Жак Дерріда
Дарувати час
Львів, 2008

Книжка Жака Дериди «Дарувати час», яку французькі читачі побачили 1991 року, є збіркою лекцій, що їх він прочитав у Чиказькому університеті у квітні 1991 року. Філософ намагається осмислити природу, специфіку та суперечливість часу, застосовуючи засоби деконструкції: цей філософський концепт дотичний до поняття «деструкція», яке запровадив Мартин Гайдеґер, але саме Жак Дерида надав йому форми критичного інструментарію у постструктуралістській теорії й уперше обґрунтував у праці «Про граматологію» (1967). Залучаючи широкий контекст філософських, художніх та історичних текстів, автор намагається відповісти на низку питань: що значить дарувати і мати час? Як ми можемо взагалі говорити про час? Чи можливо дарувати без занурення в деспотизм культури, який трансформує дар у борг, що передбачає майбутню його виплату? Це фундаментальне питання є наскрізним у тексті й дотичне до теоретичних пошуків Мішеля Фуко, зокрема його ідеї про місце влади і наглядання в культурі. Однак Дерида, на противагу ідеям Фуко, не робить історико-культурний екскурс проблеми, а намагається деконструювати й переосмислити нібито класичні кліше щодо дарування і часу.

Важливо, що у збірці, попри різноманітний діяпазон аналізованих текстів, зберігається загальна логіка розв’язання поставлених завдань. Починаючи від прикладу листа Мадам де Ментон, Дерида рухається крізь економічні питання і знову ж таки філософію Мартина Гайдеґера, а згодом Едмунда Гусерля, ідеї Марселя Моса, Жака Лякана та художню літературу. Закінчується цей рух спробою зрозуміти дар і віддарювання, вибачення і пробачення у Бодлєровій «Фальшивій монеті». Саме в цій найбільшій частині доволі нелегкої для читання книжки (що притаманно всім текстам Дериди) філософ доводить, що ми не можемо ні символічно, ні семантично артикулювати феномен дарування і часу, тож маємо бути свідомі хиткости концептів, припускати лише відкриту можливість розуміння і ніколи не стверджувати будь-чого. Як фінальний акорд лунає основна ідея міркувань Дериди: «Ми весь час говоримо можливо».

Максим Карповець
Опубліковано в часописі "Критики": http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=1143