Острогіада

Національний університет «Острозька академія» – один з небагатьох вузів України, метою функціонування якого є духовне виховання студентів на засадах християнської моралі. Академія з перших днів свого існування слідує принципу: «Глибокі знання та висока духовність».  Ще одним значним кроком на цьому шляху стало відновлення православного храму, який знаходиться в приміщенні з майже трьохсотлітньою історією. У своїй роботі «Історія храму святого Федора Острозького» мистецтвознавець Я.В.Бондарчук, пишучи про історію приміщення, зазначає, що в середині XVIIIст. будівля була зведена італійським архітектором Пабло Фонтаною на замовлення ордену капуцинів, де функціонував костел Святої Трійці, а після закриття костелу в приміщенні був розміщений військовий склад. Коли в будівлі сучасного старомонастирського корпусу розміщувалося Жіноче училище імені графа Д.Блудова, був відновлений храм,  тільки вже у вигляді православної церкви святих Кирила та Мефодія, а в період радянської влади святе місце було перетворене на спортзал. Лише з відродженням Острозької академії приміщення почало використовуватися як духовний центр  закладу, а у 2005 році було офіційно відновлено храм Української церкви Київського патріархату імені святого Преподобного Федора Острозького[2, c.5].

З кінця 17 ст., коли більшість шляхти під впливом політичних та соціально-економічних обставин після 1654 р. перейшла на бік латинства, православні братства підупали, а козацтво, відігравши свою історичну роль, втратило своє значення, – тоді православна церква, зоставишся без своїх проводарів та оборонців, позбавилася своєї ієрархії. На унію перейшла в Західній Україні більшість народних мас.[7, С.81]

У 1795 році до Росії перейшла Східна й Західна Волинь, тоді ж була створена Волинська губернія, яку очолив перший, після уніатського періоду, православний єпископ Варлаам (Шишацький) з кафедрою в Острозі, хоча йменувався Житомирським.[2]

12 квітня 1795 року «последловалъ Высочайший указь о мероприятияхъ по устройству церковныхъ делъ въ присоединенномъ къ России крае».

У 1455 — 1456 рр. німецький ремісник Йоган Гутенберг надрукував у Майнці Біблію. Очевидно, він до кінця не усвідомлював значення свого відкриття. Книгодрукування швидко набуло поширення в Західній Європі, де уже в кінці ХV століття друкарні існували майже в усіх великих містах. Так, у Венеції в другій половині ХV ст. існувало 150 самодіяльних друкарень, а в Ліоні на той час працювало 160 друкарів.

На жаль, книгодрукування в Україну, як і в інші землі православно-слов’янського ареалу, прийшло із помітним запізненням. Перші книги кирилицею з’явилися в 1491 р. в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля. Цілком ймовірно, що їхніми замовниками виступали православні українці Галичини.

У 1517 — 1519 рр. Франциск Скорина в Празі видав ряд біблійних книг. У 1525 р. у Вільно ним же були надруковані «Апостол» і «Мала подорожня книжка».

Презентація була підготовлена викладачем кафедри культурології та філософії НаУОА Дмитром Шевчуком і представлена під час його публічної лекції, що була прочитана в рамках культурологічного проекту "Інтеграція навколо традиції", реалізованого Українським Товариством (м. Люблін, Польща, http://www.ukr-tov.pl).