Есеї:

Фільм “Біжи Лола, біжи” належить до різновиду альтернативного кіно, адже він спрямований нате, щоб  глядач поринув  у власні роздуми та побачив світ образно. Кінострічка перенасичена символікою завдяки чому ми наче створюємо власне кіно у своїй уяві паралельне тому, що ми переглядаємо. Це шедевр альтернативного кіно, тому фільм відрізняється від багатьох інших, які мають на меті зазвичай лише розповісти якусь історію. 

Цікавим постає образ годинника у вигляді чудовиська, яким власне і розпочинається фільм. Цей годинник символізує собою усі страхи та перешкоди, які ми повинні перемогти, щоб дістатися мети, а 12 година це символ вічності, що означає постійну необхідність боротися за мету. Досить нетиповим є те, що фільм містить у собі мультиплікаційні вставки та складається з трьох короткометражок. Саме завдяки мультиплікаційним вставкам автор намагається символічно донести до нас  інформацію, що прояснює сутність подій, які відбудуться.

Фільм розпочинається мультиплікаційною вставкою та знаменує початок кожної життєвої гри. На початку фільму в мультиплікаційному елементі Лола не просто  біжить, а тікає від усіх жахів, які їй зустрічаються  на шляху, в результаті чого ці страхи та час “пожирають” її.  У першому сюжеті мультиплікації головна героїня біжить по східцях та натрапляє на хлопчиська з страшною собакою, яку лякається, а це означає, що вона боїться перешкод та минає їх замість того, щоб подолати. У другому сюжеті хлопчисько не просто лякає її, він нападає на неї проте, героїня і  досі пливе за течією, замість того, щоб боротись. Лише у третьому сюжеті Лола зневажливо ставиться до перешкод та сама нападає на них, вона почуває себе володарем ситуації і саме тому “виграє”. Неможливо не звернути увагу на червоний колір волосся дівчини, адже таким чином вона постає перед нами як вогонь, який швидко полонить все на своєму шляху та впливає на життя інших.

Детальніше...

Сучасний стан кінематографу є досить насиченим та різноманітним, але незважаючи на таку заангажованість, спостерігається тенденція зняття саме німого кіно, як нового етапу, який має принести знову нові ідеї та тенденції, а також містити у собі справжній елемент чистого, натурального кінопродукту. Справжнє кіно – це те кіно, від якого не можливо відвести погляд, яке тримає увагу глядача від самого початку до кінця. Перші фільми передбачали саме ефект, за яким, відвівши погляд бодай на хвилину, нам важко зрозуміти смисл того, що відбувається. У той час, як  звукові фільми нам це дозволяють. Людині перед створенням фільму варто замислитись над психологічними особливостями людей, які його переглядатимуть, адже у нашому повсякденному житті ми досить часто можемо почути фразу: “ну, кіно...”, хоча люди, які це кажуть, зовсім не мають на увазі кіно як таке, а лише як подію у реальному житті, яку спостерігали не відводячи погляду.

Брати Люм’єр показали людині інший вимір світу, який вона може створити сама та споглядати його так, наче живе у ньому безліч разів. Вони  стали “батьками” насамперед творчого кіно. Перші фільми наділені духом колективного буття, а виокремлення особистостей відсутнє. Вони показали людині “світ зі сторони”. Світ, який кожна людина бачить по-своєму, але водночас події, що відбуваються є фактом об’єктивної свідомості. Це світ, де кожен може розкрити себе, вивільнити усі свої ідеї та образи, до найменших дрібниць відобразити його.

Детальніше...

Робота надіслана на конкурс студентського філософського есе, що проводився в рамках відзначення Всесвітнього дня філософії в НаУОА

Найбільш вражаюче в людській природі -  це протилежності, які виявляються в ній в стосунку до усього. Людина створена для пізнання істини, вона палко її бажає, вона шукає її, але в цих пошуках втрачає шлях, приходить до замішання такою мірою, що здобута істина легко може бути заперечена (Блез Паскаль)

Усе навколо – це суцільні знаки питання, три крапки, усе є нез'ясованим. Таки не буде несподіванкою, коли скажемо, що  у цьому  центрі  нерозгаданості перебуває людина.   Специфіка балансування людини у світі нагадує карусель: опора (центр) – це сама людина, навколо опори – сидіння (метафорично –  смисли), що швидко обертаються навколо осі. Тут важлива суттєва заувага: функціонування смислів щодо людини як їхнього продуката не завжди матимуть заданий вектор траєкторії. По суті, все йде від людини, усе до неї і приходить. Але чи завжди людина може бути такою ж стійкою, наскільки довгим буде її (проти)стояння?  

Детальніше...

робота надіслана на конкурс студентського філософського есе, що проводився в рамках відзначення Всесвітнього дня філософії в НаУОА

Споглядаючи засліплення і вбогість людини перед лицем мовчазного Всесвіту, людину, що полишена світла, віддану самій собі, покинуту в цьому закутку Всесвіту, яка не знає, хто її сюди послав, навіщо вона тут знаходиться або що буде з нею, коли вона помре, яка нездатна нічого зрозуміти, - я починаю здригатися від страху.
Блез Паскаль


Нікчемність мікросвіту?

«Маленька» людина в цьому величезному світі. Що може вона змінити, що може залишити по собі? – Нічого. 

Що би не казали, як би не розхвалювали людські можливості, здібності, як би не намагалися вирізнити її з усіх істот, все ж, це є простісінький самообман, спроба переконати себе й оточуючих в тому, що людина чогось варта, що вона є тим винятковим центром, навколо якого рухається все.

Детальніше...

Перш ніж вести мову про твір “Сторонній” Альбера Камю, потрібно окреслити певний соціокультурний контекст розвитку твору. Написання твору припадає на період Другої світової війни. А.Камю в цей час захоплюється філософією екзистенціалізму. В його основі, а надто у варіанті А. Камю, є твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі “Сторонній”. В культурі у цей період панують тенденції абсурдності, які повною мірою знайшли своє відображення у тексті.

Детальніше...