Філософська думка, № 3, 2010

ДО ЧИТАЧІВ

Серед багатьох складових філософського дискурсу переклад посідає поважне, але, зрештою, підпорядковане місце — як буцімто творчо вторинна, чи не суто технічна (хоча й вельми складна) процедура. З цим усталеним стереотипом ніяк не можна погодитись. Інтелектуальна вага перекладу суттєво більша. Без цього взагалі немає мислення. Розуміння завжди містить прочитування сенсів, а відтак, імпліцитно передбачає переклад. Із огляду на сказане, він набуває універсального значення.

Матеріали цього випуску часопису покликані привернути увагу гуманітаріїв до ключової ролі перекладу в напрацюванні філософської мови, розширенні горизонтів мислення, виробленні нових теоретичних концептів та ідей. І в забезпеченні однієї з го¬ловних передумов філософської культури — строгості.

У радянський період українські філософські переклади у нас були відсутні як жанр, тож ситуацію останніх двох десятиліть можна вважати справжнім перекладацьким проривом. Але філософський переклад, на жаль, так і не став у повному сенсі справою вітчизняної філософської спільноти. Зусилля окремих інтелектуалів та пев¬них видавництв, фондів тощо створюють якісно нову ситуацію в царині філософ¬ського перекладу. Проте власне академічні, державні інституції, які мали б найбіль¬ше опікуватися цією важливою справою, на жаль, якнайменше долучаються до неї. Перекладання функціює у нас, так би мовити, за радянською інерцією: фахівці вико¬ристовують книжки, які з'являються в них фактично «нізвідки», позаяк не місти¬лись у науково-дослідницьких планах жодної академічної інституції. Використовують ці переклади здебільшого некритично, як газету «Правда», в якій не може бути по¬милок; іноді, в поодиноких випадках, — критично, але цей критицизм є вельми «ло¬кальним». Рецензування і критика перекладів мали б становити нині левову частку принаймні історико-філософської літератури (адже для позначення філософських ре¬сурсів минулого у нас в дуже багатьох випадках елементарно бракує слів), але щось не видно цього буму. І хоч останніми роками деякі приватні ініціативи набули справді світового рівня (як-от проект української версії Європейського словника філософій), проте ані в навчальних планах філософських факультетів, ані в нормативних доку¬ментах ВАКу чи Міносвіти практично не знайти і слова про філософський переклад, про вимоги до нього, ба навіть просто про оригінали класичних чи сучасних філософ¬ських текстів. А вже про плани створення адекватних термінологічних і поняттєвих словників, які б мали принаймні кодифікувати й обґрунтувати філософський терміно-вжиток, годі й говорити.

Парадокс життя: наша філософська спільнота неофіційно зазнає обнадійливих зрушень, офіційно ж — продовжує позиціонувати себе як вторинну, компілятивну, по¬збавлену власного історико-філософського фундаменту. Філософська культура має грунтуватися передусім на опануванні оригінальних текстів, створенні власних (а не бездумно запозичених) масивів ефективної термінології, на засвоєнні світової думки крізь призму власної філософської мови, а в нашому випадку — на створенні цієї мови згідно з чинними в академічному світі дослідницькими процедурами.

Філософський переклад нині — щось більше, ніж просто переклад. Він є мірою нашої філософської цивілізованості, нашого звільнення від «примар» минулого, доречності наших надій на гідне місце у світовій філософській спільноті. Тому він має стати об'єктом нашої найпильнішоїуваги та наших найрішучіших дій.