Рецензію виконано в рамках вивчення курсу "Семіотика екранного мистецтва" (ст. викл. Стратонова Н. О.)
Дев’яності роки виявилися досить продуктивними на створення фільмів, у яких обігрується тема реальності людського існування. Очевидно, що найбільшого успіху в цьому досяг фільм «Матриця», хоча він і є послідовником «Екзистенції» Кроненберга.

Ідея гри у грі та багаторівневість віртуальності разом із марними спробами знайти справжнє є досить широким полем для інтерпретацій. Жан Бодріяр розчулено б плакав із тою посмішкою-відчуттям в душі, яке притаманне усім, чиї ідеї визналися та залишили відбиток у майбутньому. Фільм наполегливо намагається повідомити нам про епоху симуляції за вікном, про відсутність різниці віртуального та реального. Та, власне, на візуалізації цієї теорії все і закінчується. Не зовсім вдалі спроби зануритися у філософію буття гинуть ще на початку та підмінюються натягнутими «твердими» діалогами (що, в принципі, може бути режисерським задумом, який глядачі, як це не прикро, не оцінили).

Тим не менш, якщо відкинути бодріярщину та симуляції, глядач ледве націдить із матерії фільму проблему більшої ваги, проблему психологічну і, певне, «екзистенціальну». А саме – відповідальності за свої творіння. Згадується одразу твір Борхеса «Євангеліє від Маhрка», в якому студент, відправившись у богом забуте село готуватися до іспитів, задля відпочинку читає жителям Біблію. Вони ж, по суті, темні люди: не вміють читати та манерами не відрізняються. Після декількох вечорів-читанок, заповнених подихами цікавості людей, герою-студенту був приготований хрест, як невід'ємний атрибут месіянської ролі. Здавалось би, ні про що, окрім фанатично зацікавлених слухачів і мови бути не може, але Борхес розкриває суть Відповідальності за своє слово. Читаючи Біблію, студент ніби сам стає її автором. Тому він і відповідальний за цей ефект, який книга справила на слухачів. Як на мене, проблема більш ніж екЗистенЦіальна.

Фільм Кроненберга спокійно міг би претендувати на роль її ілюстрації, якби не...

Історично так склалося, що з часів захоплення Елади Римською імперією мистецтво набуло перших ознак масовості. Мистецтво заради мистецтва успішно замінилося мистецтвом для народу – натовпу – маси. Отже і смерть в театрі – вже не символ і не метафізичне явище.

Хорошого в цьому було мало, але масі це подобалося. А те, що подобається народу, те, що з легкістю торкається відчуттів, і до цих пір приносить славу творцям. Таким ось принципом, власне, і керується Кроненберг. Лише замість побоїща він обрав огидних тварюк та події, що з ними пов’язані.(також треба чіткіше висловити думку)

Напевне, із-за останньої фрази фільм заслуговує суб’єктивно низької оцінки. І не тому, що неприємне видовище не сприймається глядачем в естетичному плані, а в наслідок того, що це суперечить символічному мистецтву, на звання якого і претендує фільм.