А.Барікко. Без крові. Така історія.
Переклад з італ. Р.Скакуна, Ю.Григоренко.
Харків: Фоліо, 2011


Уперше українською мовою харківським видавництвом „Фоліо” опубліковано твори відомого європейського письменника Алесандро Барікко. Під однією обкладиною в серії „Карта світу” вміщено два романи – „Без крові” і „Така історія”. Перший переклав Р.Скакун, а другий, останній поки текст Барріко – Ю.Григоренко. Поява творів Алесандро Барікко є маленькою подією для українського читача, який ще не тримав в руках жодного тексту італійського автора.

Постать Алесандро Барікко може бути відома завдяки популярній стрічці „1900” („Тисяча дев’ятисотий”) Джузеппе Торнаторре, що отримала Оскара як кращий іноземний фільм. На встановлення стилю письма Барікко мали вплив два фактори – філософська та музична освіта. Можна сказати, що знанная „музичної грамоти” додає романам Барікко мелодійності, легкості і ритму, а філософія – глибини і чіткості думки.  Крім літературної діяльності, Барріко в Італії відомий як музичний критик, ведучий і журналіст. Найбільш популярним романом серед невеликого творчого доробку Барікко є „Море-океан”, який за свій маленький обсяг часто називають повістю, або й навіть оповіданням. Втім, автор наполягає, що це роман і сприймати його треба як епічний твір із широкою панорамою історій.
Події роману-повісті „Без крові” розгортаються в післявоєнній Італії, де на одній фермі стається жорстоке вбивство. Розправляються із власником ферми і його маленкьим сином, але в погребі рятується від кровавої бійні маленька донька. Втім, один із вбивць знаходить її там, однак не в змозі вбити беззахисну дівчинку. Ніна обіцяє знайти причетних в смерті своєї сім’ї і покарати їх. Поступово, один за одним вона віднаходить убивць, і нарешті зустрінеться зі своїм рятівником віч на віч, щоб завершити раз і назважди історію помсти. Або розпочати іншу.

У подібний історичний і соціокультурний час відбуваються події „Такої історії”. Хоча події є швидше декораціями, які легко змінюються і замінюються, на фоні яких проростає ціле покоління в період між автопробігом Париж-Мадрид 1903 року і легендарним раллі „Мілле Мілья” 1950-го. Крізь очі персонажів ми стаємо свідками не тільки розвитку автокультури, але й декструктивних віянь війни, що на завжди змінять життя як окремих індивідів, так і цілих народів. Показовими є записи в щоденнику Єлизавети, яка із хірургічною точністю фіксує особливості жіночої поведінки в суспільстві і таким чином віддзеркалює етичні та естетичні віяння в модерній Європі початку ХХ ст. Так само й через ставлення персонажа Останній до машин відображається технократична складова культури, яка миттєво перетворила останню на цивілізацію. Тому не випадковими будуть асоціації із філософськими міркуваннями Освальда Шпенглера, Хосе Ортега-і-Гасета та іншими теоретиками, що спробували „вловити” зміни в людині і її оточенні, а також зрозуміти, що ми назавжди втратили.

Проза Барікко може видатись на перший погляд жорстокою, цинічною і надто холодною. Мимоволі здається, що автор навмисно провокує нас безжалісними сценами вбивства чи розправи. Проте за цим „беземоційним” обличчям ховається вир почуттів, запитань і рефлексій, в першу чергу, щодо людської природи. Напевно, це основний смислови запит автора: яким чином людині бути людиною в наш час? Як вберегти себе в світі жорстокості?  На жаль, ствердної відповіді не знайти ні в романах „Без крові” і „Така історія”, ні в міні-романах „Шовк”, „Море-океан”, „Місто”. З іншого боку, ми читаємо такі романи не для ствердних і однозначних відповідей. Для цього й пише Барікко, щоб грамотно поставити питання про людину, світ, любов, сенс буття, які ще довго лунатимуть після прочитання.