Есеї:

Людина нового покоління ХХI століття була й залишається головним об'єктом вивчення не тільки вчених, але й діячів мистецтва. Нове століття принесло небачені досягнення в науці, техніці, розвитку цивілізації, але все ж головним його надбанням стала Людина, яка навчилася керувати швидкісними машинами, підкорила космічний простір, збагнула невідомі таємниці Всесвіту. Але вона й досі залишається і сильною, і слабкою.

Що найбільше сьогодні турбує кожну Людину? Напевно, як і завжди, страх самотності! Страх бути незрозумілою, неприйнятою, упослідженою. Тому й майстри мистецтва цю тему вважають проблемною, важливою, головною!

Мистецтво ХХ століття немов через збільшувальне скло розглядає Людину, намагаючись зрозуміти її сутність, проблеми. Хто ж вона: «невдала конструкція», жертва цивілізації й прогресу чи вершитель доль людства? Особливо цікавлять мистецтво проблеми взаємин людини й суспільства. Ці стосунки надзвичайно складні й різноманітні. З одного боку, мистецтво возвеличує людину, прославляє її духовну міць і фізичні можливості. А з іншого – людина опиняється перед вирішенням складних життєвих і соціальних проблем. Не завжди вона здатна зробити це самостійно, без чиєїсь підтримки. Тоді вона йде у світ власної душі й розриває звичні відносини з навколишніми. Неприємності дуже часто обертаються для людини втечею у світ абстрактних мрій та ілюзій. Тоді зміщується звичне бачення світу, дійсність спотворюється, перекручується до абсурдності. Простір і час утрачають природні обриси й форми, а людина опиняється в хиткому й незвичному світі.

Детальніше...

Усі види мистецтва служать найбільшому з мистецтв –
мистецтву жити на землі.
Бертольд Брехт


Подорожуючи обширними просторами інтернету, надзвичайно легко можна натрапити на різноманітні визначення загадкового терміна «культура». Проаналізувавши на диво примітивну, а іноді й неординарну семантику цього слова, пересічна людина створює звичайну комірку у своїй скарбниці пам'яті для збереження дорогоцінних думок якогось невідомого індивіда.

Червоною ниткою крізь примхливу канву сучасного світу, зітканого із мільярдів суперечностей та парадоксів, проходить класичне твердження, що «культура» - це сукупність матеріальних та духовних цінностей людства в процесі його історичного становлення. Проте, на мою думку, поняття «культура» не варто трактувати лише як синтез багатьох філософських та естетичних концепцій чи, можливо, чітко встановлену кількість  речових пам'яток. Поряд з людиною завжди горів вогонь   мистецтва як першовитоку входження приземлено-згрубілої людини з її природними тваринними інстинктами у світ високо піднесений духовно та морально. Тому будь-які культурні зрушення – це насамперед сходинки людської істоти на вершину до відкриття неймовірного таланту і набуття захмарних здібностей, які не лише дають можливість реалізувати потужний інтелектуальний потенціал національної еліти, але й втілити апофеоз приборкання людини своєї свідомості та здатності оволодіти кращими здобутками світової культури.

Детальніше...

«Я, – говорить, – з Центральної частини України. Тобто я українець офіційний, беззаперечно українець, і, чесно кажучи, не дуже люблю менталітет западенців, не розумію я характер донбасівців, ну, і само собою, взагалі не хочу розуміти, що собі думають кримчани», – він не соромився, не опускав очі, не заїкався. Це була його нормальна людська позиція. Українець – центральний, правильний, не приєднаний від Польщі, не забраний Росією.

«Я вродилася на Закарпатті. Ми не такі, як всі українці, це стовідсотково. Ми все в дім, а ви все з дому. Ми все собі ґаздуємо, все харимо, прибираємо. Руські, зі східної частини України, вони, знаєш, не такі дуже порядні. У нас і вино на осінь, і городина в банках на зиму, і в хаті похарино, бо Закарпатська жінка все в дім. Чоловіки у нас все на заробітках у Москві, чи на Чехах, але ніхто не лінується, все життя працюємо», – вона точно знає, що на Закарпатті інший менталітет, що вони «інші українці». Дивиться прямо в очі, погляд не відводить. У жінки чітка позиція свого менталітету, своєї крові, свого покрову – Закарпатського.

Детальніше...

«Ми мусимо навчитися чути себе українцями— не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його».
І. Франко. Одвертий лист до галицької молодежі


Сьогодні, вчора і завтра в моїй країні йде війна. Україну роздирає на частини.  І те, що я вбачаю головною проблемою нації – це питання національної єдності. Ми живемо в тому історичному моменті, коли перед кожною людиною, що проживає на території  України, постає одне важливе питання: не просто «бути чи не бути українцем?», а  «лишатися українцем чи ні?».  І вже далі «Лишатися в Україні – чи ні?..»

Детальніше...

Франко вважав чи не найважливішим для себе завданням змагатися за піднесення національної свідомості свого народу, утвердження національної солідарності, закликаючи провідників свого народу, передусім національних провідників, духовну та інтелектуальну еліту, терпляче і жертовно нести в народні маси слово правди, віри і надії рідною мовою.

Українську націю він уявляв як суцільний культурний організм. Тобто, має сформуватися національна спільнота — єдина, нероздільна, здатна, здібна до самостійно культурного і політичного життя.

Іван Франко з болем і переживанням сприймав замішання ідей і думок у головах галицьких русинів щодо національної ідентичності, власної батьківщини, навіть мови. Тому він й обстоював необхідність піднесення саме культурно-духовного рівня народних мас.  Франко закликає письменників, учених не собою, не своєю особою зацікавлювати публіку, а передусім «розбуркати в ній ідейне, духове життя, бажання освіти й поступу, бажання естетичних вдоволень…»

Детальніше...