Останній фільм у всіх сенсах цього слова Бела Тарр постає як суцільна трагедія людського буття, поглинаючи і розпорошуючи нашу свідомість. Сюжет розгортається навколо міфічної історії про Фрідріха Ніцше, який у певний момент свого життя став свідком жорсткого побиття кобили. Ніцше в сльозах кинувся шкодувати кобилу, але жорстокий факт вандалізму глибоко вразив чутливого філософа і той замовк на одинадцять років. Це був той факт, після якого Ніцше остаточно збожеволів. Втім, історія продовжує розгортатись навколо кобили, яка живе у селянина і його доньки.

Практично у всіх фільмах Бела Тарр наявна тема апокаліпсису, кінця світу, самозгортання сущого, а тому «Туринська кобила» органічно вписується у цей есхатологічний контекст. Ні чогось стилістичного, формалістичного суттєво не змінилось: перед нами один і той же фільм, який Тарр послідовно і впевнено знімає протягом багатьох років. Кожен елемент, рух, погляд і краєвид вказує на мотив конечності світу, його обезсмислення і самодеструкцію. Відчуття кінця із кожним днем все більше загострюється. Герої збирають речі, виходять, йдуть за горизонт і повертаються, бо за пагорбами, за межею нічого нема.

Порожнеча змушує повернутись до попереднього стану буття, яке все більше стискається небуттям. Фігура Фрідріха Ніцше хоч і не є в епіцентрі історії, але є важливим смисловим поштовхом і натяком – на божевілля, смерть і абсурд. Німецький філософ певною мірою постає альтер-его Тарра, який теж втомлюється від безкінечних спроб хоч би щось пояснити людям (і водночас завдяки поясненню спробувати зрозуміти себе), а тому лишає світ – іде в мовчанку. Втім, мовчанка не постає у режисера об’єктом рефлексії як, наприклад, в однойменному фільмі Інгмара Бергмана. Для Бела Тарр достатньо вказати на горизонт небуття, натякнути на паростки зникнення у кожному елементі світу, не втрачаючи при цьому органіки і статики останнього.

Можливо, саме демонстративний жест відсторонення від антропології відштовхує від картини Тарра, бо ми не знаємо, як оперувати простором культури, де вже нема людського. «Туринська кобила» функціонує як окрема планета, де перестають рости дерева, текти ріки і споруджуватись будинки, а тому, очевидно, персонажам нема що сказати один одному, бо їх не об’єднує жоден зв’язок. Світ Бела Тарр – це чорна дірка, яка поглинає абсолютно все навкруги, втрачаючи будь-які диференціації і градації. Єдине питання, що обережно виникає після перегляду стрічки – а що далі?

{jcomments on}