Дмитро Шевчук, автор низки текстів у «Критиці», написав посібник для тих, кого цікавлять різні виміри політичної філософії. Відразу ж інтригує поняття політичної філософії, адже в українському гуманітарному просторі воно не настільки популярне, аніж, скажімо, у Франції, Італії чи США. Автор у передмові вказує на множинність тлумачень та інтерпретацій цього поняття, але особливо зауважує щодо необхідності філософського підґрунтя політики й політичного як своєрідного порятунку від буденного поневолення: «Філософування ж може нас звільнити від цієї зацикленості, окреслюючи своєрідний простір свободи. У цьому сенсі можемо говорити, що філософія політики – це також і своєрідна політика філософії, що спрямована на досягнення свободи». Цікаво, що одночасно філософія є порятунком для індивіда від поневолення самої ж політики, в основні якої має бути філософський світогляд.

Детальніше про сутність політичної філософії можна прочитати у першому розділі під назвою «Проблеми». Вочевидь, що експлікація тлумачень політичної філософії вимагає чималого простору для рефлексії, але, крім цього, звертається увага на такі цікаві проблеми як міф і релігія, постполітичне позасвідоме, ідеологія й утопія. Помітно, що для автора постполітичне і є основою як для огляду провідних філософських, культурологічних, соціальних проектів, так і для конструювання власної наукової позиції. Однак помітний і певний скепсис щодо постполітичної ситуації у світі, яка пропонує плюралізм, відсутність чітких меж між секторами реальності та й, загалом, свавілля інтерпретацій. Не випадково згадується Ханна Арендт, яка чи не вперше зафіксувала розрив політичної філософії із традицією. Тут дослідник порушує складний, однак відчутний розрив між політичною теорію і політичною реальністю, коли перша випереджає другу. Саме тоді, пише Дмитро Шевчук, «народжується концепт постполітичного, бо виникає прагнення вийти поза межі актуального стану речей, поза межі політики». Виникає очевидне питання: а чи не є постполітичне нічим іншим, як теоретичною абстракцією, продуктом ігор та «лабораторії концептів»? Зрештою, автор сам відповідає: постполітика є результатом проекту постмодерну та часу, в якому вона здійснюється.

Логічним є наступний розділ, де розглянуто основні напрямки політичної філософії, такі як неомарксизм, сучасний лібералізм, комунітаризм тощо. Для досвідченого читача виокремлені напрямки достатньо відомі, але те, що вони вписані у контекст політичної філософії, актуалізує альтернативний погляд на сталі речі. Важливо, що в жодному з пропонованих філософських та ідеологічних напрямків не випущено огляд  постатей ключових теоретиків, а навіть детально розглянуто менш популярних авторів. Така стратегія розгляду течій політичної філософії має зацікавити обидві аудиторії – студентів і спеціалістів, яким пропонується відповідний спосіб систематики політичної філософії.

Останній розділ фокусується вже на теоріях та концептах окремих мислителів, які так чи інакше можуть бути вписані в матрицю політичної філософії. Власне, автор  ставить собі і читачеві своєрідну інтелектуальну провокацію: а чи можна Славоя Жижека чи Джорджіо Аґамбена вважати представниками політичної філософії? Що конкретного змінюють відповідні філософські (Юрґен Габермас), естетичні (Жак Рансьєр), агоністичні (Шанталь Муф, Джон Ґрей), антропологічні (Ханна Арендт), психоаналітичні (Славой Жижек) чи ідеологічні (Фредрик Джеймісон) проекти у розумінні політичного? До запропонованих авторів хотілося б додати представників постколоніальної філософії, хоча б найвідоміших із них – Гомі К. Бгабгу, Гаятрі Співак і Едварда Саїда. Не виникає жодного сумніву, що автор добре ознайомлений із цими теоретиками і, очевидно, через власні міркування вирішив не залучати до об’єкту дослідження.

У будь-якому разі, праця Дмитра Шевчука видається цілісним і послідовним текстом, що спрямований на мислячу аудиторію. Розуміючи спірність поняття політичної філософії, виділяється цілий розділ для осмислення цієї проблеми, що є чи не основною перевагою цієї книги. Зрештою, наступні частини також вміщують у репрезентативний стиль письма гнучке рефлексивне мислення, сповнене наукових сумнівів і пропозицій. Така настанова справді перетворює працю із навчального посібника у повноцінну наукову пригоду, де, можливо, остаточна істинна відповідь не завжди знайдеться, однак, натомість, є постійне запитування, притаманне для будь-якого філософського мислення.