Як часто ми з вами задумуємось над історією тих речей, що роблять наше життя комфортним та приємним. Ми часто забуваємо, а інколи просто не знаємо, що такі звичні для нас сьогодні кава, чай, шоколад, перець та інші пряності мають свою «прописку», історію, і вже точно не здогадуємось, що ці маленькі різнокольорові ємкості, що наповнені приємними ароматами, і стоять на поличках наших кухонь, змогли змінити культурне обличчя Європи.

Останні роки все частіш можна спостерігати тенденцію, коли науковці акцентують свої творчі потуги, на вивчення повсякденного життя, звільняючи його від лушпиння буденності. Певною мірою, ці прагнення стимулює епоха яку ми проживаємо, адже Постмодерн «звільнився» від сталих наукових стандартів, що автоматично відкрило дорогу до нових наукових горизонтів.


Одним з таких науковців – німець Вольфганг Шивельбуш, який є автором книги "Смаки раю: Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів". Переклад якої належить перу відомому германісту та перекладачу, лауреату Австрійської державної премії за літературний переклад (Oster­reichischen Staatspreis fur literarische Ubersetzungв) Юрку Прохаську.

Шивельбуш, відразу у передмові зацікавлює читача рядом запитань, відповіді на які можливо знайти, прочитавши відповідні розділи.

Книгу автор побудував у хронологічному порядку потрапляння «засобів насолоди» - GenuBmittel на терени Європи. Проте новизна ідеї, заключається не в просто констатації нових фактів з історії засобів насолоди, автор ілюструє причинно – наслідковий зв'язок їх появи та впливу на життя. Шивельбуш описує реакцію, популярність або її відсутність на засоби насолоди, серед усіх класів тогочасного європейського суспільства, він обґрунтовує економічні, політичні, етикетні, поведінкові, морально-виховні наслідки поширення цих засобів, враховуючи особливості кожної з епох.

Автор розпочинає свій екскурс в історію прянощів з солі. Адже вона з незапам’ятних часів була і є складовою людської цивілізації, а латинське слово «sаlus» означає благо, її приносили в жертву богам, називали в її честь міста та проводили соляні бунти. Цінними у всіх відношеннях цього слова були також перець, кориця, гвоздика, шафран, імбир, які були не тільки засобами зберігання м’ясних продуктів, але це був «квиток» у невіданий світ для середньовічної людини, яка за своє життя могла не виходити за межі власного подвір’я, вони були для неї втіленням плодів раю, до якого вона так прагнула.

Більше того, сіль, перець, мускатний горіх стали символами добробуту та приналежності до панівного класу. Чим сильніше була обпечена слизова у гостей, тим більша у них була повага до господаря. Проте задоволення смаку на фізіологічному рівні стало першим кроком до формування естетичного смаку, який почне проявлятись у виготовленні гарних предметів інтер’єру (тарелі, люльок, табакерок). Це був рубікон, коли сеньойрське життя починає відрізнятись від життя васальського. Тут можна говорити про те, що Європа запозичила у арабів не тільки систему обчислення, навики навігації та астрономії, Європа запозичує спосіб життя.

Це був час, коли в Європі, а зокрема в Італії відбувається накопичення капіталу, що в подальшому поставить її на нові економічні рейки розвитку.

Переломним стає 1650 рік, коли європейці дізнаються про каву, проте поки що тільки як лікарський препарат. За легендою, саме завдяки цьому напоєві Аллах вилікував хворобливу сонливість. Але не пройде і 50 років, як вона укоріниться спочатку у придворно – аристократичному товаристві, а потім стане тверезим трунком для загалу. "Якщо раніше ремісники та помічники купців на сніданок пили ель, пиво і вино, спричиняючи тим самим потьмарення в голові й неспроможність до поважних справ, то тепер вони призвичаїлися до цього збадьорливого міщанського трунку". Шивельбуш назвав цей розділ «Кава та протестантська етика» ніби перегукуючись з працею Макса Вебера, адже на думку автора, саме кава стимулювала розвиток буржуазного суспільства, з його прагненням до радикальних змін.
Кав’ярні які починають відкриватись стають культурними осередками в яких ведуться бесіди на різні теми. У 1687-1688 рр. у Лондоні Едвард Ллойд відкрив кав'ярню та назвав її власним прізвищем, яка з часом переросла в досі знану страхову кампанію.

