Есеї:

7 квітня 2017 року завершився І-й етап Всеукраїнської олімпіади з «Культурології». Цей етап передбачав написання творчого есе на запропоновану тему «Українська культура у європейському контексті: актуальний стан, проблеми та перспективи». Вочевидь, тематика конкурсу була вкрай цікавою для сучасної молоді, адже до участі долучились учні шкіл, гімназій, ліцеїв, а також студенти коледжів та професійно-технічних училищ. Своїми роботами вони репрезентували навчальні заклади з понад десяти областей України.

Викладачі кафедри культурології та філософії стали членами журі, яке перевіряли есе учасників. За результатами їхнього оцінювання понад 30 осіб було запрошено на ІІ етап олімпіади, який відбудеться 27 квітня в Національному університеті «Острозька академія». Проте, незалежно від того, якими будуть результати ІІ етапу, переможці І-го уже визначені. За висновками членів журі, роботи Татарінової Катерини, Возович Анастасії та Осадчі Катерини заслужено можна назвати креативними, змістовними й оригінальними.

Усі ці учасниці вже здобули першу перемогу. Їхні роботи будуть опубліковані на нашому сайті, що свідчить про їх хороші аналітичні здібності, високий рівень знань і перспективне майбутнє в статусі студентів НаУОА.

Відвідавши багато виставок, я дійшла висновку, що мистецтво є одним  із найпрекрасніших творінь людства.  У  сучасному світі є мільйони цікавих музеїв, де можна побачити все удосконаленні праці видатних і надзвичайно геніальних людей.  Особисто я найбільше захоплююсь живописом, можливо, тому що сама полюбляю малювати і розумію досконало, що саме хотів показати чи зобразити на своїй картині художник.                        

Я можу з точністю сказати, ще з давніх давен, коли люди, ще зовсім не мали цивілізації, але уже тоді, могли творити. Малюючи на стінах, вони ніби розповідали про своє життя, свої успіхи чи біди, немов вселяючи у похмурі печери,  якесь нове і загадкове життя. З часом їхні навики покращувалися, чудовими візерунками вони прикрашали усі свої речі та будівлі. Розмальовуючи свої хати, давні українці добавляли у  життя все більше красок, так як воно було у них таке важке і болісне. Ці постійні війни, революції, повстання та постійні намагання ворогів захопити їхню землю, сильно виснажували наш народ. І у такій своїй творчості вони ніби хоті хоч трішечки уявити, пожити тим щасливим  життя, якого у них не було. Що можна сказати про ті самі мозаїки, якими прикрашені відомі та стародавні храми. Чесно кажучи, я  захоплююся таким цінними талантами тогочасних людей, адже то були справжні творці.

Детальніше...

Людина нового покоління ХХI століття була й залишається головним об'єктом вивчення не тільки вчених, але й діячів мистецтва. Нове століття принесло небачені досягнення в науці, техніці, розвитку цивілізації, але все ж головним його надбанням стала Людина, яка навчилася керувати швидкісними машинами, підкорила космічний простір, збагнула невідомі таємниці Всесвіту. Але вона й досі залишається і сильною, і слабкою.

Що найбільше сьогодні турбує кожну Людину? Напевно, як і завжди, страх самотності! Страх бути незрозумілою, неприйнятою, упослідженою. Тому й майстри мистецтва цю тему вважають проблемною, важливою, головною!

Мистецтво ХХ століття немов через збільшувальне скло розглядає Людину, намагаючись зрозуміти її сутність, проблеми. Хто ж вона: «невдала конструкція», жертва цивілізації й прогресу чи вершитель доль людства? Особливо цікавлять мистецтво проблеми взаємин людини й суспільства. Ці стосунки надзвичайно складні й різноманітні. З одного боку, мистецтво возвеличує людину, прославляє її духовну міць і фізичні можливості. А з іншого – людина опиняється перед вирішенням складних життєвих і соціальних проблем. Не завжди вона здатна зробити це самостійно, без чиєїсь підтримки. Тоді вона йде у світ власної душі й розриває звичні відносини з навколишніми. Неприємності дуже часто обертаються для людини втечею у світ абстрактних мрій та ілюзій. Тоді зміщується звичне бачення світу, дійсність спотворюється, перекручується до абсурдності. Простір і час утрачають природні обриси й форми, а людина опиняється в хиткому й незвичному світі.

Детальніше...

Усі види мистецтва служать найбільшому з мистецтв –
мистецтву жити на землі.
Бертольд Брехт


Подорожуючи обширними просторами інтернету, надзвичайно легко можна натрапити на різноманітні визначення загадкового терміна «культура». Проаналізувавши на диво примітивну, а іноді й неординарну семантику цього слова, пересічна людина створює звичайну комірку у своїй скарбниці пам'яті для збереження дорогоцінних думок якогось невідомого індивіда.

Червоною ниткою крізь примхливу канву сучасного світу, зітканого із мільярдів суперечностей та парадоксів, проходить класичне твердження, що «культура» - це сукупність матеріальних та духовних цінностей людства в процесі його історичного становлення. Проте, на мою думку, поняття «культура» не варто трактувати лише як синтез багатьох філософських та естетичних концепцій чи, можливо, чітко встановлену кількість  речових пам'яток. Поряд з людиною завжди горів вогонь   мистецтва як першовитоку входження приземлено-згрубілої людини з її природними тваринними інстинктами у світ високо піднесений духовно та морально. Тому будь-які культурні зрушення – це насамперед сходинки людської істоти на вершину до відкриття неймовірного таланту і набуття захмарних здібностей, які не лише дають можливість реалізувати потужний інтелектуальний потенціал національної еліти, але й втілити апофеоз приборкання людини своєї свідомості та здатності оволодіти кращими здобутками світової культури.

Детальніше...

«Я, – говорить, – з Центральної частини України. Тобто я українець офіційний, беззаперечно українець, і, чесно кажучи, не дуже люблю менталітет западенців, не розумію я характер донбасівців, ну, і само собою, взагалі не хочу розуміти, що собі думають кримчани», – він не соромився, не опускав очі, не заїкався. Це була його нормальна людська позиція. Українець – центральний, правильний, не приєднаний від Польщі, не забраний Росією.

«Я вродилася на Закарпатті. Ми не такі, як всі українці, це стовідсотково. Ми все в дім, а ви все з дому. Ми все собі ґаздуємо, все харимо, прибираємо. Руські, зі східної частини України, вони, знаєш, не такі дуже порядні. У нас і вино на осінь, і городина в банках на зиму, і в хаті похарино, бо Закарпатська жінка все в дім. Чоловіки у нас все на заробітках у Москві, чи на Чехах, але ніхто не лінується, все життя працюємо», – вона точно знає, що на Закарпатті інший менталітет, що вони «інші українці». Дивиться прямо в очі, погляд не відводить. У жінки чітка позиція свого менталітету, своєї крові, свого покрову – Закарпатського.

Детальніше...