Другий випуск журналу соціальної критики присвячено топографії міста. У номері із назвою «Трансформації міського простору» порушується питання класичного виміру міської проблематики, який практично набуває парадигмального статусу як в американській урбаністиці, так і європейській. Динаміка і зміна внутрішньої структури міст є чи не основним об’єктом сучасних теорій міста, а тому упорядники номеру ідеально вписуються у контекст. Як і класичні аналітики міського простору Анрі Лефевр і Мішель де Серто, загальний курс осмислення відбувається у дусі лівої критики, а тому питання протесту, політики, рівноправності і людської свободи має першочергове значення.

Тематично номер поділено на п’ять розділів, де перші чотири виокремленні для аналітики міського простору, а останній – рецензіям книжок, які теж дотичні до феномену міста. У розділі «Неолібералізм у містах» опинились не менш знакові постаті в urban studies, а саме Девід Гарві і Майк Девіс. Стаття Гарві «Право на місто» публікувалась раніше в російському перекладі у «Логосі», що був також виділений для статей урбаністичного кшталту, але поява тепер на українській цього тексту є важливим явищем. Міркування засновника «радикальної географії» зосереджуються на активному зв’язку індивіда та міста, де вектор відносин спрямовується не від влади, що репрезентує місто у своєму соціально-політичному вимірі, а від людини, яка визначає своє життя. Як наголошує Гарві, «право на місто є чимось значно більшим, ніж індивідуальна свобода доступу до міських ресурсів: це право змінювати себе, змінюючи місто». Однак це право у більшості випадків не зберігається, а людина повсякчас потрапляє у тиски владних амбіцій і проектів, коли місто стає проти індивіда, а не заради його блага. У постмодерній ситуації людина і її місто просто перетворюються на товар, втрачаючи власну самість та смислову цінність. Тому, наголошує Девід Гарві, ми повинні боротись за своє місто, а «один із кроків у напрямку об’єднання цих протестів полягає у прийнятті права на місто як робочого гасла і політичного ідеалу».
Сфера зацікавлень Майка Девіса, автора відомої книги «Планета нетрів», концентрується на питанні бідності, маргінальності та соціальної стратифікації у містах, а також феномені глобального потепління. У статті «Хто побудує ковчег?» гостро критикує сучасні міста, які несуть значну шкоду довкіллю і людині загалом, але водночас визнає, що саме міста є тим простором, який врятує від антропологічної, культурної і екологічної катастрофи.  Так, «те, що робить міські ділянки такими невідповідними принципам сталого розвитку – це саме ті риси, навіть у найбільших мегамістах, які є найбільш антиміськими і приміськими». Як підсумок такого парадоксу, Девіс цілком переконаний, що місто вміщає власні ресурси для розв’язання проблем планетарного масштабу. Крім західних лівих теоретиків урбанізму, у першому розділі наявне доволі цікаве інтерв’ю із Владом Михненком і стаття Василя Черепанина «Ренаціоналізація соціального простору».

Наступні три розділи актуалізують питання українського міста і соціальних протестів у ньому. Так, у другому розділі «Проблеми українського міста» автори звертають увагу на сутності повсякденності, а зокрема фіксують аварійний стан помешкань у Києві на прикладі будинку на Дмитрівській. Анастасія Рябчук  зробила розвідку про будинок на Гоголівській у контексті деструкції повсякденності, а Марина Шпікер, Валентин Дегтяр та Юлія Войтенко аналізують чи не основну «гостру» проблему засмічення на прикладі нашої столиці. Як пишуть автори, «діалоги з місцевими мешканцями з приводу їх сприйняття ситуації показують, з одного боку, передбачуване незадоволення населення засміченням, з іншого, різноманітні стратегії боротьби та адаптації – наприклад, звернення до влади чи розведення рослин, щоб покращили оточення, без ліквідації самої проблеми». Комплементарним текстом до цього матеріалу може бути праця Майка Девіса «Планета нетрів», що епізодно згадується. Проблему топосу Києва також аналізує Олексій Радинський у матеріалі «Київські «Місця трансформацій».

Віталій Атанасов продовжує тему проблемності українських міст і розглядає у цьому сенсі «викривлення» капіталізму, який пропонує нові квартири чи будинки лише багатим, а натомість люди із середнім заробітком опиняються «за бортом» у можливості мати власне житло. Тому «в якості першочергових заходів щодо забезпечення населення доступним житлом необхідно перейти до широкого розгортання державних програм житлового будівництва», а єдиним способом реалізації цієї ідеї на практиці, на думку автора, може бути лише «масовий рух, який зуміє домогтися радикальної перебудови суспільства на соціалістичних засадах».

Підхоплюють цю ідею й автори розділу «Міські барикади». Олексій Вєдров звертається до конфлікту влади і жителів Харкова за збереження місцевого лісопарку. Автор намагається довести, що «протистояння навколо лісопарку – це цілий вузол конфліктів, точка перетину багатьох силових ліній», а тому розгортає екологічні, політичні, соціальні, економічні виміри цієї «ситуації». У свою чергу Оксана Дутчак і Володимир Іщенко описують намагання і культурний смисл ініціативи «Збережи старий Київ» і загалом акцій за «право на місто». Цілком логічною є стаття Дана Якоповича про владу орендарів, які здійснюють капіталістичне насильство і окупацію над містом.

Не менш радикальної позиції дотримуються Олексій Радинський і Дмитро Заєць у розділі «Місто і мистецтво», де намагаються довести як художній текст (артефакт культури чи публічна дія) може бути засобом до перебудови міста. Зрештою, саме місто у своєму просторовому вираженні є мистецьким актом, бо репрезентується і актуалізується через різноманітні творчі прояви. Із метапозиції місто є шедевром в історично-культурній перспективі, а тому на кожному його просторовому шматку наявні «сліди» творчості цілих поколінь. Митці можуть або приймати місто як даність, або переформувати його через власну естетичну призму. Інша річ, що не завжди політично чи соціально спрямоване «актуальне» мистецтво відтворює духовний зміст, однак навряд чи цим питанням особливо переймаються сучасні художники.

Завершує журнал традиційний розділ рецензій, де висвітлено такі цікаві книжки як «Міський кошмар» Стіва Мейсека, «За мурами» Сета Лоу і, що доволі незвично, відгук на відео «Вежа. Зонгшпіль» і газету «Чиє це місто» групи «Что делать». У цілому номер зберігає логіку встановленої теми і чітко дотримується власної політики висвітлення та аналізу поставлених завдань.