Національний університет «Острозька академія» – один з небагатьох вузів України, метою функціонування якого є духовне виховання студентів на засадах християнської моралі. Академія з перших днів свого існування слідує принципу: «Глибокі знання та висока духовність».  Ще одним значним кроком на цьому шляху стало відновлення православного храму, який знаходиться в приміщенні з майже трьохсотлітньою історією. У своїй роботі «Історія храму святого Федора Острозького» мистецтвознавець Я.В.Бондарчук, пишучи про історію приміщення, зазначає, що в середині XVIIIст. будівля була зведена італійським архітектором Пабло Фонтаною на замовлення ордену капуцинів, де функціонував костел Святої Трійці, а після закриття костелу в приміщенні був розміщений військовий склад. Коли в будівлі сучасного старомонастирського корпусу розміщувалося Жіноче училище імені графа Д.Блудова, був відновлений храм,  тільки вже у вигляді православної церкви святих Кирила та Мефодія, а в період радянської влади святе місце було перетворене на спортзал. Лише з відродженням Острозької академії приміщення почало використовуватися як духовний центр  закладу, а у 2005 році було офіційно відновлено храм Української церкви Київського патріархату імені святого Преподобного Федора Острозького[2, c.5].


Хоча студентсько-викладацький храм при Острозькій академії існує не так давно, проте його інтер’єр прикрашений досить великою кількістю ікон. З самого початку існування відродженого закладу склалася традиція, що випускники в подяку своїй Альма матер дарують святиню – ікону. На сьогоднішній день в храмі наявні полотна іконопису XVIII-XXI ст., більшість з яких є зразками волинського іконопису.

Сучасна ікона представлена в роботах відомого українського іконописця і художника Юрія Нікітіна. Цей митець вже давно пов’язаний з нашим містом, а, особливо, з Острозькою академією. Перша виставка ікон Юрія Нікітіна у приміщенні закладу відбулася у 2000 році, під назвою «Нев’янучий цвіт», присвячена до 425-річчя з дня заснування Острозької академії. Леонід Кучма – одним  із перших, хто відвідав цю виставку – був глибоко вражений майстерністю Юрія Нікітіна. У 2007 році митець на замовлення університету, написав ікону Преподобного Федора Острозького, яку згодом подарували в храм наші випускники. Після того, як пройшов процес канонізації Василя-Костянтина Острозького, також була написана ікона  цього святого, та в той же час митець працював над образом Іова Борецького. За словами художника-реставратора НаУОА Миколи Бендюка, обидві ікони були подаровані для храму автором. Також Юрій Нікітін отримав завдання створити деякі ікони до іконостасу храму в манері острозької іконописної школи, а саме, ікони на дияконський вратах – архангели Михаїл та Гавриїл та «Святу вечерю», яку він об’єднав з образом «Спаса Нерукотворного» [9]. Нещодавно, у 2012 році, митець презентував для храму ікону «Богородиця у вишиванці», що викликало неабияку цікавість та неоднозначні відгуки у ЗМІ та привернуло увагу як до академії, так і до творчості художника. Свідченням того, що художник не забуває про Острог та Острозьку академію, є постійне поповнення іконописних творів. Так останньою роботою, яку презентував митець, є іконографічний тип зображення Христа «Господь Саваоф».

Митець працює в традиційній манері написання ікон, пишучи не лише з олійними фарбами, а й темперою. Юрій Нікітін надає перевагу класичному канонічному зображенню святих, але також доповнює образи своїм власним баченням. Художник закінчив Академію мистецтв, спеціальність «сценографія», де вивчав мистецтво декору та захоплювався історією костюму, що й відбилося на подальшій творчості. Художник захоплюється середньовічними легендами та містикою, перечитав досить великий пласт філософських праць, цікавиться тлумаченням символу.

Острог захоплює митця своєю древньою історією та культурою. Недаремно, художник перш, ніж писати ікони для храму Преподобного Ф.Острозького, досліджував історію та особливості іконопису в нашому краї. В цьому йому дуже допоміг місцевий краєзнавець та мистецтвознавець М.М.Бендюк, який добре знайомий з волинською та острозькою іконописними школами.

