У рамках осмислення сучасної культури важливим напрямком є вивчення культурних феноменів і нових форм буття, що їх породжують інформаційні технології та нові медії. «Критика» вже торкалася теми мережевої культури та інформаційного суспільства – наприклад, у статті Світлани Матвієнко «Постлюдське, надто людське» («Критика», 2009, ч. 7-8). Тема ця, безперечно, актуальна і потребує серйозного осмислення, зокрема з огляду на дискусії, які відбуваються в сучасній культурології та філософії. Скажімо, поява нового покоління інтернету, яку окреслює концепція Веб 2.0 (Тим О’Райлі), зумовила обговорення нових можливостей творення культури та невідомих досі вимірів буття людини. Загалом стверджують, що нові медії, які характеризує нумерична репрезентація, модулярність, автоматизація, варіятивність і транскодування, і які завдяки процесам конверґенції перетворюються на гіпермедії, відкривають нові виміри культури. При цьому в оцінках цих трансформацій культури витворюються досить суперечливі позиції. З одного боку, творення нових медій і культурні зрушення, що супроводжують цей процес, сприймаються як якісно новий стан суспільства і культури (відомий правник і кіберактивіст Лоренс Лесинґ, наприклад, стверджує, що відбувається перехід від культури R/O, тобто «read only», «лише читання», до культури R/W, тобто «read/write», «читання/писання», якій притаманні відкритість і відсутність дистинкції між творцем культурних продуктів та їх споживачем). Із другого боку, інформаційні технології, інформаційне суспільство та кіберкультуру піддають критиці (скажімо, Славой Жижек звертає увагу на те, що інтерактивність нових медій, на яку покладають сподівання, що вона надасть можливість великій кількості людей брати участь у творенні культури, завжди супроводжує інтерпасивність, коли суб’єкт ніби передає свою пасивність медіям, які перетворюються лишень на засоби символічної реєстрації).

Слід звернути увагу на те, що від нових технологій та медій завжди очікують суттєвих зрушень у культурі та соціюмі. Від технологічних революцій чекають революцій культурних. Так було у випадку книгодрукування, радіо, телебачення. Щось подібне спостерігаємо й нині з утвердженням Веб 2.0. Усе частіше в цих дискусіях, присвячених проблемам творення культури в інформаційну епоху, можемо зустріти такі поняття, як Культура 2.0, Наука 2.0 тощо, за допомогою яких роблять спробу вловити нові можливості культурного життя і творення науки. Загалом у культурі утверджується своєрідний інформаціоналізм, що його можна окреслити як нову парадигму, котра починає домінувати над індустріялізмом завдяки тому, що нематеріяльні блага набувають більшої цінності, ніж матеріяльні, а також завдяки більшій продуктивності у витворенні культурних благ і реалізації влади. Концепцію інформаціоналізму представив Мануель Кастельс, визначаючи його як технологічну парадигму, що базується на збільшенні людських можливостей в обробленні інформації через використання революцій, що відбуваються паралельно, а саме революції в мікроелектроніці та революції в генній інженерії. Дослідник виокремлює низку характеристик сучасних інформаційних технологій, як-от акумуляція знання, щораз більше ускладнення процесів опрацювання інформації, фетишизація техніки, можливість миттєвого з’єднання усіх з усіма. Загалом наслідком утвердження інформаціоналізму для культури є те, що змінюється її суть, спосіб організації та можливості розвитку.

Повний текст статті читайте на сайті часопису "Критика" http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=1086

Фото: Федерико Морандо. Інтернетова залежність (2008). http://www.flickr.com/photos/icofuma