Вино і філософія. Симпозіум думки і келиха.
Стівен Д. Гейлз (упорядник). Переклад П.Таращука.
Київ: „Темпора”, 2010.


Тексти під загальною назвою „Вино і філософія” в цілому продовжують стратегію осмислення буденної культури сучасними філософами, яких об’єднав під однією обкладинкою Стівен Д. Гейзл. Книга є цілком органічним доповненням до збірки статей  „Пиво і філософія” і повністю відтворює її логіку, однак об’єктом аналізу цього разу постає вино. Очевидно, що вино складає не менш важливу складову людського буття або навіть більшу. Це пояснюється  практично вдвічі більшою кількістю наявних текстів, що розбиті на шість повноцінних глав.

Починаючи із загального екскурсу в культуру вина, автори переконливо стверджують про її тривалу історію встановлення. Так, Гарольд Таррент у своєму тексті „Вино в античній Греції. Деякі платоністські роздуми” цілком слушно фіксує відлік „розгортання” культури споживання вина від античної Греції.

Звідси він пише: „Греки бачили, що, як і багато чого іншого навколо містять у собі добро і погане залежно від того, як і коли його вживати”. По суті, коли вживання пива залежить від обраних заздалегідь людей, то культура вина має набагато складнішу органіку, що заклалась у міфології античності і віддзеркалилась на ритуалах еллінів. Можливо, у цьому можна віднайти причину певної елітарності вина щодо пива, яке вважається більш буденним і звичним напоєм.

Цілком очевидно, що темі дегустації і критиці відведений окремий розділ, де розкривається світ людей, які присвятили життя вивченню культури вина. Джон В. Бондер у статті „Що нам кажуть критики вина” підкреслює, що „дегустація вина – аналітична процедура, а не проста реакція насолоди”. Осмислення тонкощів вина – справа всього життя, цілих поколінь, а тому опису цих таємних процедур присвячено не одну книгу. Антитезою до цих слів є міркування Джорджа Ґейла, який представляє один із найцікавіших розділів книги – „Краса вина”. Він зазначає, що нема сенсу говорити про жодну критику, коли йде мова про вибір вина – у кінцевому разі все залежить від нас і нашого особистого смаку. Ґейл наполягає, що „фундамент індивіда, тобто знання і досвід, притаманні йому під час ознайомлення з конкретним вином, теж має незнищенну природу. Іншими словами, фактично не існує гострої відмінності між дегустацією вина, а потім передачею наших реакцій”. Протилежні думки до корпусу позицій щодо відстоювання елітарності культури споживання і вибору вина додають книзі особливої гостроти, чого не вистачало у книзі „Пиво і філософія”, де думки авторів загалом були суголосні між собою.

Крім складної системи створення, зберігання, вибору і споживання вина, автори не забувають про філософію, а точніше філософування, що неодмінно має супроводжувати хороше вино. Процес смакування вина порівнюється із процесом правильного мислення, яке дарує радість і насолоду від життя. Філософія дає можливість збагнути особливий зв’язок між речами, світом і людиною, а вино в цьому разі є швидше нераціональним способом пізнання. Джастін Вейнберг продовжує цю ідею і слушно відзначає: „Що ж, приглядаючись до культури винолюбів, ми не здатні вирізнити саме той її елемент, який спонукає до ірраціональності... Тим, хто любить вино, важко уявити собі якийсь історичний період, коли життя було б кращим, ніж тепер”.

Збірник статей філософів і виноробів про древній хмільний напій є вдалим проектом, якому глибини додають різноманітні та часто протилежні міркування. Це свідчить про те, що вино, попри свою різну історичну і соціокультурну місію, перебуває поза межами стереотипів, сухих законів та ієрархічних обмежень. Вино максимально наближується до філософії у тому сенсі, що практично пронизує всі зрізи людського буття. Сперечатись про специфіку вина будуть ще довго, а нам залишається тільки його смакувати, не забуваючи, що десь у ньому все ж таки захована істина. 

Опубліковано в часописі "Критика"

{jcomments on}