Якщо говорити про особливості ікон храму при НаУОА, то деякі з них можна проаналізувати групами. Перша частина робіт – це образи Федора Острозького, Василя-Констянтина Острозького та Іова Борецького. Юрій Нікітін виконав ці роботи у стилі парадного портрету XVI-XVII ст. – це час, коли територія України перебувала під владою Речі Посполитої та в українську культуру відбувалося проникнення європейських художніх стилів, рис ренесансу та бароко, а також відбувався синтез із польським мистецтвом. У художньому процесі відбуваються важливі зрушення, більше уваги приділяють світському, зовнішньому, людина та її цінність стають в центрі світогляду, її місце та значення стають головним змістом в мистецтві. В цей час з’являються нові жанри в живописі, особливого значення набуває портрет. Майстри іконопису починають переймати техніку європейського живопису, намагаються наслідувати відомих на той час митців бароко та відродження, проте у більшості випадків проглядаються ще схематизм та площинність, які були притаманні манері написання ікон. Православна візантійська ікона починає переймати риси католицької ікони, образи святих пишуться реалістичніше, з’являються зображення конкретних людей в іконі, певні індивідуальні характеристики портретованого.

Перехідною ланкою між іконописом і портретом вважається парсуна (від лат. persona – особа). Спочатку під терміном «парсуна» розуміли портрет, форма і техніка якого ще генетично пов’язані з іконописом, а вже згодом цим терміном почали називати історичні портрети певного типу. Такі портрети, зазвичай, могли дозволити собі лише представники заможної знаті (король, шляхта, князі, магнати) [8]. Зазвичай, зображувався власник маєтку чи його сім’я. П.Білецький у своїй праці «Український портретний живопис XVII-XVIII ст.» вказує, що майстри не могли досконало передати індивідуальні риси портретованого, адже за плечима в них була лише іконописна школа, тому працювали за певною схемою, а щоб було зрозуміло кому належить портрет, більше звертали увагу на атрибути, які пов’язані з певною особою, особливо було популярно зображати  фамільний герб та предмети, які символізують здобутки тої чи іншої персони. Простежуючи розвиток як ікони, так і портретного живопису, ми бачимо риси барокового мистецтва: портретовані зображуються в повний ріст, одягнуті у розкішні магнатські костюми, зазвичай, стоять біля стола, які покриті килимами, тканини розписані різними рослинними орнаментами, фоном є пейзаж чи інтер’єр маєтку [1, c.33].  Проте у синтезі західноєвропейських впливів проявлявся власний самобутній стиль та використовувався збірний національний образ [3, с.13]. З цього слідує, що Юрій Нікітін намагається відтворити не лише справжній образ портретованого, а й показати як би виглядав його портрет в період його життя. Так ми бачимо, що ікона Федора Острозького та Василя-Костянтина Острозького відповідає тому парсунному портрету XVI-XVII ст.. Адже обидва портретовані зображені у повний зріст, в інтер’єрі, костюми відповідають періоду їхнього життя та статусу, і один з головних елементів є герб Острозьких, що свідчить про приналежність до княжого роду. Також автор використовує предмети, які символічно передають нам інформацію про даного святого. Федір Острозький зображений в червоній рясі (на відміну від традиційного одягу монаха), що символізує приналежність святого до княжого роду, адже спочатку він вів світське життя, а лише потім, залишивши всі справи, вирішив прийняти постриг та присвятити себе Богові.  Про це свідчать також атрибути влади та троянда, що лежать біля ніг Федора, яка символізує земні блага, багатство та славу – спокуси, від яких відмовився князь [10].

На портреті  Василя-Костянтина Острозького теж бачимо образ, стилізований періоду XVI-XVIIст., наявний герб княжого роду, елементи якого теж зашифровані на підлозі. Василь-Костянтин зображений в одязі відповідного періоду та відповідає суспільному стану, для декорування використовується рослинний  орнамент, що характерний для стилю ренесансу та бароко. Князь зображений у повний зріст біля столу, на якому лежить книга(ймовірно, Острозька Біблія) як символ мудрості та діянь князя на захист православної віри. Зверху на книзі лежить сувій з печаткою, що символізує документ про створення Острозької академії. Особливістю портрету є метелик, який летить на полум’я свічки, – символ короткочасності земного життя. У руках князь тримає вервечку, що свідчить про його набожність, на відміну від традиційного портрету XIX ст., де він перекидає гроші. М.М. Бендюк вважає, що в оригінальному варіанті портрету, який зроблений ще за життя Василя-Костянтина Острозького (на жаль, не зберігся, а є лише копія, зроблена в XIXст.), швидше за все князь теж тримає вервечку. Можливо, художник писав із потемнілого зображення, тому не зміг розпізнати, що саме знаходиться в руках В.-К. Острозького [9].

