Есеї:

( на основі цитати Макса Шелера: «Людина – це істота, сам спосіб буття якої – це усе ще не прийняте рішення про те, чим вона хоче бути і стати» )

Усе свідоме життя людини проходить під знаком запитання: «Хто я?». Ми стараємося знайти сенс нашого існування в різних проявах матеріального та духовного світів. Але не все так просто… І навіть велетенські зусилля не можуть допомогти нам осягнути великі містичні істини, послані Богом у конспектах Всесвіту.

Ральф  Велдоу Емерсон сказав: «Усе життя – це експеримент. Чим більше експериментів ти робиш – тим краще». Насправді, кожен із нас постійно шукає не так розгадки громіздкої таємниці світобудови, як ідентифікації власного «Я» у нетрях неосяжного соціуму. Експеримент полягає, насамперед, у тому, щоб позбутися відчуття страху перед невідомим і дозволити собі вийти за червоні рамки, які нам накреслює чи то доля, чи то власна свідомість. Отже, мета кожного з нас, спосіб нашого існування не мають визначеності, бо усе наше життя – це пошук…

Чого ми прагнемо, що шукаємо і за що боремося? Люди, які не звикли до спонтанності у прийнятті рішень та адепти стабільності наголошують на тому, що щасливим можна стати лише тоді, коли ти зрозумієш, що хочеш робити далі, коли проторуєш собі шлях до омріяних висот. Кожного із нас різні обставини примушують негайно ж визначитися зі своїми подальшими діями у тій чи іншій ситуації. Тому часто людина не встигає зупинитися і подумати, чи прийнятий нею вихід із певної проблеми не є всього лиш нав’язуванням їй чужої волі.

Детальніше...

Людина – це істота, сам спосіб буття якої – це усе ще не прийняте рішення про те, чим вона хоче бути і стати.

Виходячи з об’єктивної дійсності, можна з певністю стверджувати, що людина, як істота, народжується в цьому світі невизначеною. Отож, спробуємо розглянути проблему того, чим людина хоче себе бачити і чим стати, як питання самоідентифікації.

Відразу відзначимо: чи є взагалі проблемою те, що людина досі для себе не може прийняти рішення, чим вона хоче бути? Відповімо ствердно. Не варто шукати глибинних потаємних причин цього, досить буде лише вказати, що людина перебуває у світі безлічі речей та істот, яким вона, у принципі, може відвести відповідне місце у цьому світі. Тож залишається лише визначити таке ж відповідне місце в системі світобудови для самої себе, що, як показує дійсність, досі не досягнуто. А, отже, проблема є актуальною.

Розглядаючи витоки цього «неприйнятого рішення», тобто проблеми самоідентифікації, в історичному розрізі добуваємося до висновку, що (за словами самого М. Шелера) людина ніколи не ставала настільки проблематичною сама для себе, як у теперішній час. Включно до закінчення ранньомодерної доби історії людства (принаймні на теренах Європи) самовизначення людини з точки зору самого індивіда було нерозривно пов’язане з Богом та релігією, тому проблема вибору людиною була значно вужчою, а також більш трансцендентальною по відношенню до її земного побуту.

Детальніше...

Фільм “Біжи Лола, біжи” належить до різновиду альтернативного кіно, адже він спрямований нате, щоб  глядач поринув  у власні роздуми та побачив світ образно. Кінострічка перенасичена символікою завдяки чому ми наче створюємо власне кіно у своїй уяві паралельне тому, що ми переглядаємо. Це шедевр альтернативного кіно, тому фільм відрізняється від багатьох інших, які мають на меті зазвичай лише розповісти якусь історію. 

Цікавим постає образ годинника у вигляді чудовиська, яким власне і розпочинається фільм. Цей годинник символізує собою усі страхи та перешкоди, які ми повинні перемогти, щоб дістатися мети, а 12 година це символ вічності, що означає постійну необхідність боротися за мету. Досить нетиповим є те, що фільм містить у собі мультиплікаційні вставки та складається з трьох короткометражок. Саме завдяки мультиплікаційним вставкам автор намагається символічно донести до нас  інформацію, що прояснює сутність подій, які відбудуться.

