Соціально-філософське осмислення онтології політичного світу вимагає, в першу чергу зрозуміти суть феномену політичного як такого. Така вимога випливає зокрема із того, що за своєю суттю політичне постає феноменом, яким «просякнута» людська природа. Лео Штраус цілком слушно із цього приводу зазначає: «Політичне, таким чином, не лише можливе, але й також реальне; і не тільки реальне, але також необхідне. Воно необхідне, оскільки дано в людській
природі» [7, с. 95]. 

У наш час можемо почути про кризу політичного, заміну його постполітичним інструментарієм для здійснення квазіполітики. А тому актуальним постає питання вивчення справжніх сутнісних вимірів політичного. Одне із найбільш поширених розумінь феномену політичного в рамках соціальної та політичної  філософії  пов’язано  з  визначенням  його  антагоністичного  характеру.Антагоністичне  начало  сягає  онтології  політичного  світу,  фундаментального розриву на істинні та неістинні форми існування політичного як такого.

Сучасний  політичний  світ  окреслюють  як  простір  зникнення  антагонізмів, що зумовлено характером консенсуальної політики та умовами постмодерну. Антагонізми (у формі протистояння політичних інтересів, що породжуються в результаті здійснення політики, й соціально-політичних рухів, які вступають між собою в політичну боротьбу) врівноважуються і відповідно усуваються з політичного світу, що унеможливлює проявлення справжньої суті політичного, являючи всього лиш його постмодерні симулякри. У результаті такої симуляції  політичного  породжується  безпосередня,  автоматична  ідентифікація. Як стверджує Г. Маркузе, ця нова форма ідентифікації витворюється сьогодні вишуканим, науковим управлінням та організацією. Такий автоматизм ідентифікації нищить «внутрішній» вимір свідомості, яка є основою опозиції status quo та обумовлює критичне мислення над політичними проблемами. Зникнення антагонічності породжує репресивні виміри політичного світу, оскільки розум не здатен цьому протистояти: «...Розум перетворюється в покірність фактам життя і динамічній здатності породжувати більше і більше фактів життя такого виду» [2, с. 15]. При цьому ми маємо пам’ятати про суперечність самого постмодерну. Антидемаркаціонізм (долання меж і дихотомій), що ним породжений, є радше видимим,  аніж  справжнім.  Особливо  це  стосується  посткомуністичного  політичного світу, який можемо окреслити як різновид постмодерної ситуації. Посткомунізм характеризується антагонізмами та конфліктами в політиці, що проявляються, наприклад, у відродженні націоналізмів, зростанні міжнаціональної напруги в багатонаціональних політичних спільнотах чи соціальної напруги як результату економічних та політичних криз. Відтак надзвичайно актуальним є дослідження політичного як антагоністичного, що проявить нам важливий онтологійний вимір політичного світу та окреслить його межі, які нині стають все більш розмитими.

Повну версію статті читайте за адресою: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/intelekt/2011_9/Shevchuk.pdf