Портрет Іова Борецького теж зроблений у стилі парадного портрету, але тут вже прослідковується суцільний бароковий вплив, що проявляється в оздобленні одягу, використання декоративних елементів, таких як гірлянда із зелені, переплетена стрічкою, багате використання рослинних орнаментів. Іов зображений у одязі митрополита, у руці тримає жезл, а іншою рукою благословляє. Митрополит стоїть на килимі з зображенням орла (іноді цей килим називається «орлець»), який стелиться під ноги архієреєві при богослужінні. Зображення орла символізує  єпископа, що наглядає за єпархією [7]. У всіх цих портретах Юрій Нікітін зображає ангелів-херувимів з вусами (козацьких), які стали вже візитною карткою митця. Проте цей елемент теж має свою історію, адже вперше таких херувимів ми зустрічаємо в оздобленні  друків Острозької друкарні, а саме в  «Хронології» Андрія Римші та, згодом, на сторінках Острозької Біблії.

Перед створення ікон для іконостасу храму Преподобного Федора Острозького для Юрія Нікітіна було поставлене завдання оформити його в стилі острозької іконописної майстерні, зазначає М.М. Бендюк. Ікона, яка знаходиться над царськими вратами, є досить цікавою, адже поєднує у собі два сюжети: «Таємна вечеря» та «Спас Нерукотворний». Митцю вдалося поєднати ці два образи в одній іконі, хоча, зазвичай, традиційний іконостас завершується один з цим зображень. Цікаво, що ікону над царськими вратами художник стилізував під період XVII ст., тому ми бачимо ще присутність візантійської традиції, проте із тлом, характерним для волинської ікони  (позолота та посріблення з рослинним орнаментом) [9]. На дияконські врата іконописець наніс образи архангелів: на лівих вратах зображений архангел Михаїл, який є точною копією ангела із Острозького краєзнавчого музею – оригінального зразка острозької іконописної школи XVIII ст. В цей час відбуваються певні зміни в іконописі, зазначає мистецтвознавець Я.В.Бондарчук, змінюється стиль візантійської іконографії облич, їх пропорції. Це вже не видовжені обличчя з витягнутими рисами, а округлі – з короткими носами та пухкими щоками. Від візантійської іконографії залишились лише надзвичайно великі очі з ледь опущеними верхніми повіками. Замість суворості і аскетизму відверта доброзичливість і лагідність. В іконах все більше застосовуються елементи декору: посріблення та позолочення тла, гравійовані та різані по левкасу орнаменти. Ікона стає не тільки об’єктом поклоніння, а і об’єктом замилування [4]. Архангел в Святому Письмі згадується як архістратиг, тобто головний серед поборників зла, серед святих воїнів, страж Раю, тому зображується в латах воїна та з мечем у руці. У лівій ріці архангел тримає сферу, на якій зашифрований герб князів Острозьких та абревіатура Острозької академії. На жаль, оригінальний приклад Архангела Гавриїла острозької іконописної школи не зберігся, проте, наслідуючи основні характерні ознаки, Юрій Нікітін спробував створити такий образ. В християнстві Гавриїл володів таємним знанням Бога, був вісником народження Христа, тому і зображується з лілеєю в одній руці, а другою благословляє. На іконі ми бачимо характерні риси острозької майстерні, а також одяг відповідає періоду бароко, який проявляється в рослинному орнаменті, яким оздоблений одяг та стрічка у волоссі ангела.

