"Спільне" № 3, 2011
Політика освіти

Питання освіти знову на порядку денному. Воно викликає дедалі більше суспільного резонансу, примушує кожного стати на певну позицію і відстоювати її. В Україні цьому посприяв галас навколо особи міністра Табачника, але невдовзі наголос на «українофобії» змінився широкомасштабними протестами студентів та вчителів, що висувають соціальні та системні вимоги. На Заході студенти вже кілька років чинять опір неоліберальним реформам, через які університет, одна з найстійкіших інституцій європейської «соціальної держави», стає дедалі більш подібним на бізнес-корпорацію. На можливе спрямування подальших реформ натякають плани російського уряду зробити платною ще й середню школу.

Освітні інституції змінюються вже давно, але тривалий час ніхто не хотів цього помічати – на це жаліється, зокрема, Крейґ Калхун, чия стаття відкриває випуск. Трансформація університету відбулась поступово і далеко не завжди можна було передбачити наслідки змін. Хороші, на перший погляд, наміри – патентування результатів досліджень, студентська мобільність – обернулись протоптуванням стежок для злиття освіти і бізнесу, на користь останнього, безумовно. Не всі зміни, що стались, можна звести до загальників на зразок «комерціалізація» чи «корпоратизація», але саме ці два слова чи не найкраще вказують на панівні тенденції. Деякі заклади навіть успішно «глобалізуються» цілком у стилі транснаціональних корпорацій: це засвідчує приклад Нью-Йоркського університету, описаний Ендрю Россом.

Повний текст вступу та зміст випуску див. на сайті журналу: http://commons.com.ua/archives/11049