Переклади:

У рамках осмислення сучасної культури важливим напрямком є вивчення культурних феноменів і нових форм буття, що їх породжують інформаційні технології та нові медії. «Критика» вже торкалася теми мережевої культури та інформаційного суспільства – наприклад, у статті Світлани Матвієнко «Постлюдське, надто людське» («Критика», 2009, ч. 7-8). Тема ця, безперечно, актуальна і потребує серйозного осмислення, зокрема з огляду на дискусії, які відбуваються в сучасній культурології та філософії. Скажімо, поява нового покоління інтернету, яку окреслює концепція Веб 2.0 (Тим О’Райлі), зумовила обговорення нових можливостей творення культури та невідомих досі вимірів буття людини. Загалом стверджують, що нові медії, які характеризує нумерична репрезентація, модулярність, автоматизація, варіятивність і транскодування, і які завдяки процесам конверґенції перетворюються на гіпермедії, відкривають нові виміри культури. При цьому в оцінках цих трансформацій культури витворюються досить суперечливі позиції. З одного боку, творення нових медій і культурні зрушення, що супроводжують цей процес, сприймаються як якісно новий стан суспільства і культури (відомий правник і кіберактивіст Лоренс Лесинґ, наприклад, стверджує, що відбувається перехід від культури R/O, тобто «read only», «лише читання», до культури R/W, тобто «read/write», «читання/писання», якій притаманні відкритість і відсутність дистинкції між творцем культурних продуктів та їх споживачем). Із другого боку, інформаційні технології, інформаційне суспільство та кіберкультуру піддають критиці (скажімо, Славой Жижек звертає увагу на те, що інтерактивність нових медій, на яку покладають сподівання, що вона надасть можливість великій кількості людей брати участь у творенні культури, завжди супроводжує інтерпасивність, коли суб’єкт ніби передає свою пасивність медіям, які перетворюються лишень на засоби символічної реєстрації).

Детальніше...

Вибір правильної оптики щодо об’єкту відкриває і не тільки розкриває його сутність, але й дає можливість вийти поза межі досвіду, розширити горизонт пізнання і розуміння. По суті, це є суто естетична операція із дійсністю, позбавлена жодних комунікативних актів із суб’єктами, а повністю присвячена зануренню у світ. Теренс Малік протягує естетичний конструкт «я-світ» крізь всі свої нечисленні фільми, лишаючи за собою не тільки шлейф бездоганних кадрів і панорам, але й дивовижним чином розповідає нам мовою речей про самих себе. Малік здійснює на екрані те, що не змогли феноменологи – добирається до самих речей, до світу. Поєднання Маліка із філософськими системами не є чимось другорядним, а радше необхідним і закономірним кроком, де акт рефлексії режисера співзвучний із актом осмислення філософа (Малік у свій час мав захищати дисертацію по філософії Вітгенштейна і Гайдеггера, але розійшовся в поглядах із науковим керівником). Однак Малік не філософ-режисер (як, скажімо, Брюно Дюмон), а швидше режисер-філософ, який все ж таки користується категоріальним апаратом кінематографу, щоб сказати щось.

Детальніше...

Український фольклор у своїй основі має давні пласти вірувань і світогляду слов’ян, тому до сьогодні у народних словесних текстах повноцінно співіснують символи, що відповідають демонологічному та міфологічному баченню світу нашими предками.

Причому, досить цікавим є феномен окремих фольклорних символів, які, набираючи нових значень у похристиянський період, тобто, стаючи полісемантичними, не втрачають і значень старих, мало того, безболісно співіснують із ними, вступаючи не лише у синонімічні, але і в антонімічні зв’язки.

В останнє десятиліття з української етнографії та фольклористики з’явилося дуже багато цікавих досліджень в цьому напрямку, проте фольклорна символіка взагалі і рослинні символи, зокрема, ще досліджені недостатньо, однобічно, іноді згадуються лише принагідно та фрагментарно.

Детальніше...

Переклад з польської Дмитра Шевчука

Моїм першим великим є звичайно ж Сократ. Як усі ми знаємо, дві людини, які значною мірою пов’язані із творенням європейської культури – Ісус і Сократ – жодного речення ніколи не написали, про обох знаємо із вторинних переказів, при цьому джерелом відомостей про Сократа є, звичайно, діалоги Платона і, меншою мірою, писання Ксенофонта, а дискусія про те, що Сократ насправді думав, а що Платон вклав до його уст, не припиняється до наших днів. Я не здатен втрутитися до цієї дискусії, хочу лише підняти питання, що з’являються в ранніх діалогах, які є найбільш вірогідними щодо правдивого представлення міркувань Сократа.
   
Сократ – афінець, хоча й не перший із відомих нам великих духів, він увійшов до європейської культури, як найважливіший, мабуть, архітектор; таким він є також в очах тих, хто його філософії загалом не поділяє.

Детальніше...