Пиво і філософія. Невивчене пиво не варто пити
Упорядник Стівен Д. Гейлз. Переклад П.Таращука.
Київ: Темпора, 2010


Збірка статтей під загальною назвою «Beer and Philosophy: The Unexamined Beer Isn’t Worth Drinking (Philosophy for Everyone)» з’явилась на західному культурному просторі 2007 року, а вже 2010 – український читач мав змогу долучитись до осмислення непересічної книжки. Основна ідея праці полягає в тому, щоби зібрати під однією обкладинкою міркування броварів і філософів про пиво. Попри те, що на титулі Фріц Олгоф зазначений як упорядник, справжнім «колекціонером» ідей є Стівен Д. Гейлз. Йому ж належить ще один збірник – «Вино і філософія». Стівен Гейлз зазначає, що «пиволюби і вчені у цій книжці мають розповісти чимало про те, як можна зміцнити свій розум, перехиляючи кухлі». Ідея упорядника видається дещо дивною, оскільки відразу виникає сумнів у можливості гартування розуму через алкоголь. Однак впродовж читання стилістично і жанрово різних текстів мимоволі розвіюється міт про деструктивний характер пива.


«Культура пива має не тільки буденний вимір, а й значно ширший», – пробують нас переконати автори. Вже у передмові знавець пива зі світовим іменем Майкл Джексон сміливо наголошує: «Підіть на будь-яке пристойне свято пива, і ви побачите принаймні одну постать у тенісці із написом: «Я п’ю, отже існую». Останніми словами можна охарактеризувати весь настрій статтей, де обмірковуються не тільки технології пивоваріння, способи правильного відбору пива і формування естетичного смаку, а також піднімаються питання про тілесність, метафізику, онтологію, ідентичність і людську сутність. Великий спектр ідей не відлякує, а навпаки – захоплює і щоразу по-новому відкриває для нас світ пива. По суті можна говорити про антропологію пива, яка може бути підсумована таким питанням: що пиво може сказати про людину? Не дивно, що в передмові порівнюються паби, основне місце споживання пива, із небесами, «з якими можна пов’язати душу і надії».

Тематично збірник «Пиво і філософія» розбитий на чотири частини, де арґументуються, дискутуються і об’єднуються різні погляди в єдиний дискурс пива. Так, у першому розділі авторитетні броварі (Майкл Лінч, Геррет Олівер, Мартін Стек, Джордж Гейл) розповідають про мистецтво варіння пива, критерії відбору ячменю та інші технічні особливості. У розділі «Етика пива: насолода, свобода і характери» (Стівен Гейлз, Алан МакЛід) розкривається дивовижний світ споживання і розуміння правильного пива. Третій розділ присвячений метафізиці та епістемології пива (Нейл Менсон, Мет Дан), що обумовлює питання про духовність, людське життя, віру і знання. В останній частині (Девід Гілберт, Стівен М.Бейн, Рекс Велшон) автори пробують розкрити значення пива в історії філософії. Наприклад, Рекс Велшон розмірковує про Фрідріха Ніцше, який хоч і зневажав німців за надмірну любов до пива, однак не міг впевнено засвідчити негативне значення хмільного напою.

Останнім часом набувають особливої популярности гуманітарні студії і тексти присвячені буденній культурі. Найбільш відомою у цьому контексті є книжка Вольфґанґа Шивельбуша «Смаки раю: соціяльна історія прянощів, збудників та дурманів» (видана в «Критиці» 2007 року). Колекція есеїв про пиво не програє історії прянощів ні в інтелектуальній потузі, ні в ориґінальності обраної теми. Збірка арґументовано доводить, що пиво, яке традиційно вважається елементом «несерйозної» культури, відіграє суттєву роль у пізнанні себе і світу. Перефразовуючи Теодора Адорно, пиво, як і філософія, є відкритим каналом комунікації. Однак потрібно пити правильне пиво із правильними людьми, що є умовою філософування. Після цього важко не погодитись, що невивчене пиво пити не варто.

 

Опубліковано в часописі "Критика" http://krytyka.com

{jcomments on}