Людина в часі.
Філософські аспекти української літератури
XX–XXI ст.
Київ, 2010

 

Колективна монографія «Людина в часі» представляє перші результати науково-дослідницького гуманітарного проєкту, розпочатого в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», і здійснюваної там-таки докторської (PhD) програми «Філософія літератури». В роботі застосовано міждисциплінарний підхід до сучасної української літератури, що передбачає поєднання методів філософії та літературознавства. Окреслюючи суть цієї міждисциплінарности, один з упорядників монографії Володимир Моренець зазначає: «Філософсько-філологічна міждисциплінарність – давня, дуже давня (від Платона!) традиція розмислу про людину та modus vivendi її власне людського побутування на землі. Тут ми й не претендуємо на ориґінальність, маючи тверду впевненість, що не все ориґінальне – конче добре, так само, як не все традиційне – конче зле». А загалом поєднання філософії та літературознавства у цьому випадку передбачає здійснення аналізу естетичних й світоглядних ідей, що проявилися в сучасній українській літературі.

Перший розділ, що має назву «Філософія і література: проблема міждисциплінарного діялогу», присвячено методологічним аспектам зв’язку між філософією та літературою. У статті Івана Лисого проаналізовано засади та практику гуманітарної міждисциплінарности. Автор ставить за мету з’ясувати статус міждисциплінарного підходу в літературознавчих та культурознавчих галузях посткласичної науки, визначаючи в ній місце філософського складника. Людмила Архипова звертається до літературної антропології, прагнучи показати можливості погляду на українську літературу під антропотворчим кутом зору. Володимир Єрмоленко досліджує образи Орфея та Діоніса в европейській культурі (зокрема, в літературі та філософії) XIX століття. Вадим Менжулін аналізує творчість Жана-Поля Сартра крізь призму співвідношення біографічної філософії та філософічної біографістики.

Другий розділ – «Філософські інтенції в українській літературі XX–XXI ст.» – об’єднує статті, присвячені конкретним постатям і темам, присутнім у сучасній українській літературі. Зокрема, Людмила Кісельова звертається до теми логодіцеї («виправдання слова») в модернізмі Павла Тичини, Володимира Свідзінського, Тодося Осьмачки. Віра Агеєва показує творчу еволюцію Максима Рильського, аналізуючи уявлення поета про трансцендентне та присутність пантеїстичних ідей у його поезії. Максим Карповець звертається до сучасної української урбаністичної прози, аналізуючи смислове обрамлення міста в романі Валерія Шевчука «Стежка в траві. Житомирська сага». Ростислав Семків досліджує філософські аспекти конструювання персонажів в українській прозі XX – початку XXI століття, а Ірина Бондаревська у своїй розвідці аналізує часові структури в романі Марії Матіос «Солодка Даруся» та оповіданні Томаса Пінчона «Ентропія».

Загалом, синтез літературознавства та філософії приніс цікаві результати, уможлививши незвичайні й евристичні інтерпретації сучасної української літератури.

Дмитро Шевчук

Опубліковано в часописі "Критика": http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=1158