Мені завжди подобалось документальне кіно, яке, мов оголені дроти, чекає поки на нього натрапиш. Так само сталось із свіжим кінохітом „Вихід крізь сувенірну лавку” (Exit Through the Gift Shop) про формування стріт-арту на околицях і в андерґраунді великих мегаполісів, що справді видається наелектризованим продуктом і зачіпає своєю енергією, ритмом, свободою. Фільм розпочинається як історія про французького дивака Тьєррі Гуетте, який їздить за художниками від одного кінця світу до іншого, щоб зафіксувати становлення вуличного мистецтва. Фігура Тьєррі є надзвичайно актульною в тому сенсі, що допомагає зберегти нетривалі художні образи на кіноплівку в ситуації заборони на стріт-арт. Раптом Тьєррі телефонують, що з ним може зустрітись ікона „вільних митців” Бенксі. Останній, коли побачив безкінечну кількість відзнятого матеріалу відчайдухи-оператора, зрозумів, що той просто не змонтує нормальний фільм. Тому Бенксі вирішує сам закінчити фільм і радить своєму горе-товаришу „поробити картини і, може, замутити виставку”. Тьєррі сприймає це як благословіння від ідеалізованого Бенксі і серйозно починає займатися мистецтвом.

Власне, все розгортається як в хороших культурологічних рзвідках про феномен: від штрихів до повноцінних рис об’єкту. Однак із середини історія набуває подвійного і навіть потрійного дна. Здається, що центральним об’єктом тут є творчість загадкового художника Бенксі, фігура і водночас творчість якого стала не тільки модою, а навіть штампом в колах інтелектуалів, колекціонерів, антиглобалістів і поліції. Однак штамп якраз грає не на руку багатьом артистам, яким потрібно шукати свій стиль, своє бачення. Ситуація є культурною матрицею, яка в повсякчас дублює послідовників від першопроходців в естетичних теренах нашого світу. Згодом з’являються послідовники послідовників – копія копії, і оригінал втрачає свою цінність і смисл. Тому стрічка, яка на перший погляд здавалась (псевдо)документальним (достеменно невідомо, чи є „Вихід...” все ж таки документальною картиною чи зімітованою реальністю в деяких місцях, хоча Бенксі активно запевняє у стовідсотковій справжності зображуваного) екскурсом у світ розмальованих урбаністичних ландшафтів, насправді постулює ключове і болюче питання в естетиці: що не є мистецтвом? Загальновідомо, що з легкої руки Енді Ворхола штамп став творчим методом у другій половині ХХ століття, художньою аксіомою і аксіологічним принципом. Проте деякі митці пішли далі, набагато далі за Енді Ворхола і його безкінечних копій Мерлін Монро і банок від кока-коли. І фігура Тьєррі є наглядним прикладом того, як робиться актуальне мистецтво (contemporary art) і як воно перестає бути актуальним.

Творчий злет француза Тьєррі  є зразковим прикладом того, що практично з будь-чого можна зробити мистецтво і заробити на цьому гроші. Із цього постає цікава естетична парадигма актуального мистецтва, яка сконденсована в гаслі: все, що не приносить грошей – не є мистецтвом. Навіть радикальний у своїх творчих та політичних ідеях Бенксі підкреслює абсурд ситуації: „Ворхол повторював знакові образи, поки вони остаточно не втрачали  смисл. Однак в тому як він це робив, він все ж таки зберігав їх знаковість, а Тьєррі повністю лишив їх всякого смислу”. Чи говорить це про те, що є межа смислу і в мистецтві теж? Це питання неминуче постає у фільмі, оскільки Тьєррі творить свої інсталяції і полотна так, як знімає своє кіно: навіжено і нерозбірливо, що під руку потрапляє – те й згодиться. Така безпринциповість у виборі матеріалу і остаточного образу є доказом розмиття семіотичних, культурних та іделогічних меж в мистецтві. Коли нема меж – будь-які інтерпретації знайдуть свою смислову площину. Ніколи до цих пір мистецтво не мало такого невизначеного статусу, який Бенксі талановито розкриває у своєму дебютному фільмі. Згадується важливий ніцшеанський постулат про дегуманізацію мистецтва, який ввів у науковий оббіг Хосе Ортега-і-Гасет. Суть цього процесу в тому, що він стирає з мистецтва будь-які антропологічні коди, орієнтуючись на буденне сприйняття , що передбачає відтворення життя у самих його формах. „Вихід крізь сувенірну лавку” – це чергова провокація головного стріт-артиста сучасності і тонке дослідження постмодерного мистецтва, поп-арту і стріт-арту, які сьогодні визначаються через гроші, найбільш простому людському розумінні еквіваленту.

Закінчується історія тим, що двоюрідний брат Тьєррі, відомий художник Космічний Загарбник (який, між іншим, першим наштовхує француза знімати процес стріт-арту), перестає розмовляти із нереалізованим режисером. Бенксі у свою чергу заявляє, що ніколи не буде допомагати знімати документальне кіно і ніколи не буде радити займатись мастецтвом, де купюра в сто доларів перетворюється в головний витвір всіх часів і народів, а натовпи спраглих інтелектуалів готові годинами стояти, щоб побачити чергову порожню пляшку.

Про автора: Карповець Максим – аспірант кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія», викладач кафедри культурології та філософії Національного університету «Острозька академія».

 

Share |