Аврор зазначає, що такий важливий елемент демократії як голосування, зародився в кав’ярні «Голова турка», ідея щоденної газети, а також відомий аукціон «Sotheby's» з самого початку був кав’ярнею. Узагальнюючи думку автора, стає зрозумілим, що кав'ярня була основним осередком громадського життя міщанства у XVIII столітті, місцем, де буржуа розвинули нові форми комерції та культури. Сьогодні нам важко уявити бесіду з друзями, колегами чи знайомим без чашки запашної кави.

У країнах, де провідні позиції займав католицизм, у фаворі був інший напій – шоколад. Іспанці, які завезли какао боби з Мексика надовго монополізували торгівлю на цей продукт. Спершу це був клерикальний напій на час посту ("рідина не порушує посту", а також не має надто збудливого впливу на центральну нервову систему), і лише пізніш, як модний світський.

Не дивно, що шоколад не знайшов підтримки серед німецьких бюргерів та селян, адже шоколад на відмінно від кави потребує ритуальності, він не терпить поспіху – «шоколад плекає радше проміжний, напівлежачий, напівсидячий стан... для вишуканого нічогонероблення»
1820 році голландець ван Гаутен вигадав нову технологію обробки какао - бобів, в результаті чого його можна була перетирати в порошок, проте з втратою олії, какао втратило свою енергетичну цінність, а у ХХ столітті какао стає дитячим напоєм.

Огляд книги буде неповним без короткої історії тютюну. Привезене з Америки зілля, на думку Шивельбуша, стало на відміну від інших Genussmittel – прянощів, збудників - воістину революційним. Починаючи від самого поняття «курити», бо досі такого не знали: спочатку навіть казали про процес – «пиття диму» чи «пиття тютюну», а результат отриманого задоволення називали «сухим сп’янінням». Тютюн, як і каву, спочатку вважали лікувальним засобом протии ядухи, хрипіння у грудях та як заспокійливий засіб, а також впливає на інтелектуальні здібності людини. «Хто студіює, неодмінно мусить курити багато тютюну». Пришвидшення, яке стає «центральним феноменом модерну», виявляється у заміні складного і довгого процесу і забивання люльки у сигару, а потім і в цигарку. Час викурювання останньої стає одиницею часу». Тютюн спочатку куриться лише в люльках, але скоро вони поступаються місцем сиґарам, відтак сиґаретам, які скурюються дуже швидко, цілком у дусі нашого часу з його божевільним ритмом життя. У першій половині ХІХ ст. вживання тютюну стає символом емансипації. Жінки вслід за Жорж Занд і Лолою Мартез одягають брючні костюми і запалюють сигарети.
   
Приблизно така сама причина швидкого поширення горілки. В європейському відбувається становлення промислового пролетаріату. Доба індустріалізації ліквідувала соціальну роль пива як щоденного масового напою. Роль кави та інших збудників для робочого люду виконує горілка. «Горілка завдала смертельного удару традиційній питній культурі, базованій на вині й пиві, що їх можна означити як органічні алкоголі. Дистиляція дала змогу підвищувати алкогольний уміст далеко за природні межі. Максимізація ефекту, пришвидшення та зниження ціни зробили горілку справжнім дитям промислової революції». Горілка так само стає популярною завдяки своєму швидкому ефектові. Також, як колись у Англії навколо кав’ярень організовувались гуртки за інтересами, так із шинків «виросли» такі організації робітників як «Trade Unions» та «Friendly Societies», де учасники пили дискутуючи і дискутували п’ючи.
   
Отож, підводячи підсумки можна відзначити, що книга Вольфганга Шивельбуша "Смаки раю: Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів", перш за все вражає захопливістю фактів історичного, культурного, політичного та економічного характеру, що стосується «засобів насолоди». Інформація доноситься до читача зрозумілою термінологією. Також велику цікавість становить ілюстративний матеріал, який представлений картинами, афішами, етикетками, що підтверджує тези автора.

Книга дасть Вам можливість по-іншому відчути смак «засобів насолоди».

Про автора: Кучер Тетяна – викладач кафедри культурології та філософії Національного університету «Острозька академія».{jcomments on}

Share |