Лише ставши особистістю, людина може возвеличитися
над собою, як живою істотою


Більшість сучасних мислителів вважає, що проблема людини займає найважливіше місце у філософії. Особливістю цієї проблеми є те, що порушує й низку інших питань, зокрема: місце людини у світі, розуміння нею сенсу життя, ставлення людини до суспільства і природи, осмислення власної перспективи внутрішнього розвитку.

Людина – це органічне поєднання і суперечливість  природного і суспільного. Розмірковуючи над кожним життєвим кроком людини, важко розрізнити, наприклад, де закінчується психічний процес, а де починається моральний вибір людини?

Із поняттям «людина» ми тісно пов’язуємо поняття «індивід», «індивідуальність», «особистість». Під першим ми  розуміємо окремого представника людського роду, який – з логічної точки зору – співвідноситься з поняттям «людина»  як загальне і одиничне. Близьким до нього є поняття індивідуальності, адже індивідуальність – це унікальне втілення загальнолюдського в одній особистості; це щось самобутнє та неповторне в людині, що відрізняє її від інших.
Ми можемо зазначити, що, у принципі, кожна людина є індивідуальною та неповторною. Але чому так відбувається, якщо із суспільної точки зору всі люди народжуються приблизно з однаковими природними властивостями?

Гегель розглядав індивіда в контексті соціально-історичного цілого, як продукт діяльності у суспільній взаємодії, коли відбувається опредметнення людської сутності.

А відбувається це так тому, що в суспільному житі кожна людина наштовхується на багатомірність форм поведінки, часто з протилежними, взаємно неузгодженими способами життя. Отже те, що певна людина сприймає як власну лінію поведінки, породжує питання про «правоту» людини, про її «моральну позицію» або «моральний вибір». Індивіду доводиться постійно визначатись з особливими певними життєвими орієнтирами, коли обставини пропонують кілька варіантів дій,  і потрібно віддавати перевагу одному, навіть  всупереч усім іншим.

У своєму житті кожна людина загнана в певні рамки, в які її ставить оточення та умови життя. Уже сформована особистість стоїть перед нелегким вибором, а саме: підпорядковувати своє існування, свої прагнення та мрії цим рамкам чи реалізувати себе повною мірою за цими межами?

Сама можливість вибору в  широкому діапазоні життєвих об’єктів має ту підставу, що людина оволодіває особливою родовою рисою – здатністю до духовно-практичного самовизначення, морального самоусвідомлення, в якому сам феномен вибору відіграє вирішальну роль.

Люди, наприклад, перебуваючи у суспільстві, навіть у найменшій його одиниці – сім’ї, можуть існувати лише заради власного задоволення, а можуть жити заради інших і знайти в цьому сенс життя.  Тобто кожен стоїть перед вибором: бути егоїстом або альтруїстом, визначивши для себе – принести в жертву власне існування чи залишатись осторонь  життєвих максимумів  Добра  і  Зла?

Ось на моїх очах типовий життєвий приклад: молода пара закоханих одружується і, начебто, все добре, але життя висуває радикальну проблему -  жінка не може народити дитину (за причиною дуже слабкого здоров’я ). Всі їхні мрії про велику щасливу сім’ю вщент розвіялися, бо доля зіграла з ними поганий жарт. І тут ці люди стоять перед вибором: продовжити життя заради себе (за порадами довколишніх) чи присвятити його іншій дитині і все ж здійснити свою мрію? Вибір, безперечно, складний, адже життя поставило їх в небажані рамки. Проте ці люди вирішили ризикнути, вчинити за своїм духовним покликанням, розламали ті тісні рамки, в яких вони опинилися. Вони всиновили новонародженого хлопчика, який виявися дуже здібним до навчання та приносив своїм Батькам багато радості. Чоловік і дружина жодного разу  не пошкодували про свій вибір і досі гордяться своїм вчинком. Хлопчик став сенсом їхнього життя тим, що досі тримає їх на цьому світі.