Наступною роботою Юрія Нікітіна була ікона «Богородиця та Христос у вишиванці». Таку ідею, зобразити Богородицю та Ісуса Христа у вишиваній сорочці, порадив для іконописця наш краєзнавець Микола Миколайович Бендюк. Якраз в цей час в храмі знаходилася ікона, яка була подарована місцевим художником аматором, але виконана невдало, тому і випав шанс її перетворити на такий лад. Ікона привернула до себе увагу ЗМІ, і ми зустрічаємо неоднозначні відгуки про неї. Адже з одної сторони є прибічники версії, що ікона створена не за каноном, хоча такі приклади – зображення святих у традиційному світському одязі, існують ще з ХVI ст., а   сюжет «Богородиці та Христа у вишиванці» з’являється на теренах України у XIX ст. та є виявом національної традиції в мистецтві [6]. На мою думку, в цій іконі і втілюється основна мета Острозької академії,  – виховати людину з глибокою релігійною та національною свідомістю.

Останньою роботу, яку Юрій Нікітін подарував для храму Преподобного Федора Острозького, є ікона «Господь Саваоф». Господь Саваоф (Господь сил, Вседержитель) – це одне з імен Бога в старозавітному писанні. Зображується, зазвичай, Бог в людській подобі з сивою бородою, у лівій руці він тримає жезл, який завершується хрестом, а під його рукою знаходиться земна сфера, щоб символічно передати, що перед нами творець і єдиний владар світу. Біля чрева Господа зображується Святий дух у вигляді голуба як символ приходу Христа. Навколо голови Бога є німб у вигляді трикутника – символ Святої Трійці. Навколо Господа зображені ангели, що ще більше показує – перед нами Творець і його Царство Небесне. Ікона стилізована під бароко, але також прослідковуються риси рококо у виборі палітри кольорів, передачі згинів одягу та хвилеподібних формах самої рами.

Цікаво, що тип такої ікони не є канонізованим з тих причин, що ніхто не може знати як виглядає Господь. Проте це зображення можна побачити у більшості православних храмах [5].

Юрій Нікітін сьогодні є одним із найкращих іконописців України, славиться своїм професіоналізмом та оригінальністю. Роботи художника є в приватних колекціях у Великобританії, Греції, Грузії, США, Німеччини та інших країнах, тому ми можемо пишатися, що серед іконописної колекції університет є полотна Юрія Нікітіна. З мистецької точки зору ікони виконані на досить високому професійному рівні, автор дотримується канону, проте вводить і свої характерні особливості: стилізує ікону під певний період, використовує багату символіку та рослинний орнамент; характерною ознакою ікони, за якою відразу впізнають її автора, є використання ангелів-херувимів.

Ікони Юрія Нікітіна, що знаходяться в храмі, вдало вписуються в його інтер’єр та є невід’ємною частиною іконописної збірки Музею історії Острозької академії.

Список використаних джерел та літератури
1.    Білецький П. Український портретний живопис XVII-XVIII ст.- К., 1969.
2.    Бондарчук В., Бондарчук Я. Історія храму святого Федора Острозького. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2008. – 112 с.
3.    Український портрет XVI — XVIII століть: Каталог-альбом. – Видання 2-ге. – К., 2006. – 352 с
Електронні ресурси:
4.    Бондарчук Я. Іконопис Острожчини XVI – XVІІІ століть // Історична Волинь.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://istvolyn.info/index.php?option.
5.    Господь Саваоф // Православна енциклопедія.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravenc.ru/text/166347.html.
6.    Іван Дмитрві. Живописець зобразив ісуса Христа та Богородицю у вишиванці// Українське слово.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrslovo.net/interesting-facts/blagovist/11277.html.
7.    Орлець // Словник церковних термінів.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pomisna.in.ua/p/slovnyk.html.
8.    Парсуна // Українська радянська енциклопедія.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://leksika.com.ua/13201202/ure/parsuna.
Польові записи
9.    Записано автором 27 березня 2013р. від Бендюка Миколи Миколайовича, що проживає в м. Острозі і працює реставратором в Національному університеті «Острозька академія»
10.    Записано автором 27 березня 2013р. від Юрія Нікітіна, що проживає в м. Києві і працює художником та іконописцем.

Автор: Шикірява Леся - студентка 4 курсу, спеціальності "Культурологія" Національного університету "Острозька академія"