Статті:

Соціально-філософське осмислення онтології політичного світу вимагає, в першу чергу зрозуміти суть феномену політичного як такого. Така вимога випливає зокрема із того, що за своєю суттю політичне постає феноменом, яким «просякнута» людська природа. Лео Штраус цілком слушно із цього приводу зазначає: «Політичне, таким чином, не лише можливе, але й також реальне; і не тільки реальне, але також необхідне. Воно необхідне, оскільки дано в людській
природі» [7, с. 95]. 

У наш час можемо почути про кризу політичного, заміну його постполітичним інструментарієм для здійснення квазіполітики. А тому актуальним постає питання вивчення справжніх сутнісних вимірів політичного. Одне із найбільш поширених розумінь феномену політичного в рамках соціальної та політичної  філософії  пов’язано  з  визначенням  його  антагоністичного  характеру.Антагоністичне  начало  сягає  онтології  політичного  світу,  фундаментального розриву на істинні та неістинні форми існування політичного як такого.

Детальніше...

Інтерв'ю із випускником спеціальності "Культурологія" Національного університету "Острозька академія" Дмитром Москальцем

Як давно Ти живеш на Поліссі?
- Від самого народження, хоча я і не корінний поліщук. Моя бабуся по татовій лінії з Галичини, а дідусь із Донбасу (Схід і Захід разом). Мама зі Ставрополя, але її батьки українці – тато (себто мій другий дід) із Волині, а мама – переселенка із Луганщини. І ми всі, врешті-решт, вирішили зібратися тут, на Поліссі.

- Що означає жити на Поліссі? Себто як пояснити галичанину, наддніпрянцю, киянину - що таке жити на Поліссі?
- Жити на Поліссі – це дещо втрачати у комфорті, але «вигравати» у колориті. Наприклад, у моїй п’ятиповерхівці в усіх квартирах стоять пічки. І це дуже круто сидіти зимового вечора на четвертому поверсі, підкидати поліна в грубу, слухати як гуде заметіль за вікном, в яке видно атомну станцію. Окрім того, жити на Поліссі – це чути, як баять дуже мелодійною мовою (робілі, казалі, ньохті, гуркі, сакральне «кулі булі ми малі»), яка спочатку видається смішною, але з часом ти розумієш, що це ти – смішний, адже ця мова зберегла себе протягом може й тисячі років.

Детальніше...

Політична теорія часто містить певний утопічний проект. Це пов’язане з тим, що осмислення політики, як правило, передбачає не просто опис актуальної ситуації, але й своєрідне її “випередження”, тобто намагання співвіднести наявну ситуацію з ідеальним станом і прагнення максимально до такого стану наблизитися. Одним із способів досягти цього є перенесення на ґрунт політичної теорії понять релігії, що призводить до двох принципових наслідків. Перший виникає тоді, коли політична теорія пов’язана із актом трансценденції. Результатом цього є феномен політичної теології. А другий відзначається, коли політична теорія грунтується на акті іманенції,
результатом чого є феномен політичного месіанства.

Феномени політичної теології та політичного месіанства залишаються актуальними для сучасних демократичних та ліберальних суспільств. Так, наприклад, щодо політичного месіанства німецький філософ Ганс Ото Зейтшек зауважує: “Виявляється, що політичне месіанство значно змазує тверезі та предметні судження щодо політичної реальності і утруднює, і навіть цілком унеможливлює, прагматичний підхід до неї. Таким чином, політичне месіанство залишається постійною спокусою ліберальної демократії...” [14, с. 107].

Детальніше...

Князі Вишневецькі посідають особливе місце як в історії України, так і в історії Польщі. Цей князівській рід дав кілька яскравих фігур, котрі й донині займають не останнє місце в символічному світі українців та поляків. Можна згадати Дмитра Байду-Вишневецького, якого багато хто з українців вважає засновником Запорізької Січі, й своєрідну «альтернативу» йому — Ярему Вишневецького, трактованого як «ворога українського народу». Натомість поляки дуже шанували й шанують Ярему. Його син, Міхал-Томаш Корибут-Вишневецький, навіть став королем Речі Посполитої. Фактично це був єдиний випадок в історії Польщі, коли на її престолі опинився представник руської (української) князівської династії. Інша річ, що Міхал Вишневецький не виправдав сподівань, котрі покладалися на нього, й був лише блідою тінню свого батька.

Вважається, що протопластом Вишневецьких стали литовські князі Ольгердовичі, зокрема Корибут-Дмитро (?— 1405). Цікавою фігурою був його син Зигмунт Корибутович (?— 1435), учасник Грюнвальдської битви та гуситських війн. Його навіть проголосили чеським королем.

Детальніше...