Усі види мистецтва служать найбільшому з мистецтв –
мистецтву жити на землі.
Бертольд Брехт


Подорожуючи обширними просторами інтернету, надзвичайно легко можна натрапити на різноманітні визначення загадкового терміна «культура». Проаналізувавши на диво примітивну, а іноді й неординарну семантику цього слова, пересічна людина створює звичайну комірку у своїй скарбниці пам'яті для збереження дорогоцінних думок якогось невідомого індивіда.

Червоною ниткою крізь примхливу канву сучасного світу, зітканого із мільярдів суперечностей та парадоксів, проходить класичне твердження, що «культура» - це сукупність матеріальних та духовних цінностей людства в процесі його історичного становлення. Проте, на мою думку, поняття «культура» не варто трактувати лише як синтез багатьох філософських та естетичних концепцій чи, можливо, чітко встановлену кількість  речових пам'яток. Поряд з людиною завжди горів вогонь   мистецтва як першовитоку входження приземлено-згрубілої людини з її природними тваринними інстинктами у світ високо піднесений духовно та морально. Тому будь-які культурні зрушення – це насамперед сходинки людської істоти на вершину до відкриття неймовірного таланту і набуття захмарних здібностей, які не лише дають можливість реалізувати потужний інтелектуальний потенціал національної еліти, але й втілити апофеоз приборкання людини своєї свідомості та здатності оволодіти кращими здобутками світової культури.



У кожній країні існують різні особливості: світогляд, менталітет, мова, історія, переконання, звичаї та традиції – усе це створює неймовірну культуру, якій притаманна здатність зберігати свою самобутність та унікальність впродовж віків. Україна не є винятком, і тому закономірним є прагнення простежити її роль у європейському контексті химерного переплетення різноманітних художніх елементів.

Особливістю української культури є те, що своїм корінням вона сягає ще часів Київської Русі та зуміла зберегти кращі здобутки такої сильної та незламної держави. Наріжним каменем було ніщо інше як «народна культура». Так, саме народна. Тісно пов'язана із незламним, волелюбним українським народом, його побутом та злободенною повсякденністю. Саме ці мікроісторичні основи життя створюють і на сьогодні могутній струмінь існування всієї світовою політичної та економічної системи. Чи задумувались ви коли-небудь про те, що взаємодія двох діаметрально протилежних світів, абсолютно не схожих один на одного, лише, переймаючи взаємовигідну форму існування, забезпечують функціонування надзвичайно потужного та величезного механізму - світової цивілізації?

Мені здається, що було б цілком логічно прирівняти особливий світ думок та почуттів, який можна так витончено та неповторно втілити у русі пензля, у слові, у жесті актора, у музикальному ансамблі, у високій чи низькій ноті пісні  чи, можливо, кадрі кінофільму, до вибагливого ланцюжка подій більш вагомого світового значення, як ось  економічні явища, підігнані під якісь особливі закони, політичні катаклізми, що вириваються на поверхню зі швидкістю світла, чи діяльності видатних історичних персоналій у руслі практичного раціоналізму та прагматичної доцільності.

Якщо ж звернутися до ментального рівня українського митця, то вистачить лише фундаментальних знань його історії, щоб висловити свої співчуття та надії на неодмінне одужання від прищепленої рабської психології, почуття меншовартості та незначущості.

На ниві української культури плідно працюють талановиті майстри, які мають на меті поглибити культорологічні уявлення рідного  народу про природу, естетичні принципи мистецтва, коли гостро постає проблема формування оточення людини, естетизації її побуту, метою якого є прагнення привнести красу в життя.

Відкинувши запропоновані гасла «соціалістичного реалізму» у 90-х роках ХХ століття, українські митці розпочали нову еру створення неперевершених шедеврів живопису та театрального мистецтва, які своєю глибиної та творчою проникливістю можуть позмагатись із визнаними роботами світу.

Ще у горезвісних 90-х роках ХХ століття було свторено українську постмодерністську школу у живописі, засновниками якої були С. Ликов, В. Рябченко, О. Ройтбурд, А. Савадов, О. Гнилицький. Художникам вдається поєднувати різні стилі мистецтва, синтезуючи свій власний унікальний феномен стилю, пронизаний живим емоціями, переживанням та непересічної формою експресії.

Театральне мистецтво в Україні розвивається успішно. Високими досягненнями можуть засліплювати комерційні проекти, серед яких «Бенюк і Хостікоєв», які дебютували п'єсою  «Синьйор з вищого світу» та «Біла ворона». Театр імені Івана Франка у Києві вразив українських жителів мюзиклом «Ех, мушкетери, мушкетери».

