Роман Петра Кралюка, що побачив світ у серії «Українська Кліо», розповідає про останні шість днів життя князя Василя-Костянтина Острозького, відсилаючись до документальних матерів і в такий спосіб популяризуючи багатий культурно-історичний спадок Острогіади. Дія твору розгортається довкола «загадкового» портрету князя Василя-Костянтина Острозького. На цьому портреті він постає перед нами «...як сила надійная. Як Острозька гора замкова з мурами фортечними», однак зображено його не із символом влади, але тримаючи в руках монети, що складає певну загадку для дослідників. Твір побуваний як своєрідний діалог між князем Острозьким та запрошеним художником Іваном, який цей портрет малює. Шість днів відводить князь малярові, щоб намалювати портрет, і протягом цих шести днів розповідає йому своє життя, представляючи власне бачення тих чи інших подій та даючи свою оцінку дій, які чинив він сам та інші тогочасні історичні особи; сам же маляр Іван лише час від часу кидає репліки, а інколи автор представляє нам його внутрішні рефлексії на ті чи інші слова князя, або ж дає йому можливість висловити альтернативну до князівської версії інтерпретацію подій. Твір, таким чином, постає, у певному сенсі, сповіддю князя Острозького, адже ці шість днів – це останні дні його життя. 

Разом з тим, це й історія творення світу князів Острозьких – одного з наймогутніших родів Волині, а, відповідно, шестиднев, протягом якого князь Острозький розповідає своє життя, перегукуються із біблійними шістьма днями творення світу. В спогадах князя Василя-Костянтина Острозького виринає увесь його рід, його предки та нащадки – наприклад, постать преподобного Феодосія (Федора) Острозького, що став святим Києво-Печерської лаври, чи князя Костянтина Івановича Острозького, який був «другим Аннібалом, Пірром та Сципіоном» та ін.
Кожен із шести днів пов’язаний із певним кольором, який використовує маляр у своїй роботі (зелена, сивини, чорна, жовта, червона, золота). Однак вибір кольору в той чи інший день не є випадковим, оскільки він накладається на настрій та оцінки князя. Кожен день пов’язаний також із певною місциною, до яких має стосунок князь Острозький (Турів, Київ, Варшава, Дермань, Дубно, Острог). Одні з них надавали сили князеві, інші – її забирали; до одних він тягнувся усією душею, до інших – мусив їхати лише чере повинність.

Але в першу чергу, роман є історією про «реліквію», якою є «правдива королівська корона – із золота, з діамантами», корона Данила Галицького. Князя Василя-Костянтина Острозького нерідко називали «некоронованим королем України-Руси», тож, за версією автора роману, маляр саме цю корону зобразив спочатку в руках князя, а вже пізніше, мовляв, син князя Януш Острозький наказав перемалювати портрет. «Але нащо князя Острозького малювати з монетами в руках, наче якогось лихваря? Чи, може, маляр, якого запросили десь із Польщі і якому довірили переробити портрет цей, захотів позбиткуватися над руським князем?..», - задається питання маляр Іван із роману. Зрештою, саме він постає в кінці твору «охоронцем»  реліквії, чекаючи можливості віддати її достойному. «Зараз, - каже він, - достойних не бачу. І чи побачу колись?.. Але – вірю!».

У книзі поміщено також науково-публіцистичні розвідки Петра Кралюка, які присвячені генеалогії роду князів Острозьких, життю окремих його представників. Цей додаток виконує роль своєрідного коментаря, даючи можливість краще зрозуміти ті події, які описуються в романі.

Рецензію було опубліковано в часописі "Критика" Число 3–4, Березень-Квітень, 2011 http://krytyka.com