M. Crang, N. Thrift
Thinking Space (Critical Geographies).
London and New York: Routledge, 2000

Дуже цікава і потрібна збірка для аналізу простору, особливо в місті. Тематично книгу поділено на три частини, де осмислюються якщо не окремі персоналії, то в цілому проблеми і аспекти простору. Перший розділ „Ur-texts and starting points” присвячений огляду ключових ідей про space таких мислителів як Вальтер Беньямін, Георг Зіммель, Михайло Бахтін та Людвіг Вітгенштейн. Коли перші два безпосередньо пов’язані із філософією та антропологією міста, то ідеї Бахтіна і Вітгенштейна можуть здатись несподіваним кроком в контексті осмислення міської проблематики. Однак автори не бояться долати дисциплінарні межі і сміливо диспутують про, здавалося б, звичні речі. Звісно, про Бахтіна написано в контексті його діалогічної філософії і теорії карнавалу, але хотілося б більше почути про зв’язок простору і карнавалу, простору і діалогу від дослідників, адже більшість статті присвячено відомим біографічних фактам про Бахтіна і зовсім мало про хронотоп, що міг би стати вихідною тезою статті. Стаття про Вітгенштейна і буденність значно цікавіша як інтригою, так і структурою. Основна теза цієї візії – яким чином концепти простору та світу Вітгенштейна можуть бути експліковані в дискурс буденності? Раджу прочитати ці тексти навіть тим, хто не займається вищезгаданими речами і просто хоче отримати насолоду від чудово написаних текстів.

Друга частина оповідає про філософсько-культурологічну складову простору, а тому апелює до Дельоза, Фуко, Лакана, Бурдьє. По суті, вона мало чим відрізняється від теоретичної настанови першої частини, однак більше звертає увагу на історичну проблематику феномену. Суттєвим є те, що присутні міркування щодо провідних теоретиків простору міста – Анрі Лефевра і Мішеля де Серто. Втім, вони нічого особливого не відкрили тим, хто читав їх раніше, але детально і системно описали ідеї вищезгаданих теоретиків.

Завершує книгу розділ „Refiguring spaces in the present”. Як вже зрозуміло, автори пробують "нащупати" контури сучасного дискурсу про простір, а тому звертаються до Едварда Саїда, Бруно Лятора, Мішеля Серра, Поля Віріліо. Суттєво, що в статті про Мішеля Серра і Бруно Лятура звертається увага на розуміння часу, аналіз якого невідємним від аналізу простору. Ось як розуміють час дослідники: „Час не подібний до лінії...так само як не подібний до певного плану, але швидше подібний до екстенсивної комплексної мікстури...час як погода – турбулентний, складений і скручений, такий пістрявий як танок вогню в жаровні”. Дивно, що в цьому розділі відсутній Марк Оже - провідний постмодерний теоретик простору, зокрема аналітик так званих non-places. Він би органічно вписався в загнальний комплекс дослідників, переважно із Франції. В будь-якому разі, книга є відмінним посібником для гуманітарних студій, в основі яких є проблематика простору і просторів.

Максим Карповець