Самому себе вдосконалювати, самому себе навчати та, у випадку схильності до зла, розвивати в собі моральні якості – ось у чому обов’язки людини

Важливим елементом для розуміння філософії Е. Канта є його погляд на Просвітництво. На думку основоположника німецької класичної філософії, це самостійний вихід із стану «залежного», звільнення від керівника, опікуна. Для нього значимо не те, щоб невіглас перебував під впливом, а навпаки, щоб міг наодинці зустрітися з собою та власним розумом, який розкрив би як фундамент своєї волі. Тут важливо вказати, що Кант проголошує ідею «авангардної моралі». Чому саме передової і який сенс вона повинна мати в нашому розумінні? Доречно відразу зазначати, що мораль – це не якась сукупність незмінних норм і традицій, даних людині від самого початку. Також не потрібно плутати такий тезис із моральним законом, який проголошує у своїй філософії Е. Кант. Можна, звісно, мудро заперечити і сказати: «А як же золоте правило моралі?». Звичайно, таке правило є, але й у наш час воно віднайшло своє доповнення в так званому алмазному правилі етики. Тому, потрібно визнати, що мораль по своїй суті завжди збагачується новими смислами та вимірами.

Наголосимо, що моральність не є запрограмованою, а тому, залежить лише від самої людини. Можемо знову заперечити: суспільство завжди дбає про дітей, людям ніколи не байдуже, ким виросте дитина і якою особистістю вона стане. Проте послідовний філософ зосереджує увагу на просвітництві як на само-просвітництві, а не як на дії просвітника стосовно того, кого піддає своєму впливові. Зовнішнє втручання ніяк зіграє тут першу скрипку, бо існують проблеми, які може вирішувати тільки повнолітня людина.

Крім того, варто зазначити, що друга ідея висвітлення й пояснення характеру Просвітництва належала М. Мендельсону. Його концепція є також суттєвою, але може мати аморальний характер, як і в Канта. М. Мендельсон проголошує: «Зловживання просвітництвом ослаблює моральне відчуття, веде до черствості, егоїзму, нерелігійності й анархії… Просвітництво, безсумнівно необхідне для людей, не може поширюватися на прошарки без того, щоб державний устрій не стояв перед загрозою знищення. Тут філософія замовкає. Нехай необхідність диктує свої закони, більше того викує кайдани, якими пов’яже людство, щоб зламати його і постійно тримати під тиском». Потрібно погодитися, що таке суспільство не втілює в собі високий ідеал.

Поняття права, яке безпосередньо пов’язане в багатьох філософів з ідеями вищого блага, відіграє тут чи не найважливішу роль. Проблему можна розглядати у двох вимірах – загальнолюдському та суб’єктивно-конкретному: обов’язок і любов, справедливість і милість, жертовність і самоутвердження, альтруїзму і егоїзму. З такої етики випливає, що І. Кант для буття людини у своїй сутності оповіщає про важливість просвітництва й моральності. Ця теза йде далі від його послідовника філософа Г. Гегеля, який проголошує у своїй доктрині права прерогативу розпорядження людським буттям. Кант виходить із суб’єктивізму, піднесеного до всезагального закону. Така проблема не передбачає насилля, тобто якщо брати до уваги суб’єктивізм, ми не змішуємо інститут права та моралі. Мораль, будучи суб’єктивною, не зможе стати аморальною (прикладом може бути  СРСР). Обов’язок людини зосереджений у її праві на обмеження власної свободи, у спільному обмеженні кожного, в прагненні до всезагального закону як найвищої цінності. У чому ж таки етика Канта є високоідейною? Тут першорядною є відповідальність особи, яка хоче бути людиною. Наприклад, якщо покарання передбачене законом, то воно виражає лише практичне застосування дії стосовно особи, але якщо ми говоримо про моральний осуд, суб’єктивний, то велике значення мають докори власної совісті, які є одним із визначальних факторів у формуванні людини. Усе-таки потрібно пам’ятати, що кожна з цих форм є важливою. Якщо не буде розвинених інститутів права, то не буде розвитку моралі.

Ідею Просвітництва вбачаємо в загальній закономірності поступального розвитку першого і другого. Де одному важко існувати без іншого, право має забезпечити розвиток моралі. Можливість прогресу права залежить від самовдосконалення та навчання кожного. У цьому контексті доречно наголосити, що ми повинні зберегти «простір чистоти», де право не зможе діяти на особистість. Необхідно обмежити його вплив на приватне життя людини для розвитку само-просвітництва в собі. Тоді в ось такому «чистому просторі» члени соціуму зможуть взаємодіяти й акумулювати моральний досвід, який пізніше стане загальнолюдським. Кант застерігає нас від само-просвітництва, він передбачає, що воно веде до зла.

Проте, що таке зло і як воно пов’язане з просвітництвом? Дослідники вбачають у злі такі протоформи: перша – коли суб’єкт під час свого становлення завдає шкоди іншим людям і призводить до їх знищення; друга –  коли в процесі нашого утвердження інші стають для нас, а можливо, і для себе, засобом, їхнє буття стає інертним щодо навколишнього світу. Таке розуміння людськості перетинається з платонівським розумінням філософа. Коли Кант говорить про перший аспект, стверджує, що він може виражатися в таких якостях як гнів, ненависть. Другий же проявляється в безвольності, боягузтві. Ідеї Платона, попри експансіоністські настрої його філософії стосовно людей, перетинаються з завданням людини І. Канта. Це відбувається завдяки тому, що давньогрецький філософ робить акцент на знаходженні рівноваги між властивостями, які повинні бути притаманні філософу. Коли Кант говорить про обов’язки людини, то передусім звертається до однієї з категорій моральної свідомості – відповідальності, яка має активізувати в людині особливий особистісний вимір і розкрити спосіб діяльності індивідуальної свідомості для здійснення себе як людини.

На перший погляд здається, що етика І. Канта засуджує чуттєві спокуси й обмежує людину у своєму бутті. Проте, якщо розглядати моральність у загальнолюдському імперативному вимірі, то можна прийти до висновку, що суть справи лежить у духовній площині людського буття, у вольовому рішенні, що здійснює кожен суб’єкт, беручи на себе відповідальність. Говорячи про І. Канта як про «авангардиста», ми можемо натрапити на його філософський перетин із думками Ф. Ніцше. В останнього ж роль тіла не повинна знецінюватися перед духовним началом: ««Я тіло і душа» – так говорить дитина. І чому не говорити як діти?». Така думка наголошує на тілесній необхідності та зверненні не тільки до чогось метафізичного. Для її розуміння можна скористатися словами з Нового Заповіту: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби». Пам’ятаємо, що Ніцше завжди шукав Бога, а Кант проголосив моральний імператив для доведення його буття. Можемо стверджувати, що саме світло мудрості, якого буде досягати людина шляхом свого просвітлення, дозволить їй урятуватися, керуючись своїми моральними якостями. Обов’язок людини полягає в досяганні людськості. Питання «Що я можу робити?», «Що я можу знати?» переходять у інший вимір пізнання. Хіба це не авангардизм? Бо що ж таке «людина»?

Про автора: Марченко Богдан – студент 4 курсу, спеціальності «Культурологія» Національного університету «Острозька академія»

Рішенням конкурсної комісії Марченко Богдан зайняв 3 місце у конкурсі філософського есе - 2014