніхто вже її не закриє. Оповита павутинням смутку вона залишиться як пам’ять про того, хто пішов від нас.

Роман Антонович був не лише науковцем, він був, перш за все, людиною з великої літери. Хто знав його, пригадає, що вже з перших хвилин спілкування з ним проникався теплом довіри та відчуттям неординарності цієї людини. Ніхто не зможе здійснити того, що міг лише він. Та це вже й не важливо. Вічність не переймається метушливістю нашої буденності. Пам'ять, ось її мірило.

Вічна пам'ять Вам шановний Романе Антоновичу!

«Культурна подія» України весни 2015 року відбулася: на каналі «1+1» у квітні показали телесеріал «Останній москаль» – поки що першу партію серій, яка завершилася правильним геппі ендом (закохані герой та героїня зливаються в поцілунку). Але, схоже, не за горами той час, коли ми побачимо ще одну партію. А потім, можливо, ще одну. І так далі. Тим паче, що рейтинг серіалу виявився достатньо високим – є інформація, що його переглянуло близько 17,6 мільйона телеглядачів. Має він і високий рейтингу переглядів в інтернеті.

Радість зі сльозами на очах

Здавалося, можна порадуватися за українське кіно. Адже за останній час воно знаходилось у «підпільному стані». На широкому екрані його практично не було, а про серіали й мови немає. І ось тобі на – «Останній москаль» виявився рейтинговішим за російське серіальне «мило», до якого так звик наш глядач.

Детальніше...

Репрессивность массовой культуры и современная коммуникативная ситуация // Наука: [научно-производственный журнал]: Ценности личности: сборник научных трудов международного научно-практического семинара «Личность в современном мире: быть или казаться?» международной научной конференции «Дулатовские чтения» (Костана, 11 – 12 апреля 2014 г.) / отв. ред. П. Ф. Дик [спец. выпуск]. – Костанай: КИнЭУ, 2014. – С. 212 – 216.

Теоретики массовой культуры выделяют достаточно много позиций ее критики от общих, например, массовой манипуляции сознанием и поведением, до конкретных и ситуативных. Поэтому целью нашего исследования является выделение тех черт и тенденций массовой культуры, которые больше всего влияют на функционирование массовой коммуникации и их критическое осмысление. По нашему мнению, оптимальным вариантом является критическое осмысление репрессивности массовой культуры (к которой касательными являются ее манипулятивный характер и деструктивные наклонности).

Детальніше...

У підручниках з історії української філософії, які з’явилися за часів незалежної України, поширення набула думка, висловлена Дмитром Чижевським у його «Нариси з історії філософії на Україні», що «правдивою» українською філософією є т.зв. «філософія серця».Основні риси «психічного укладу українця», на думку Чижевського, є емоціоналізм та сентементалізм, чутливість і ліризм, що найяскравіше виявляються в естетизмі. На друге місце Чижевський поставив індивідуалізм та прагнення до «свободи». На третє – неспокій та рухливість – більш психічні, ніж зовнішні. Власне, всі ці риси, вважав мислитель, найбільш адекватно в українській думці знайшли вияв у «філософії серця», яка виходить з того, що «в людські душе в нім житті глибше, ніж свідомі психічні переживання, служить їх основа – «серце», найглибше в людині, «безодня», яка породжує з себе і зумовлює собою, так би мовити, «поверхню» нашої психіки».

На думку Чижевського, першим українським «повноцінним» і оригінальним філософом був Григорій Сковорода. Він же був першим і одним з найвизначніших представників «філософії серця». Чільними її представниками Чижевський також вважав Миколу Гоголя та Памфіла Юркевича.

Детальніше...