Взагалі магічний зв'язок театру із дійсністю справді відкриває людині прекрасне через призму сценічних слів, жестів, міміки, декорацій. Який іще вид мистецтва може уподібнитись до машини часу та повернути нас на величезну кількість років назад, у минуле зробити його близьким, зрозумілим. Враховуючи вище зазначене, зрозумілими та повними сенсу і глибоких міркувань здаватимуться тепер слова Вольтера: «Земля – це величезний театр, у  якому одна і та сама трагедія грається під різними назвами»

Універсальною мовою людства є музика. Вона не лише впливає на людську свідомість, підсилюючи настрій чи думки, але й народжує мрії, сподівання, наснажує надією на краще.

Яскравим свідченням цього може бути непримітний хід розвитку музичного мистецтва в Україні. С. Ротару, В. Зінкевич, І. Попович, О. Білозір, А. Кудлай, Т. Повалій, О. Скрипка, О. Пономарьов, І. Білик, групи «ВВ», «Океан Ельзи» відомі далеко за межами своєї Батьківщини. Зрозумілим є те, що це варто розцінювати як неабияке досягнення вітчизняної музики.

Ґрунтовними та фундаментальними є досягнення українських митців і у сфері літератури. Напевно, сучасний літературний процес вкотре доводить переконливе твердження Григорія Сковороди: « Не розум від книг, а книги від розуму з’явилися».

Нова генерація талановитих митців шукає нові шляхи створення прекрасного, удосконалення найдовершенішої форми детального зображення та блискавичної передачі всіх таємниць, породжених еволюційним процесом людства. Разом із тим, майстри слова не забувають про злободенні явища, які з несамовитою силою турбують сучасне суспільство, яке здається затягнутим тванню, байдужим, глухим та сліпим до очевидних проблем та труднощів.

Представниками літературного процесу в Україні є Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Борис Олійник,  Юрій Іздрик, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська. Ці особистості відомі за кордоном та здобули не лише світову славу, а й найцінніше з-понад усіх нагород – тонке відчуття назрілих подій та явищ, вміння пророчити майбутнє та свідомо культивувати ґрунт українських сердець освітою, просвітницькими поглядами й завуальованими посланнями до прийдешніх поколінь.

До речі, прикро згадувати про те, що паростки українського національного відродження, а разом з тим і культурних надбань, часто зазнавали нищівної критики, ставали об’єктами цькувань з боку імперіалістичної влади, яка дбала про засилля своєї утопічної та химерної ідеології у всіх сферах життя, зокрема в духовній. Адже ні для кого не секрет, що саме свідомість людини є наріжним каменем її основ буття. І якщо виникає потреба сколихнути гармонійний світ її існування, потрібно просто змінити розмах обертів коліщаток її мозку, примусити її розірвати павутину старовинних пережитків минулого та повернути своє обличчя до свіжих відкриттів, нових досягнень та здобутків.

Різноманітні дослідження у галузі філософії, історії, релігії, соціології, символіки, політології, які гармонійно поєднуються у неповторний гобелен мистецтва, охоплюють усі сфери діяльності людини. Ці витвори стають свідками подій, про які так кортить дізнатися людям.

Проблеми української культури неважко простежити, адже вони виявляються і в повсякденному житті, коли людина відчуває брак духовної енергії та моральної насолоди. Чомусь над Україною вже давно зібралась темна хмара епікурейства та обскурантизму. Іноді ми дивуємося, чому більша частина людей так прагне оволодіти європейськими культурними здобутками, однак вважає недоцільним відвідувати театри та музеї,викроїти час для пізнання нових форм мистецтва, його здобутків, свіжої інтерпретації. Вражає ще більше і те, що підростаюче покоління ладне втопити свої молоді роки у розвагах та земних насолодах, аніж зануритися у глибокий світ думок та шаленого пориву почуттів, духовного відродження.

На мій погляд, українська культура має всі шанси на повноцінний розвиток та заслуговує піднятися на щабель вище у світовому контексті культурних здобутків. Ми маємо потужний фізичний та інтелектуальний потенціал, який може стати інструментом для реалізації заповітних мрій. Єдине, чого нам справді бракує – це вміння раціонально використовувати власні ресурси, правильно та чітко розставляти пріоритети та здатність досягти паритету між необхідним і бажаним.

Возович Анастасія - 11 клас Кам'янець-Подільська школа І-ІІІ ступенів №10 Хмельницька область
Есе підготовлене в рамках Всеукраїнської олімпіади з культурології - 2017