Статті:

Соціокультурна та науково-теоретична актуальність обраної теми визначається не тільки (і не стільки) перипетіями громадсько-політичного буття нашої держави, скільки їх віддзеркаленням у вигляді відповідних міфологем у культурній самосвідомості, завдяки чому вони перетворюються в усталені культурні смисли. Смисли ж, набуваючи вигляду сакралізованих екзистенційних історій (наративів та метанаративів), є чинником формування наративної ідентичності культурного суб’єкта, а отже й актуальним предметом культурологічного аналізу. Сучасна методологія культурологічного аналізу ґрунтується на постнекласичному повороті до проблеми «розуміння» культурних смислів, носіями яких є знаково-символічні поліфонічні  комплекси (тексти). Семантична та інтертекстуальна стратегія їх тлумачення у якості вихідного матеріалу розглядає, як відомо, будь-які культурні артефакти, включаючи мови, нації, форми комунікації, держави, міста, – що перетворюються  у текст – семантично значуще обмежене у хронотопі повідомлення, яке несе сліди картини світу, ментальності, смислів та архетипів відповідної культури (семіосфери, життєсвіту, контексту), що, у свою чергу, є складовою універсального цивілізаційного процесу.

Детальніше...

З появою міста людська культура набуває зовсім нового наповнення і оформлення, втілюючи різні стратегії своєї динаміки. Місто вибудовується як повноцінний світ людського буття і «як культурний феномен представляє собою доволі тонкий і складний механізм, з одного боку, такий, що задовольняє тілесні потреби, а з другого – впорядковує і організовує їх, хоча в це важко повірити у зв’язку із екологічним забрудненням середовища і моральною розбещеністю його жителів. Цей механізм не зводиться ні до розуму, ні до волі і сам великою мірою визначає їх архітектоніку» [1]. Буття світу міста першочергово пов’язане із буттям людини в просторі і часі, які взаємодіють в урбаністичному ландшафті, а тому аналіз часу міста безпосередньо пов’язаний із розумінням людини в урбаністичному середовищі.

Детальніше...

Двірець
Нині в Україні про Пересопницьке Євангеліє щось та й знають. Принаймні більшість громадян нашої держави чули про нього – хоча б те, що ця реліквія є атрибутом при інавгурації наших президентів. Проте, здається, лише фахівці відають, що ця Першокнига (так її ще іменують) зачинала писатися зовсім не в Пересопниці. Перше Євангеліє від Матвія було переписане в селі Двірець у місцевому Святотроїцькому монастирі. А вже далі над іншими євангельськими текстами працювали в Пересопниці.

До Двірця я ризикнув піти «на прощу» майже піхотою. Бо село розташоване від мого Острога по прямій десь на відстані 40 кілометрів. Тому в не дуже спекотну серпневу днину (19-го числа на Преображення Господнє, чи по-народному Спаса) поїхав туди велосипедом.

Чому в серпні? Бо 15 серпня 1556 р. у Двірці розпочали роботу над переписуванням Євангелія. Вважайте, я подався туди в ту ж таки пору. Здавалося, це мало б допомогти відчути не лише «дух місця», але й «дух часу».

Детальніше...

Протягом всієї історії людина через збирання створювала колекції з предметів, що  її повсякчас оточували. Від ковчега Ноя, через тезауруси при грецьких храмах і пінакотеки (зібрання картин у Древній Греції), релікварії середньовічної церкви, кунсткамери при дворах вельмож до перших публічних музеїв кінця XVII і початку XVIII ст., що розвинулись у сучасні музеї.

Змінювалося місце: музейні будівлі від подібних до храму, що мали викликати почуття сакральності, трансформувались у палаци з галереями і ротондами, а згодом у сучасні так звані “білі куби” будівель, такі як музей Ґугенгайма чи Дім Мистецтва у Ґраці.

Предмети для музеїв відбиралися такі і в такій кількості, щоб викликати подив, захоплення самою кількістю та виглядом. А згодом їх почали досліджувати й класифікувати науковці, оцінюючи їх значення.

Детальніше...