Есеї:

робота надіслана на конкурс студентського філософського есе, що проводився в рамках відзначення Всесвітнього дня філософії в НаУОА

Споглядаючи засліплення і вбогість людини перед лицем мовчазного Всесвіту, людину, що полишена світла, віддану самій собі, покинуту в цьому закутку Всесвіту, яка не знає, хто її сюди послав, навіщо вона тут знаходиться або що буде з нею, коли вона помре, яка нездатна нічого зрозуміти, - я починаю здригатися від страху.
Блез Паскаль


Нікчемність мікросвіту?

«Маленька» людина в цьому величезному світі. Що може вона змінити, що може залишити по собі? – Нічого. 

Що би не казали, як би не розхвалювали людські можливості, здібності, як би не намагалися вирізнити її з усіх істот, все ж, це є простісінький самообман, спроба переконати себе й оточуючих в тому, що людина чогось варта, що вона є тим винятковим центром, навколо якого рухається все.

Детальніше...

Перш ніж вести мову про твір “Сторонній” Альбера Камю, потрібно окреслити певний соціокультурний контекст розвитку твору. Написання твору припадає на період Другої світової війни. А.Камю в цей час захоплюється філософією екзистенціалізму. В його основі, а надто у варіанті А. Камю, є твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі “Сторонній”. В культурі у цей період панують тенденції абсурдності, які повною мірою знайшли своє відображення у тексті.

Детальніше...

Уже з самої назви стрічки небезпідставною буде мова про тіло та тілесність у творі Пітера Гренуейя «Живіт архітектора». У фільмі змальовується Рим 80-х років ХХ століття, який (як і завжди) помпезний та величний у всій своїй строгій, класичній архітектурі, що не бажає приймати інших форм вияву окрім логічно правильних. Впродовж усієї стрічки автор полемізує з античною традицією, її канонами, еталонами, зокрема архітектурними.
   
Як відомо, незібране тіло, не складене у єдиний механізм, просто відкидається культурою, не признається нею, вважається неповноцінним. У стрічці дефект організму, хворобу головного героя, неспроможність нормально функціонувати постійно показують через бувалого чоловіка, що ходить поміж скульптур і відсікає їм частини тіла. Така наочність весь час нагадує глядачеві про проблему архітектора. Таким чином, Креклайт власним тілом уже не підпадає під канон здорової та сильної плоті.

Детальніше...