Інтерв'ю із випускником спеціальності "Культурологія" Національного університету "Острозька академія" Дмитром Москальцем

Як давно Ти живеш на Поліссі?
- Від самого народження, хоча я і не корінний поліщук. Моя бабуся по татовій лінії з Галичини, а дідусь із Донбасу (Схід і Захід разом). Мама зі Ставрополя, але її батьки українці – тато (себто мій другий дід) із Волині, а мама – переселенка із Луганщини. І ми всі, врешті-решт, вирішили зібратися тут, на Поліссі.

- Що означає жити на Поліссі? Себто як пояснити галичанину, наддніпрянцю, киянину - що таке жити на Поліссі?
- Жити на Поліссі – це дещо втрачати у комфорті, але «вигравати» у колориті. Наприклад, у моїй п’ятиповерхівці в усіх квартирах стоять пічки. І це дуже круто сидіти зимового вечора на четвертому поверсі, підкидати поліна в грубу, слухати як гуде заметіль за вікном, в яке видно атомну станцію. Окрім того, жити на Поліссі – це чути, як баять дуже мелодійною мовою (робілі, казалі, ньохті, гуркі, сакральне «кулі булі ми малі»), яка спочатку видається смішною, але з часом ти розумієш, що це ти – смішний, адже ця мова зберегла себе протягом може й тисячі років.

Окрім того, тут можна копати бурштин, збирати ягоди та гриби і жити з такого заробітку потім півроку. Жити на Поліссі – це жити у «магічному реалізмі». Кожен другий поліщук знає, що якщо за тобою довгий час іде вовк, йому треба дати хлібину, бо це – перекинутий чоловік. А кожен третій знає, як його перекинути назад. Ну і насамкінець, жити на Поліссі – це знати одну велику таємницю, але я не можу про неї розповісти, адже щоби знати її, треба жити тут чи, принаймні, приїхати сюди на тиждень-другий;)

Чим для Тебе особливий цей регіон? (у сенсі емоційному, фізичному, філософському, ну, наприклад)
- Для мене цей край особливий і важливий тим, що я тут народився. Одразу пригадуються слова Еліота: «Ми не маємо зупинятись в своїх пошуках. І в кінці їх ми прибудемо на те саме місце, з якого почали, і тоді пізнаємо його по-справжньому...» Таке відчуття, що я потрібен саме цьому краю – не доконче тут, але потрібен, як людина, що кудись звідси їде, яка з кожної своєї подорожі повернеться сюди. Із цими дорогами, місцями та містами пов’язаний дуже важливий особистий досвід. Але, напевно, найголовніше – це те, що саме перенасичене архаїкою Полісся вчить вдивлятися, бачити глибину, якийсь зовсім інший вимір культури. Тут можна «підключитися» до таких шарів, що за місяць-другий перетворишся на динозавра. А ще, незважаючи на весь теперішній цинізм та «брутал», поліські люди залишаються  по-хорошому наївними, як, зрештою, і багато де в Україні.

 

Повністю інтерв'ю читайте на сайті фестивалю "Ку-ку-ля": http://kin-up.blogspot.com/

Підтримайте проект фестивалю у конкурсі "Ідеї Х", проголосувавши за нього на сайті http://ideax-nescafe.com.ua/ideas/yellow/ku-ku-lya_-kinomehanika-prov