Відвідавши багато виставок, я дійшла висновку, що мистецтво є одним  із найпрекрасніших творінь людства.  У  сучасному світі є мільйони цікавих музеїв, де можна побачити все удосконаленні праці видатних і надзвичайно геніальних людей.  Особисто я найбільше захоплююсь живописом, можливо, тому що сама полюбляю малювати і розумію досконало, що саме хотів показати чи зобразити на своїй картині художник.                        

Я можу з точністю сказати, ще з давніх давен, коли люди, ще зовсім не мали цивілізації, але уже тоді, могли творити. Малюючи на стінах, вони ніби розповідали про своє життя, свої успіхи чи біди, немов вселяючи у похмурі печери,  якесь нове і загадкове життя. З часом їхні навики покращувалися, чудовими візерунками вони прикрашали усі свої речі та будівлі. Розмальовуючи свої хати, давні українці добавляли у  життя все більше красок, так як воно було у них таке важке і болісне. Ці постійні війни, революції, повстання та постійні намагання ворогів захопити їхню землю, сильно виснажували наш народ. І у такій своїй творчості вони ніби хоті хоч трішечки уявити, пожити тим щасливим  життя, якого у них не було. Що можна сказати про ті самі мозаїки, якими прикрашені відомі та стародавні храми. Чесно кажучи, я  захоплююся таким цінними талантами тогочасних людей, адже то були справжні творці.


У сучасному світі художники дійшли, я вважаю, до максимальної майстерності у своєму ремеслі. Теперішні художники малюють просто здавалось би не можливе. Побачивши декілька картин Алісса Монкса, Антоніо Финєллі, Фламінія Карлоні та Деніса Чернова, я була в сильному шоці. Ці художники настільки точно малювали і малюють свої картини, що важко знайти різницю між їхньою картиною та людьми, яких вони зображували. Настільки талановито і майстерно вони передали  настрій тих людей, їхній стан душі. Коли я дивилась на ці картини, я не могла відвернути погляду, адже вони настільки зворушують і показують сучасне життя. Така тонка робота пензликами просто захоплює, не можливо повністю описати того, як тонко і з якою точністю працював митець, яке сильне, надзвичайне у нього було терпіння, закінчити свій шедевр. Як ніжно і плавно переливаються кольори, як чітко побудовані лінії, можна було б сказати ідеально. А що вже говорити про картини звичайним простим олівцем, там взагалі потрібно мати надзвичайний зір, відчувати картину, мати надзвичайну інтуїцію, щоб підібрати правильні тони, ніби поринути у то загадкове життя самої картини.  Але все ж я боюсь сказати, що хоч і їх роботи доволі складні, але депресивні та не мають особливого смислу.        

Можливо зараз я трішечки відійду від теми сучасного та минулого живопису, надіюсь це не буде такою проблемою для вас. Тому, що я хотіла б розповісти про те божественне місце, де я побувала минулого року. Не хочу мучити вашу цікавість і скажу швидко, що це прекрасне місце – Лувр в Парижі. Доволі важко було туди попасти та отримати білети, але я все ж добилася того, чого хотіла. Що ж, коли зайти на цю виставку, то з першого кроку приходить таке відчуття, як ніби ти потрапляєш у ту епоху, коли ці картини були створені. Усі картини були надзвичайні, але мене найбільше зацікавили декілька картин. Особливо вразила мене їхня загадковість і легенда написання. Першою я б хотіла представити вам знамениту картину, яка називається «Човен дурнів» талановитого нідерландського художника  Ієронімуса Босха. На ній зображено човен, який пливе по безкрайому степу, на ньому чомусь є величезне дерево у листках, якого сидить сова. Вітрил зовсім не має, човном керує лише один персонаж. Їхній корабель став. Ніби кімнатою розваг, де подбали навіть про охолодження випивки, деякі персонажі намагаються вилізти на борт, ризикуючи перевернути корабель. Можна зрозуміти, що рано чи пізно човен потоне  із-за найменшої  необережності членів так званої команди, а отже можна вважати що всі на борту мерці. Цією картиною, особисто я вважаю,  художник хотів показати тогочасне вірування, адже усі герої є церковними служителями, постійно роблять гріхи і віруючих, межі гріхів яких просто не можливо описати.                            

Наступна картина, яка мені дуже сподобалася – це «Циганка» Франса Галса. На ній зображена жінка з чорним рідким волоссям, також можна побачити частину її одягу. У її погляді я бачу радість, хитрість і підступність, ніби вона щойно обманом отримала те, що хотіла. Одразу видно, що дівчина не вихована і почувається дуже вільною, що звісно в деякій мірі сподобалось мені.

