Останнього фільму від Андерсона чекали всі. Після «Нафти» потрібно було вирішити раз і назавжди, хто сьогодні головний режисер сучасної Америки (цікаво, що на цей статус претендує ще один непересічний режисер із однойменним прізвищем – Уес Андерсон). На щастя, від «Майстера» ви не отримуєте остаточної відповіді не тільки на це питання, але й загалом на будь-яку естетичну претензію. «Майстер» – це не просто кіно, а річ-в-собі, образ-хамелеон, галюциногенна мозаїка. Історія про взаємовідносини між пройдисвітом Фредді Саттоном та наставником «майстром» Ланкастером Доддом може бути реалізацією двох юнгівських архетипів – трікстера та самості відповідно, але й може зовсім нею не бути. Цікаво, що тематично історія є не тільки продовженням аналогічних стосунків у «Нафті», але й найменш вдалої картини Андерсона «Рокова вісімка». Але ось саме питання казуальної зустрічі Майстра (старшого, мудрого) та Послідовника (молодшого, непередбачуваного) доводиться до блискучої постановки саме тут. Навіть до такої, коли фігура майстра постає симбіозом із обох тіл – Фредді і власне Ланкастера – неминуче деструктивної, але однаково гіпнотичної. Якщо хочете, «Майстер» є тим фільмом, яким би режисер хотів бачити свій дебют.


Таке враження, що Андерсон вибудовує настільки філігранно свою систему образів, що мимоволі абстракція перетворюється на саме життя. Тому й наші інтерпретації, що існують поза цією системою, є штучною спробою надати абстракціям вираження і плоть, обірвати їх принципову антиреферентність. Подібне трапляється із фільмами Андрія Тарковського, Робера Брессона, Терренса Маліка. Найцінніше те, що «Майстер» не прикладає жодних надмірних зусиль, щоб набути своєї метафізичної цілісності (що, скажімо, істерично відбувається в «Хмарному атласі»), а тому інколи виникає підозра про зверхність та поверховість, віддаленість стрічки від наших мирських проблем. Парадокс ще й втім, що «Майстер» абсолютно мирський, адже знятий акуратно й витончено за всіма правилами зразкової режисери. Текстура зображуваного немов торкається найтонших естетичних пружин нашої душі, змушуючи тремтіти від нестерпної блакиті океану, блиску жіночих прикрас, невимушеної зім’ятості одягу, геометричних ліній пейзажу. Все це робить «Майстра» хоч і достатньо хитрим, навіть підозрілим полотном, але таким, від якого важко відірвати погляд, перебуваючи під пильним гіпнозом невидимих абстрактних фігур.