Рецензії:

Рецензія на книги:
Кайку М. Візії: як наука змінить ХХІ сторіччя. – Львів: Літопис, 2004. – 544 с.
Кайку М. Гіперпростір: наукова одіссея крізь паралельні світи, викривлений час-простір і десятий вимір. – Львів: Літопис, 2005. – 460 с.

Книги американського фізика Мічіо Кайку – це своєрідна наукова „одіссея”: як випливає вже з самої назви, „Візії” пропонують нам подорож в майбутнє, „Гіперпростір” – мандрівку паралельними світами, викривленим простором і часом та десятим виміром. Загалом же, ці книги представляють популярний виклад сучасного стану науки (передусім природознавства) та можливі напрямки її розвитку в майбутньому. Сам автор, зокрема, стверджує, що  „Гіперпростір” – це „перша достовірна з наукового погляду, й водночас доступна для широкої громадськості розповідь про сучасні дослідження на тему гіперпростору” (Гіперпростір, с. 11).

Детальніше...

(рецензія на книгу «Ukraina: przewodnik krytyki politycznej»).

В одній із своїх праць В.Дільтей написав, що людина, яка досліджує історію, є людиною, яка творить історію. Тому якщо справді зважати на те, що українська історія, якою ми її знаємо, великою мірою позначена суб’єктивністю її авторів, то складається враження, що більшість українських істориків мають досить песимістичний світогляд, який чітко відбивається на їхніх концепціях, адже трагічні сторінки з життя нашого народу виринають набагато частіше, аніж його славні перемоги та досягнення. В зв’язку з цим ми ж самі і позиціонуємо себе як нащадки тієї народності, що постійно перебувала під чужоземним гнітом та була жертвою жорстоких утисків та репресій.

Певну альтернативу до такої позиції висуває львівський історик Ярослав Грицак, який закликає пропагувати українську історію без трагізму.

Детальніше...

1960-ті роки приховували у собі  якусь магію в тому
значенні, що... ми жили передусім мріями.
Ми поєднували кіно, політику, джаз, рок-н-ролл,
 секс, філософію, наркотики, і вбирали все це
у стані перманентного передозування.

Бернардо Бертолуччі

Моє знайомство із фільмами Бернардо Бертолуччі почалося фільму “Останнє танґо в Парижі” (Ultimo tango a Parigi / The last tango in Paris – 1972), після нього, буквально відразу, – “Останній імператор” (L’ultimo imperatore / The last Emperor - 1987). Таким чином, ключовим ставало слово “останній”, яке, певною мірою, схиляло думати про Бертолуччі, як про “останнього з могікан” гарного кіно. Але потім систематичність ключового слова порушилася, оскільки прилучення до “великого” таланту відбулося через “Маленького Будду” (Piccolo Buddha / Little Buddha – 1993).

Детальніше...

Рецензія на книгу: Зайцев М. Особистісне буття в смисловому полі європейської культури. - К.: Видавництво НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2008. - 200 с.

Прихильники київської філософської традиції, прочитавши монографію М.О. Зайцева, мають бути вдоволені: традиція живе і доводить свою життєздатність. Книга засвідчує як глибоку вкоріненість автора в проблематиці, літературі, методологічних напрацюваннях, показових для згаданого напряму думки, так і його здатність досліджувати в рамках цього напряму актуальні проблеми, які постають перед філософією сьогодні. Ті, хто знайомий з Миколою Олександровичем Зайцевим, певно, погодяться; що це людина впертої, наполегливої думки, яка володіє, до того ж, неабияким відчуттям реальності. Книга, про яку йдеться, втілює ці його якості: написана щільно і містко, вона не залишає сумнівів у тому, що автор веде мову про речі, в яких справді переконаний.

Рецензію опубліковано в журналі "Філософська думка", 2010, № 2.
читайте у форматі PDF

Мені завжди подобалось документальне кіно, яке, мов оголені дроти, чекає поки на нього натрапиш. Так само сталось із свіжим кінохітом „Вихід крізь сувенірну лавку” (Exit Through the Gift Shop) про формування стріт-арту на околицях і в андерґраунді великих мегаполісів, що справді видається наелектризованим продуктом і зачіпає своєю енергією, ритмом, свободою. Фільм розпочинається як історія про французького дивака Тьєррі Гуетте, який їздить за художниками від одного кінця світу до іншого, щоб зафіксувати становлення вуличного мистецтва. Фігура Тьєррі є надзвичайно актульною в тому сенсі, що допомагає зберегти нетривалі художні образи на кіноплівку в ситуації заборони на стріт-арт. Раптом Тьєррі телефонують, що з ним може зустрітись ікона „вільних митців” Бенксі. Останній, коли побачив безкінечну кількість відзнятого матеріалу відчайдухи-оператора, зрозумів, що той просто не змонтує нормальний фільм. Тому Бенксі вирішує сам закінчити фільм і радить своєму горе-товаришу „поробити картини і, може, замутити виставку”. Тьєррі сприймає це як благословіння від ідеалізованого Бенксі і серйозно починає займатися мистецтвом.

Детальніше...