«Свобода, що веде народ» Ежена Делакруа. У своїй картині він зобразив французьку революцію, море трупів, багато злих та готових боротися за краще життя людей. У центрі художник намалював жінку з оголеними грудьми, яка веде народ у бій. Одразу відчувається сила цієї роботи, ті відчуття, які хотів передати Ежена. Перехоплює просто  подих, коли дивишся на цю картину.       
Особливо мене вразила картина «Пліт медузи», так як художник прекрасно зобразив велику трагедію. Історія через, яку була написана картина просто шокує. У Франції під час наполеонівської війни, щоб врятувати 400 людей був зроблений корабель під назвою «Медуза», який мав доправити потерпілих до Африки, але запливши на мілину, капітан команди вирішив побудувати пліт. І тоді, коли закінчилися запаси їжі, на плоті почався масовий канібалізм, із 150 людей вижили лише 15. На картині зображені всі ті біди і муки тих людей, які були жертвами катастрофи. Можна побачити криваві тіла, сильний вітер який ніби хоче перевернути пліт з людьми та сильні хвилі. Мене глибоко вразила майстерність цього художника, показати усі відчуття, усю історію тієї події. А також зображення чітких і зрозумілих об’єктів картини.

 

Також не можливо не сказати про знамениту картину Леонардо да Вінчі «Мона Ліза». Найвідоміша та найдосконаліша картина усіх часів і народів. Та я впевнена, що вона б не була такою унікальною якби не її неперевершена  історія.  Леонардо завжди науково ставився до своїх робіт і тонко підкреслював усю красу того живого і прекрасного на картині. Її загадкова постать ніби притягує до себе, але складені руки на стінці стільця, ніби перешкоджають, якомусь інтимному і щирому почуттю. Здається, що художник і його персонаж на картині мають, якийсь не видимий зв'язок. Мій погляд. Ніби притягує до освітленого обличчя Мони Лізи, її погляд такий щирий та сповнений, якоїсь таємниці, яку колись ти все ж таки зможеш відгадати, якщо вона звісно захоче відкритися тобі. Її прекрасна і незвичайна посмішка і досі величезна загадка для усього людства. Таке враження, що у саму картину вселився дух стародавньої жінки, її надзвичайна душевна краса. І справді, коли подивишся картині у вічі, то таке відчуття, як ніби, вона дивиться на тебе і мило посміхається адже все прекрасне, ще має статися і вона це знає, тому що також проходила свій певний шлях в житті. Цей портрет я можу назвати шедевром світового живопису, найрідкіснішим талантом підкреслювати усі тонкості жіночої душі.           

Ще одна прекрасна картина і нажаль уже остання – це « Аполлон і Марсій». Історій її написання доволі цікава адже вона пов’язана з міфологією. Історія починається тим, що Боги подарували Марсію дар божественно грати на флейті. Коли Марсій запишався своїм непереможним даром, то вирішив дати виклик самому Аполлону.  Побачивши таку нахабність простого смертного, Бог не міг промовчати і вирішив провчити нахабу. В музикальному поєдинку Аполлон звичайно виграв, а за таку сильну самовпевненість та нахабство з Марсія було заживо знято шкіру. Звісно жахливого кінця на картині не має, але все ж художник зобразив сам поєдинок двох сильних музикантів. Зізнаюся, що картина дуже цікава і вражає своєю майстерністю. Звісно у всі часи були художники, які своїми роботами хоч трішечки, але змінювали світ.

Можна описувати і безкінечно захоплюватися деяким картинами адже в них розкривається усе наше життя, наші страждання, наша любов, історія. Я могла б годинами розповідати  про техніку, майстерність зобразити, якусь певну історію однією картиною. Адже дивлячись на кожну картину, знаходячи все новіші, якісь моменти в ній, талановита і розумна людина могла б написати невеличку розповідь, що відбувається на полотні. Я схильна до того, що усі картини мають свою душу адже кожен художник віддає шматочок себе їй. Не знаю можливо ця версія здаватиметься вам смішною, але у мене є теорія того , що праці цих митців оживають у музеях тоді, коли немає відвідувачів, працівники уже пішли додому, а охоронець тихо спить у своєму кабінеті. Вони ніби живуть своїм життя, яке їм дав сам творець. Можливо, ще й у тих образах вселилися душі тих людей, яких було зображено і вони живуть і дивляться на світ, хоч і іншими, але такими ж емоційними  і життєрадісними, якими були раніше.

Як хоч і не професійний художник, але все ж людина яка полюбляє малювати, я можу з впевненістю сказати, що праця будь-якого художника по своєму прекрасна і не слід відкрито висловлювати свою негативну думку, щодо його роботи. Як починався один із знаменитих віршів видатного російського поета Семена Фейтена «Художника, образити може кожен». І дійсно сказавши те, що його картина жахлива глибоко образить митця адже він вкладав роботу свою душу, свої переживання, самого себе. Я впевнена, що кожна б людина дуже б засумувала ,  якщо хтось би почав критикувати її роботу, над якою вона дуже сильно працювала і представляла, що це шедевр, що люди будуть захоплюватися її, на приклад,  картиною.


Татарінова Катерина - 10 клас Навчально-виховний комплекс  «ЗШ I-III ступенів-гімназія№2» м. Гнівань  Вінницька область

Есе виконане в рамках проведення Всеукраїнської олімпіади з культурології - 2017