Духовне збагачення дозволяє людині піднестися над обставинами, вийти за межі безпосередньої необхідності, в яку її закуто суспільними вимогами, за межі диктованої цими обставинами поведінки. Вибір стає вирішальним важелем визначення людської моральності, а отже формування особистості. 

Ступінь свободи морального вибору, прийняття чи неприйняття як зовнішніх, так і внутрішніх засад поведінки, стає найсуттєвішим фактором духовно-практичного зростання людини, формування її морального ідеалу. Ця вимога моральної поведінки завжди звернена до самосвідомості, звідси  й до волі людини, що передбачає здатність переступити всі «самообмеження» та «панувати над самим собою», прийнявши всю відповідальність за обраний вчинок і, таким чином, заявивши про себе як сформовану особистість.

У повсякденній практичній діяльності людина зустрічається з конкретними умовами життя, соціальними та економічними відносинами, рівнем наявної культури. Саме ці умови формують коло інтересів, устремлінь, потреб, що утворюють певну низку можливостей вибору людиною напряму та сенсу своєї діяльності, будують норми й створюють ті критерії, які надають їй можливість особистісно сформуватися та обрати свій життєвий шлях.

Звичайно, для людини дуже важливо у процесі самореалізації здійснити свої наміри, цілі. Але ще важливіше усвідомити значимість цих цілей й намірів – тобто  в якому відношенні вони перебувають щодо особистісних моральних ідеалів. Тому що за будь-яких обставин у внутрішньому світі особистісно сформованої людини виникає певна колізія щодо них, коли необхідно взяти на себе відповідальність за реалізацію своєї долі, життєвої мрії як мети.

Таким чином, вплив обставин на людину завжди трансформується через позицію людини щодо них. В акті самого морального вибору особистість не тільки демонструє власну позицію, а й, по, суті пояснює її, оскільки це водночас демонстрація системи ідеалів і цінностей особистості, що стоять за нею. Відомий спеціаліст з питань психології особистості, австрійський вчений В. Франкл якось зауважив: «У кожну мить свого життя людина займає позицію як щодо природного та соціального оточення зовнішнього середовища, так і щодо вітального психофізичного внутрішнього світу, внутрішнього середовища. Й те, що може протистояти всьому соціальному, тілесному і навіть психічному в людині, ми й називаємо духовним в ній, тобто її вміння виходити за свої межі».

У своїх вчинках людина є відповідальною не тільки перед собою, але й  перед іншими людьми. Глибока моральна відповідальність перед іншими формується через соціокультурну і психологічну залежність особистості від суспільства. Це пояснюється тим, що людина не може жити поза суспільством, бути незалежною від нього. А, отже, передусім у суспільстві людина, особистість черпає свою життєву наснагу, приймаючи у свій внутрішній світ його орієнтири, цілі, ідеали, обставини. Кожна людина залежна від інших самою суттю свого існування, як  інші залежні від неї в міру суспільної ролі її як особистості. І саме в цьому лежать коріння моральної відповідальності особистості за свій життєвий вибір перед довколишніми.

«Людина відповідальна перед собою, а перед іншими - лише тією мірою, в якій вона визнає їх своїми-іншими, тобто частиною своєї суверенності, в якій інших вона сприймає як продовження самої себе», – говорить В.Франкл. Врахування інтересів інших тут розуміється як природне прагнення людини створити власний зовнішній світ. Це прагнення людини, яка живе серед інших і завжди виходить за межі власного «Я» своїми особистісними моральними і духовними цінностями. Вона ніби продовжується через «інших» і тим самим будує своє «Я» як унікальна особистість. Вона підносить ідеали свого «продовження» до нових ціннісних вимог через наочний приклад власного вибору під час здійснення морального вчинку. І вся нелогічність такого вчинку стає логічною  у визначенні такої людини як особистості.

Койса Беттіна - студентка Закарпатського державного університету. Рішенням конкурсної комісії цьому есе було призначено 3 місце.