Рецензії:

Останній фільм у всіх сенсах цього слова Бела Тарр постає як суцільна трагедія людського буття, поглинаючи і розпорошуючи нашу свідомість. Сюжет розгортається навколо міфічної історії про Фрідріха Ніцше, який у певний момент свого життя став свідком жорсткого побиття кобили. Ніцше в сльозах кинувся шкодувати кобилу, але жорстокий факт вандалізму глибоко вразив чутливого філософа і той замовк на одинадцять років. Це був той факт, після якого Ніцше остаточно збожеволів. Втім, історія продовжує розгортатись навколо кобили, яка живе у селянина і його доньки.

Практично у всіх фільмах Бела Тарр наявна тема апокаліпсису, кінця світу, самозгортання сущого, а тому «Туринська кобила» органічно вписується у цей есхатологічний контекст. Ні чогось стилістичного, формалістичного суттєво не змінилось: перед нами один і той же фільм, який Тарр послідовно і впевнено знімає протягом багатьох років. Кожен елемент, рух, погляд і краєвид вказує на мотив конечності світу, його обезсмислення і самодеструкцію. Відчуття кінця із кожним днем все більше загострюється. Герої збирають речі, виходять, йдуть за горизонт і повертаються, бо за пагорбами, за межею нічого нема.

Детальніше...

Вино і філософія. Симпозіум думки і келиха.
Стівен Д. Гейлз (упорядник). Переклад П.Таращука.
Київ: „Темпора”, 2010.


Тексти під загальною назвою „Вино і філософія” в цілому продовжують стратегію осмислення буденної культури сучасними філософами, яких об’єднав під однією обкладинкою Стівен Д. Гейзл. Книга є цілком органічним доповненням до збірки статей  „Пиво і філософія” і повністю відтворює її логіку, однак об’єктом аналізу цього разу постає вино. Очевидно, що вино складає не менш важливу складову людського буття або навіть більшу. Це пояснюється  практично вдвічі більшою кількістю наявних текстів, що розбиті на шість повноцінних глав.

Починаючи із загального екскурсу в культуру вина, автори переконливо стверджують про її тривалу історію встановлення. Так, Гарольд Таррент у своєму тексті „Вино в античній Греції. Деякі платоністські роздуми” цілком слушно фіксує відлік „розгортання” культури споживання вина від античної Греції.

Детальніше...

Пиво і філософія. Невивчене пиво не варто пити
Упорядник Стівен Д. Гейлз. Переклад П.Таращука.
Київ: Темпора, 2010


Збірка статтей під загальною назвою «Beer and Philosophy: The Unexamined Beer Isn’t Worth Drinking (Philosophy for Everyone)» з’явилась на західному культурному просторі 2007 року, а вже 2010 – український читач мав змогу долучитись до осмислення непересічної книжки. Основна ідея праці полягає в тому, щоби зібрати під однією обкладинкою міркування броварів і філософів про пиво. Попри те, що на титулі Фріц Олгоф зазначений як упорядник, справжнім «колекціонером» ідей є Стівен Д. Гейлз. Йому ж належить ще один збірник – «Вино і філософія». Стівен Гейлз зазначає, що «пиволюби і вчені у цій книжці мають розповісти чимало про те, як можна зміцнити свій розум, перехиляючи кухлі». Ідея упорядника видається дещо дивною, оскільки відразу виникає сумнів у можливості гартування розуму через алкоголь. Однак впродовж читання стилістично і жанрово різних текстів мимоволі розвіюється міт про деструктивний характер пива.

Детальніше...

Відомому педагогу радянського періоду Антону Макаренку приписують такий афоризм: «Книга – вільний політ авторської думки». Цікаво, чи направду цей політ аж настільки вільний чи, бува, не визначає його напрям глибоке занурення у котрусь тематичну площину, а  чи сильне та болісне переживання внутрішньої гризні літературного персонажа, зрештою письменницьке життя-буття у двох світах – дійсному і вигаданому, а коли цей вигаданий світ ще і насичений реальними історичними перипетіями, які щиро захоплюють автора…

У ході різних інтерв’ю цікаві до всього хроністи-репортери питають письменника про  те,  чи  хотів би  він написати твір,  який би  сподобався  всім. Закони  творчості стверджують,  що  таке  явище – рожева мрія  кожного. Між тим, у середовищі звичайних читачів незаперечним є міркування про те, що якісним можна назвати творіння, яке часто та охоче коментують, незалежно від емотивного забарвлення тих коментарів.

Детальніше...

(рецензія на: Петро Кралюк. Сильні та одинокі. – К.: Ярославів вал, 2011).

Сильні та одинокіЧого тільки не написано про Степана Бандеру! Навряд чи навіть найщиріші націоналісти від літератури перерахують усі ті нариси, дослідження та монографії, які дозволяють сучасному читачеві скласти уявлення про цього знаменитого на весь світ (і навіть на весь русскій мір!) українця. Щоправда, на відміну від багатьох інших героїв минулого, в художній творчості образ Степана Бандери представлений якось слабше. Не лише тому, що історичні постаті нашої бувальщини не користуються особливим попитом у сучасних письменників, а, й власне, через внутрішню проблемність самого персонажу. Надто складно вже відокремити емоційне від раціонального, суб’єктивне від об’єктивного, зрештою, національне від просто вселюдського... Тому, можливо, цілком закономірно, що один із перших художніх творів, присвячених Степану Бандері, був написаний зарубіжним автором («Замах» Адольфа ван Рієна, вперше опублікований в українському перекладі в 2002 році).

Детальніше...