Статті:

Князі Вишневецькі посідають особливе місце як в історії України, так і в історії Польщі. Цей князівській рід дав кілька яскравих фігур, котрі й донині займають не останнє місце в символічному світі українців та поляків. Можна згадати Дмитра Байду-Вишневецького, якого багато хто з українців вважає засновником Запорізької Січі, й своєрідну «альтернативу» йому — Ярему Вишневецького, трактованого як «ворога українського народу». Натомість поляки дуже шанували й шанують Ярему. Його син, Міхал-Томаш Корибут-Вишневецький, навіть став королем Речі Посполитої. Фактично це був єдиний випадок в історії Польщі, коли на її престолі опинився представник руської (української) князівської династії. Інша річ, що Міхал Вишневецький не виправдав сподівань, котрі покладалися на нього, й був лише блідою тінню свого батька.

Вважається, що протопластом Вишневецьких стали литовські князі Ольгердовичі, зокрема Корибут-Дмитро (?— 1405). Цікавою фігурою був його син Зигмунт Корибутович (?— 1435), учасник Грюнвальдської битви та гуситських війн. Його навіть проголосили чеським королем.

Детальніше...

Наукові шахрайства в Польщі нічим не відрізняється від наукових шахрайств в Україні: найчастіше це вигадування і публікація результатів непроведених досліджень, фальшування і маніпуляція дослідницьким матеріалом, а також плагіат. Причини непорядності також у певному сенсі подібні, як наприклад, спокуса перекласти чи переписати чужу працю і видати за свою, бажання комерційних вищих шкіл мати викладачів з науковими ступенями, прагнення деяких політиків стати „проффесорами” тощо. Подібно як в Україні, не докладаючи значних зусиль, можна знайти „фірму”, яка пропонує „фахову допомогу у широкому сенсі від найкращих спеціалістів” при написанні дипломної чи маґістерської роботи. При цьому покарати таку „фірму” досить складно, оскільки офіційно вони пропонують лише допомогу та консультації для студентів. Польські плагіатори є не менш „зухвалими”, аніж українські. Наприклад, декілька років тому у мас-медіях набула розголосу справа одного професора, який статтю німецького вченого переклав і опублікував як свою, додавши до тексту від себе лише a więc (а отже). Або ж, як своєрідний анекдот, якось мені знайомий розповідав про одного історика, який захистив докторат, після чого подав його на конкурс для молодих науковців й успішно виграв. В результаті праця мала бути опублікована, але під час наукового рецензування перед виданням було виявлено, що текст є, м’яко кажучи, запозиченим.

Детальніше...

Українці не дуже знають і, певно, не дуже цінують Енді Воргола (1928—1987). Звісно, про цю знаменитість можна знайти інформацію в україномовних джерелах (до речі, і в архіві газети «День»). Є навіть пісня гурту «Плач Єремії», написана на слова Петра Мідянки. Починається вона словами «Андрій Воргола русин чи хохол...». Справді, з етнічною ідентифікацією американського короля поп-арту не так все просто. Як і з написанням його прізвища. У різних роботах його часто пишуть по-різному — Воргол, Уорхол, Варгола, Верхола тощо. Хоча вважається, ніби правильне написання — Вархола.

Таке прізвище досить поширене на Лемківщині, яка в ХХ ст. була порізана кордонами різних держав, а її жителі, в силу різних обставин (економічних, політичних), змушені були покидати свою землю. Загалом лемки вважаються етнічною групою українців. Хоча далеко не всі погоджуються з цією думкою. Зокрема, є намагання ідентифікувати лемків і близьких до них представників етнічних груп як окремий русинський народ.

Детальніше...

Духовну атмосферу серед народу завжди створювали не лише відомі особистості, визнані на державному рівні, але і ті (а часто навіть більше), які працювали поруч, діяльність яких була знаною і близькою. Це стосується і митців, художників, адже творчість кожного, навіть визнаного в державі та поза її межами, мала початок і прихильників найперше на локальній місцевості, і найчастіше це була мала батьківщина митця. Тема є досить актуальною на сьогодні, оскільки зачіпає і має на меті бодай фрагментарно проаналізувати той шлях, котрий проходить мистець місцевого рівня до визнання. Цікавою тема є ще й тому, що на сьогодні, коли в умовах незалежності у мистецтві йдуть процеси відродження національних шляхів розвитку, переосмислення спадщини минулого, її оцінка, відновлення штучно перерваних стилів та напрямів, зростає інтерес до особистостей, які творили і далі творять на місцевому рівні. Серед них є молоді енергійні новатори, що прагнуть змін, можливо, менше опираються на традицію, більше тяжіють до модерних стилів, прагнуть по-новому заявити про себе, показати власне філософське бачення, багатовимірність світу і буття людини.

Детальніше...