Статті:

Задекларований Україною європейський вибір, тою чи іншою мірою визначає як її внутрішні соціокультурні трансформації так і вектори зовнішньої політики. У своїй дійсності здійснення цього вибору, постає як масштабна і багатогранна задача, вирішення якої залежить не лише від політичної волі та послідовності слідування вказівкам євроструктур, але й від усвідомлення її соціокультурного виміру. Справа в тому, що вся євроінтеграційна діяльність України переважно розгортається в політичній, правовій та економічній площинах, культурна ж складова цього процесу залишається, значною мірою, в тіні.

Не завжди береться до уваги той факт, що будь-які соціально-політичні дії розгортаються в конкретно-наявних, а не бажаних культурних контекстах. Як зазначає професор Кембріджського університету Л.Грінфельд «кожний соціальний лад  (тобто, передовсім, структура суспільства) є матеріалізацією або об’єктивізацією, за своїм образом, тих хто бере участь в ньому» [3, 18].

Детальніше...

Значне місце у трансформації існуючої системи ґендерних відносин, формуванні егалітарної свідомості молодого покоління належить освіті. Саме освіта як один із найважливіших соціальних інститутів, що виконують функції передачі та поширення знань, умінь, цінностей і норм від одного покоління до іншого через інтеграцію ґендерних підходів у навчальний процес, спроможна закласти основи для становлення суспільної ґендерної культури [12].

Формування ґендеру значною мірою пов’язане з отриманням ґендерної освіти. Усунення існуючих стереотипних уявлень про підлегле положення жінок і домінування чоловіків є одним із постулатів ґендерного виховання, головним призначенням якого є формування активної життєвої позиції членів суспільства щодо забезпечення ґендерної рівноправності.

Детальніше...

В ХІХ – на початку ХХ століття завдяки історичним наукам проблема філософського обгрунтування гуманітарного знання набуває нового звучання. Термін “теорія пізнання”, що широко тут застосовується, виникає в поґегелівську епоху. “...ХІХ сторіччя, – пише Г.-Ґ. Ґадамер, – стало сторіччям теорії пізнання, бо з розпадом ґегелівської філософії зруйнувалась самоочевидна відповідність логосу й буття” [1, 207]. Актуальності набуває шукання можливості перетворення історичного досвіду на науку, що прагне передусім відповісти на питання: яким чином людський дух може пізнати історію?

Слід зауважити, що, вживаючи термін “теорія історичного пізнання” у даному контексті, маємо на увазі дещо більше, ніж просто методологія, хоча сфери значення обох понять значною мірою перетинаються. Йдеться скоріше про розбудову та обгрунтування філософської основи історичної науки (а разом з нею і цілої системи гуманітарного знання), які ми можемо спостерігати в герменевтиці початку ХХ століття.

Детальніше...

«Анекдоти – сіль історії»
Вінстон Черчіль

«В кожному жарті – лиш доля жарту, все інше правда» говорить народна мудрість. Не оминають цю ідею й науковці, обговорюючи роль гумору не лише в побудові міжособистісних і міжнаціональних стосунків, а у творенні певної картини, що віддзеркалює спосіб мислення та бачення того, про що жартуємо. Про що нам розповідають сучасні польські анекдоти та який образ українця можна побачити зазирнувши  у дзеркало гумору?

З давногрецької anekdotos перекладаєтья як неопублікована, усна розповідь про веселу подію з дотепною кінцівкою повчального змісту. Саме анонімність та усну форму, а ще майстерне поєднання словесного та виконавського видів дозволяють вважати анекдот чи не єдиним видом фольклору в наш час.

Детальніше...