Рецензії:

Актульним у сучасних умовах життя виглядає третій випуск журналу «Спільне», де піднімається питання політики освіти. Йдеться не тільки про теоретичні або й зовсім абстрактні розмови про освіту, а безпосередній її вимір у реальному житті. Прагнення повністю контролювати університет, школу та інші навчальні заклади не може не турбувати, що висвітлено на сторінках нового випуску.

У першому розділі звертається увага на трансформації вищої освіти. Крейґ Калхун у статті «Університет у кризі?» намагається з’ясувати причини і наслідки кризи університету не тільки як навчальної структури, але й соціальної. Фокусування на більш ширшому аспекті питання нагадує про непростий шлях функціонування і формування університету як комунікативного і пізнавального середовища людського життя. Цілком логічним є таке інтерв’ю Калхуна, де продовжується та ж сама тема, але у діалогічному форматі. Однак Ендрю Росс у тексті «Глобальний університет» розглядає проблему університету не тільки як сукупність локальних історії і традицій, а й загалом як певну планетарну сітку, де існують одні і ті ж проблеми. Не менш цікавим видається інтерв’ю із Шарлем Сульє і Алєксандром Бібковим про стан освіти у Франції і Росії. До відома читачів, Сульє є відомим соціологом та учнем П’єра Бурдьє, що додає інтерв’ю особливої глибини та аналітичності.

Детальніше...

Останнього фільму від Андерсона чекали всі. Після «Нафти» потрібно було вирішити раз і назавжди, хто сьогодні головний режисер сучасної Америки (цікаво, що на цей статус претендує ще один непересічний режисер із однойменним прізвищем – Уес Андерсон). На щастя, від «Майстера» ви не отримуєте остаточної відповіді не тільки на це питання, але й загалом на будь-яку естетичну претензію. «Майстер» – це не просто кіно, а річ-в-собі, образ-хамелеон, галюциногенна мозаїка. Історія про взаємовідносини між пройдисвітом Фредді Саттоном та наставником «майстром» Ланкастером Доддом може бути реалізацією двох юнгівських архетипів – трікстера та самості відповідно, але й може зовсім нею не бути. Цікаво, що тематично історія є не тільки продовженням аналогічних стосунків у «Нафті», але й найменш вдалої картини Андерсона «Рокова вісімка». Але ось саме питання казуальної зустрічі Майстра (старшого, мудрого) та Послідовника (молодшого, непередбачуваного) доводиться до блискучої постановки саме тут. Навіть до такої, коли фігура майстра постає симбіозом із обох тіл – Фредді і власне Ланкастера – неминуче деструктивної, але однаково гіпнотичної. Якщо хочете, «Майстер» є тим фільмом, яким би режисер хотів бачити свій дебют.

Детальніше...

Бодріяр Жан
Фатальні стратегії
Львів: кальварія, 2010


Книга Ж. Бодріяра може бути проінтерпретована як своєрідна діагностика культурної, соціальної, політичної катастрофи сучасності. Це передусім катастрофа смислу. Хоча ми до кінця не маємо певності того, чи ця катастрофа вже сталася, а чи лише чекає на нас. Єдиними її ознаками є прагнення крайнощів, передусім на рівні об’єктів, що набивають ціну своєї сутності, зумовлюючи появу чистого об’єкта і його стратегії у вигляді суб’єкта. Сучасність характеризується тим, що об’єкт зникає з обрію суб’єкта і завдяки цьому залучає суб’єкта до своєї фатальної стратегії. Радикалізація усього в світі, набуття явищами своїх «гіпер-» форм, розчинення речей у «більш видимимому, ніж видимість», «ескалада фінальності» - такими поняттями філософ описує сучасний стан світу, його «патафізику».  Ми досягнули своєрідного, як твердить Бодріяр, dead point – «мертвого пункту, що в нім будь-яка система перетинає тендітну межу обернености, суперечности, сумніву, аби живцем увійти в не-суперечність, у своє власне розгублене споглядання, в екстаз...».

Детальніше...

А.Барікко. Без крові. Така історія.
Переклад з італ. Р.Скакуна, Ю.Григоренко.
Харків: Фоліо, 2011


Уперше українською мовою харківським видавництвом „Фоліо” опубліковано твори відомого європейського письменника Алесандро Барікко. Під однією обкладиною в серії „Карта світу” вміщено два романи – „Без крові” і „Така історія”. Перший переклав Р.Скакун, а другий, останній поки текст Барріко – Ю.Григоренко. Поява творів Алесандро Барікко є маленькою подією для українського читача, який ще не тримав в руках жодного тексту італійського автора.

Постать Алесандро Барікко може бути відома завдяки популярній стрічці „1900” („Тисяча дев’ятисотий”) Джузеппе Торнаторре, що отримала Оскара як кращий іноземний фільм. На встановлення стилю письма Барікко мали вплив два фактори – філософська та музична освіта. Можна сказати, що знанная „музичної грамоти” додає романам Барікко мелодійності, легкості і ритму, а філософія – глибини і чіткості думки.  Крім літературної діяльності, Барріко в Італії відомий як музичний критик, ведучий і журналіст. Найбільш популярним романом серед невеликого творчого доробку Барікко є „Море-океан”, який за свій маленький обсяг часто називають повістю, або й навіть оповіданням. Втім, автор наполягає, що це роман і сприймати його треба як епічний твір із широкою панорамою історій.

Детальніше...

Роман Петра Кралюка, що побачив світ у серії «Українська Кліо», розповідає про останні шість днів життя князя Василя-Костянтина Острозького, відсилаючись до документальних матерів і в такий спосіб популяризуючи багатий культурно-історичний спадок Острогіади. Дія твору розгортається довкола «загадкового» портрету князя Василя-Костянтина Острозького. На цьому портреті він постає перед нами «...як сила надійная. Як Острозька гора замкова з мурами фортечними», однак зображено його не із символом влади, але тримаючи в руках монети, що складає певну загадку для дослідників. Твір побуваний як своєрідний діалог між князем Острозьким та запрошеним художником Іваном, який цей портрет малює. Шість днів відводить князь малярові, щоб намалювати портрет, і протягом цих шести днів розповідає йому своє життя, представляючи власне бачення тих чи інших подій та даючи свою оцінку дій, які чинив він сам та інші тогочасні історичні особи; сам же маляр Іван лише час від часу кидає репліки, а інколи автор представляє нам його внутрішні рефлексії на ті чи інші слова князя, або ж дає йому можливість висловити альтернативну до князівської версії інтерпретацію подій. Твір, таким чином, постає, у певному сенсі, сповіддю князя Острозького, адже ці шість днів – це останні дні його життя. 

Разом з тим, це й історія творення світу князів Острозьких – одного з наймогутніших родів Волині, а, відповідно, шестиднев, протягом якого князь Острозький розповідає своє життя, перегукуються із біблійними шістьма днями творення світу. В спогадах князя Василя-Костянтина Острозького виринає увесь його рід, його предки та нащадки – наприклад, постать преподобного Феодосія (Федора) Острозького, що став святим Києво-Печерської лаври, чи князя Костянтина Івановича Острозького, який був «другим Аннібалом, Пірром та Сципіоном» та ін.

Детальніше...