Фільм розпочинається мультиплікаційною вставкою та знаменує початок кожної життєвої гри. На початку фільму в мультиплікаційному елементі Лола не просто  біжить, а тікає від усіх жахів, які їй зустрічаються  на шляху, в результаті чого ці страхи та час “пожирають” її.  У першому сюжеті мультиплікації головна героїня біжить по східцях та натрапляє на хлопчиська з страшною собакою, яку лякається, а це означає, що вона боїться перешкод та минає їх замість того, щоб подолати. У другому сюжеті хлопчисько не просто лякає її, він нападає на неї проте, героїня і  досі пливе за течією, замість того, щоб боротись. Лише у третьому сюжеті Лола зневажливо ставиться до перешкод та сама нападає на них, вона почуває себе володарем ситуації і саме тому “виграє”. Неможливо не звернути увагу на червоний колір волосся дівчини, адже таким чином вона постає перед нами як вогонь, який швидко полонить все на своєму шляху та впливає на життя інших.

Детальніше...

Сучасний стан кінематографу є досить насиченим та різноманітним, але незважаючи на таку заангажованість, спостерігається тенденція зняття саме німого кіно, як нового етапу, який має принести знову нові ідеї та тенденції, а також містити у собі справжній елемент чистого, натурального кінопродукту. Справжнє кіно – це те кіно, від якого не можливо відвести погляд, яке тримає увагу глядача від самого початку до кінця. Перші фільми передбачали саме ефект, за яким, відвівши погляд бодай на хвилину, нам важко зрозуміти смисл того, що відбувається. У той час, як  звукові фільми нам це дозволяють. Людині перед створенням фільму варто замислитись над психологічними особливостями людей, які його переглядатимуть, адже у нашому повсякденному житті ми досить часто можемо почути фразу: “ну, кіно...”, хоча люди, які це кажуть, зовсім не мають на увазі кіно як таке, а лише як подію у реальному житті, яку спостерігали не відводячи погляду.

Брати Люм’єр показали людині інший вимір світу, який вона може створити сама та споглядати його так, наче живе у ньому безліч разів. Вони  стали “батьками” насамперед творчого кіно. Перші фільми наділені духом колективного буття, а виокремлення особистостей відсутнє. Вони показали людині “світ зі сторони”. Світ, який кожна людина бачить по-своєму, але водночас події, що відбуваються є фактом об’єктивної свідомості. Це світ, де кожен може розкрити себе, вивільнити усі свої ідеї та образи, до найменших дрібниць відобразити його.

Детальніше...

Робота надіслана на конкурс студентського філософського есе, що проводився в рамках відзначення Всесвітнього дня філософії в НаУОА

Найбільш вражаюче в людській природі -  це протилежності, які виявляються в ній в стосунку до усього. Людина створена для пізнання істини, вона палко її бажає, вона шукає її, але в цих пошуках втрачає шлях, приходить до замішання такою мірою, що здобута істина легко може бути заперечена (Блез Паскаль)

Усе навколо – це суцільні знаки питання, три крапки, усе є нез'ясованим. Таки не буде несподіванкою, коли скажемо, що  у цьому  центрі  нерозгаданості перебуває людина.   Специфіка балансування людини у світі нагадує карусель: опора (центр) – це сама людина, навколо опори – сидіння (метафорично –  смисли), що швидко обертаються навколо осі. Тут важлива суттєва заувага: функціонування смислів щодо людини як їхнього продуката не завжди матимуть заданий вектор траєкторії. По суті, все йде від людини, усе до неї і приходить. Але чи завжди людина може бути такою ж стійкою, наскільки довгим буде її (проти)стояння?  

Детальніше...